З огляду методології вивчення історико-правових відносин між різними державами світу у добу Середньовіччя та Раннього Модерну, тобто міждержавних політичних відносин, потрібно звернути увагу на доробок видатного теоретика тогочасного міжнародного права, швейцарця Емера де Ваттеля (1714 – 1767 роки) та його книгу «Право народів чи принципи природного права, які застосовуються до поведінки і справ націй і суверенів»
. Ця книга вперше побачила світ у 1758 році та була десятки разів перевидана багатьма європейськими мовами. У ній, зокрема, було підсумовано увесь міжнародно-політичний досвід європейських країн протягом XIV – першої половини XVIII століть, а також кодифіковано міжнародні права «націй і суверенних держав». При цьому де Ваттель поділяв усі країни на такі категорії: 1) «суверенні держави»; 2) «держави, що пов’язані нерівноправними союзами чи договорами про підлеглість»; 3) «держави-данники»; 4) «васальні держави»; 5) «держави, які попали під владу іншої держави».
При цьому Е. де Ваттель зазначав, що якщо слабка держава, яка ради безпеки визнає зверхність більш могутньої держави та бере на себе певні зобов’язання щодо неї, то така держава при цьому не позбавляється свого суверенітету. Вочевидь, з огляду на таку методологію слід визначити статус козацької України протягом XVII – XVIII cтоліть як такий, що еволюціонував від «держави, що пов’язана нерівноправними союзами чи договорами про підлеглість» (1649 – 1660 рр.), через “васальну державу” (1660 – 1709 рр.) до «держави, яка попала під владу іншої держави» (1709 – 1764 рр.)”
Доктор історичних наук Тарас Чухліб. 2022 рік.