Триває 49 день 8–річної війни, кожен день є про що поговорити. Я вважаю, що аналіз подій, аналіз помилок чи перемог, варто робити щодня. Бо кожен день війна вже інша.
От, наприклад, цей період 8-ми річної війни відрізняється від подій 2014-го року, але не в поведінці росіян-ні- тільки у стратегії.
Тому варто оцінювати, аналізувати й свої помилки, й ворога, навіть варто дивитися ось туди, в 2014-й, щоб зрозуміти, що відбувається зараз. Особливо тим, хто на той час не дуже цікавився політикою.
Дивний вислів для людей, які живуть в країні на яку напали та яку хочуть знищити. Бо політика, це не те, що думає пересічний громадянин-партії, вожді, лозунги, вибори- політика, це ось, війна, твоє життя, що залежить від сумлінності твого вибору й твоє життя, що залежить від того політика, що ти вибрав. А ще, політика, це й мова (політика суспільного мовника, політика освіти, політика культури, політика державного мовлення), політика це армія (політика відношення суспільства до армії, політика підтримки та довіри до армії, політика держави щодо розвитку та забезпечення армії), віра, це знову ж таки політика, бо ми ж, звісно, світська держава, де церква відокремлена від політики, але якось фігурально, бо увесь цей час релігія використовувалась, як зброя чи протистояння, як у суспільстві, так й у політиці.
Ні, в нас в Україні з релігію та вірою усе гаразд: хочеш ходити до церкви-ходи, хочеш не ходити-не ході, хочеш вірити у Будду, Аллаха чи Христа — вір, хочеш… ніхто тебе не буде переслідувати, ніхто не буде тебе зневажати (ну, це умовно, бо у селах суспільство ще дуже маргінальне з цього приводу) але врешті можна сміливо сказати, що релігія не дуже впливає на суспільство, бо ми є розвинуте та цивілізоване суспільство з високим рівнем громадянської позиції.
У 2014-му році росія намагалась почати та виправдати агресію проти України, прикриваючись релігійною тематикою, але це не пройшло. Світська країна не повелась на релігійні війни-маніпуляції, бо в Україні не знайшлося достатньо релігійних фанатиків, як мріяла росія, бо на росії це явище загальне.
Й все ж, ось війна, питання віри та релігії знову вигнала на червоний кут бійцівського рингу. Чому? Поясню!
На росії дозволено іслам та православ’я, так на росії називають християнство. Однак, релігія на росії, це більш схоже на секту чи відділ фсб, бо вона грає значну роль у пропаганді та утриманні суспільства. На росії створено храм війни, де проводять богослужіння та посвяту російських воїнів на війну, вбивства, зґвалтування й усі «гріхи» прощаються, бо це «заради бога та росії». Росія фактично привласнила собі бога, називає Христа руським чіловеком, та переписавши його біографію, як й Біблію, стверджує, що Христос, мав ім’я Іван та народився на росії.
Релігія на росії — це зброя та політика. Слуги божі, тобто попи та священики пропагандують усі наративи кремля: вбивай, знищуй, вища раса. Тобто московський патріархат, це вже не зовсім релігія чи віра, а терористичне угруповання, відділ ФСБ, який є маніпулятором та має не аби який вплив на суспільство, куди транслює ті ж самі наративи, як й російське телебачення.
Я вже не буду торкатися тих впертих фактів, що московський патріархат, структура утворена Сталіним для керування та маніпуляціями свідомістю громадян й у часи срср попи видавали тайну сповіді, та усіляко сприяли винищенню євреїв, мусульман та українців.
Коли в 2014-м році почалась війна, усі попи московського патріархату встали у бій. У прямому сенсі. Тобто взяли у руки зброю. У церквах допитували полонених, знущалися над людьми, а попи їздили «постріляти в укропів». У церквах святили російські танки та зброю, солдатів, місцевих терористів-колаборантів, що йшли на фронт. У церквах велась пропаганда проти України, світу, мирової християнської релігії, яку у московському патріархаті визнали не дійсною.
Церква стала зброєю війни. Тому люди з Донбасу з іконками, де був зображений російський цар Микола йшли блокувати українську армію на український землі.
На цей час нічого не змінилося. Ні на росії, ні у московському патріархаті в церквах України.
З 24-го лютого, з початку другої фази 8-річної війни СБУ викрила та затримала багато «служок божих», які ховали у церквах та монастирях (у Білій Церкві піп ховав кадировців у жіночому монастирі) не тільки зброю, російську агітаційну літературу, а й російських військових, кади рівців, терористів.
Тому зрозуміло, що православні християни України, що до війни лояльно відносилися до московського патріархату, масово вимагають вилучення церков з власності чи користування московського патріархату та випровадження московсько-фсбшних служок на їх історичну родіну.
Отримавши історичний документ, Томос, Православна Церква України повернулась до історичних витоків, у лоно православ’я християнства та синоду Константинополя, який підтвердив тисячолітнє право України бути з Христом та у Христі.
Цей факт категорично не визнає московський патріархат, який є самостворенною особою, що немає ні історичного права ні історичного підґрунтя на існування у лоні церков.
Росія втратила монополію на віру, православ’я та Христа. Ось вам й «релігія поза політикою».
Але не все так просто. Вплив московського патріархату в Україні досить сильний й охороняється служками кремля. Бо це теж фронт. Бо це гроші вірян, вплив на вірян, створення релігійних війн та фанатиків.
Поки в Україні діє московський патріархат, вважайте це ДРГ, диверсійним угрупованням.
У Каневі, який вважається душею України, бо там захоронено Великого Кобзаря України Тараса Шевченко, на Канівський кручах стоїть неймовірно прекрасний Успенський собор святого Георгія, який побудовано у 1144 році князем Всеволодом Ольговичем.
Успенський собор став власністю канівської громади в період розпаду СРСР.
Таке рішення було прийнято на засіданні Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР від 27.2.1989 «Про передачу типового культового приміщення Успенський собор для використання общиною Руської православної церкви в м. Каневі».
Успенський собор ХІІ ст. в м. Каневі ввійшов в проект Державного переліку пам’яток історії та культури загальносоюзного значення, та охороняється державою та законом відповідно до п. 59 «Положення про охорону та використання пам’яток історії та культури», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 16.09.82 №865, а порядок і умови використання пам’ятки архітектури загальносоюзного значення підлягали погодженню з Міністерством культури СРСР.
Міністерство культури УРСР не дало згоди на передачу приміщення музею церковній общині. Такої ж думки дотримувалося й управління культури. Однак на лист Міністерства культури УРСР «Про передачу будівель де розташовані музеї» від 13.12.1989 № 14055/26 вже у п. 2 рішення виконкому Канівської ради народних депутатів від 27.2.90 № 60 «Про перенесення експонатів музею народно-декоративного мистецтва» було визначено – «дозволити зареєстрованій общині Руської православної церкви проводити молитвені обряди в Успенському соборі з 4.3.1990 р.».
Ось так місцева влада у місті Канів в часи УРСР вирішила долю перлини зодчества.
Молитовні заходи проводилися 5 місяців до проголошення державного суверенітету України. В часи незалежності України «війна» за право володіти та управляти землею та собором були продовжені.
Рішенням виконкому Черкаської обласної ради народних депутатів від 18.2.92 № 18 «Про заяви віруючих громадян» у п. 3 зазначено – «повернути безоплатно у власність віруючим Української православної церкви культові приміщення і майно в м. Канів (Успенський собор)». Ця нормативно-правова база діє на даний час. Тому Успенський собор м. Канів підпорядковано московському патріархату, там проводять богослужіння за кирила гундяєва та росію. Й скільки вірячи не намагалися повернути собор у лоно української церкви, їм не вдавалося, бо чомусь у відповідь лунало: «яка різниця, бог один, не чипайте святе, від же все одно українського православної церкви».
30 березня 2022 року у Верховній Раді зареєстровано законопроект «Про заборону Московського патріархату на території України», який продиктовано теперішнім станом відносин з росією — це теж дивно, бо такий стан, тобто стан агресії й війни з боку росії ми маємо вже 8 років й 49 днів- яким визначено – «діяльність Московського патріархату – Російської православної церкви та релігійних організацій, які є частиною Російської православної церкви, в тому числі Української православної церкви, зокрема «архітектурні пам’ятки державного значення, що перебувають у власності або користуванні Московського патріархату, переходять у власність держави, а угоди (рішення) про користування скасовуються».
Також, проектом закону визначено, «релігійні громади Московського патріархату можуть змінити свою підлеглість впродовж 14 днів з дня набрання чинності цим законом відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
На разі добровільного переходу від користувачів Успенського собору під упорядкування Православної Церкви України не відбулося.
Час від часу у громаді спалахує «коли з міста підуть московські попи, та що робить для цього влада».
Людей можна зрозуміти: війна,яка забирає найдорожче-життя.
Черкащани загинули й під час першого етапу війни й гинуть досі. У міст понад 10 000 переселенців. Виїхало з міста й багато канівчан з дітками, бо сирени виють щодня.
Мати у таких умовах хоч частину того, що зв’язує з росією для багатьох членів громади неприпустимо. Тим більше, що люди хочуть йти до церкви чи бо Бога, шукати там розради чи примістку.
Церква московського патріархату на разі нічим не допомагає ні громаді, ні переселенцям, ні ЗСУ.
Віряни питають — скільки канівчан, скільки людей в Україні готові піти святити «кроваву паску» до церков московського патріархату. Й знаєте, я маю на це відповідь- багатенько.
Бо під кожним «коли з міста прибереться московський патріархат» бурхливо півоніє «яка різниця, не чипайте попів, це святе».
Люди, ті, кому на голову ще не прилетіла «братська любов» від росії, ще досі знаходяться у стані «яка різниця», навіть не розуміючи того, що вони є зброя росії. Саме вони, ті, хто йде до церков московського патріархату, зараз є зброя росії, російська армія, глашатаї війни й це вони відкривають двері окупанту.
Росія чекаю «паски», тобто Великодня, світлого свята воскресіння Христа. Для того, щоб провести показові провокації саме по церквам московського патріархату, бо там будуть скупчення людей, щоб потім звинуватити Україну.
Росія чекає «паски», щоб показати світу, – «вот как нас люблять «на Украине», бо йдуть саме до наших церкві, саме до нашого бога.
Релігія теж фронт. Й ті, хто завтра підуть святити «паску» й «кулічікі», отримають від росії «крашанки» з градів, калібрів та іскандерів. А ще, росія точно буде знати, яке місто її зустріне хлібом-сіллю.
Але, але,але…
На жаль, місцева влада не має відповідних повноважень, як були колись й не може «вигнати попів».
Місцева влада зможе вирішити питання церковного статусу канівського Успенського собору автоматично тільки у разі, якщо даний закон «Про заборону Московського патріархату на території України» , який досі бовтається десь по ВРУ буде прийнятий та відповідно якому будуть прийняті рішення Черкаської обласної і Канівської міської рад.
Звісно можна було б трошки обійти це волокніту з прийняттям закону й покласти відповідальність за «кроваву паску» на ВРУ та на місцевому рівні розірвати угоду проведення богослужінь в приміщенні Пам’ятника культурної спадщини України національного значення Охоронний №230014 – Н, й просто зробити там музей, але, але, але… тоді пан поп Григорій, божа служка виведе своїх апологетів-фанатиків, їх не багато, десь з пару десятків, але достатньо для створення картинки для рашаТБ й заявить про порушення прав вірян. То все ж, ліпше б було прийняти закон ВРУ та вдарити маніпуляторів по руцям.
То, на чиїй відповідальності буде «паска 2022 року» та якою вона буде ця паска?- кровавою, та посвяченою кров’ю загиблих українців від «хай живе крил та путін»? чи світлою, з надією на те, що Воскресне Христос – Воскресне Україна?
На кому буде відповідальність? На вірянах, які підуть святити «кулічіки» до вбивць нашого народу, керуючись «яка різниця, бог один, не чіпайте попів, це святе» чи на місцевих органах самоуправління, чи все ж таки на законотворцях, покаже час!
Війна, це єдина можливість для суспільства стати суспільством підвищеної мудрості, віри, сили та єднання, або відбудеться консолідація та кристалізація суспільства, або відбудеться окупація.
Й кожен, хто зараз стає до лав армії, вірян, волонтерів, переходить на мову, закриває для себе питання «яка різниця», стає силою України, її щитом, вогнем та мечем, що знищить ворога. Ті, хто вибирає шлях «не трогайте московський патріархат, бо це святе», теж мають право на свій вибір. Але вони повинні знати, що їх вибір вбиває!
Ситуація, що виникла з Успенським собором у місті Канів, не одинична. Згадайте про Лавру, та інші монастирі, церкви та собори України, що ще залишаються під пильним оком МПФСБ.
Тому закликаю розумних вірян, трошки подумати у цьому році, особливо у містах, які так муляють око росії через їх сакральність, бо що нам відкрили Буча, Гостомель, Ірпінь, окуповані Сумщина, Чернігівщина, Харьківщина, Донетчина та Луганщина, ті міста, куди от зараз вдерлися окупанти?- знищені церкви, усі, без винятку це московський патріархат чи Православна Церква України.
Насправді, на росії показушна віра та показушна релігія, це люди без якоїсь моралі, це моральні мерці, що можуть спокійно знімати відео, як вони ґвалтують немовлят. Їм байдуже, кого вбивати на території України, в них є наказ повної зачистки населення.
Й ось подумайте, стоїть оце російське г@мно у церкві, його благословляє священник на віну, й воно бере іконку (у всіх загиблих російських солдат були іконки, амулети, хрестики, якісь ленточки з молитвами), надягає хрестика й йде вбивати та гвалтувати. Чи нормальна людина, що поважає себе пішла б до того ж самого попа святити «кулічікі»?
А усі попи московського патріархату, що ще не перейшли до Православної церкви України та не відреклися від сатани у образі кирила гундяева та путіна, зараз тут в Україні правлять треби во славу росії, її армії, її солдат вбивць. Як ви будете їсти ту паску, що окропили кров’ю, га, люди?
Олена Степова для сайту групи ІС