Повний провал розвідувальних і спеціальних служб, які не оцінили реального характеру загроз і найімовірніших сценаріїв розвитку ситуації навіть в найближчій перспективі.
Нездатність вищого військового командування адекватно оцінити реальну спроможність урядової армії, що майже 10 років вже перебувала в статусі “Союзника США за межами блоку НАТО”, і яка була озброєна набагато краще “Талібану”, протидіяти розрізненим загонам цього вкрай консервативного ісламістського руху.
Глибоке нерозуміння керівництвом Державного департаменту настроїв значної частини населення за межами 5-6 найбільших міст країни, що привело до фантастичного викривлення уявлень Вашингтону про реальний вплив афганських урядів на взаємини строкатої суміші національно-племінної “солянки” в країні, в комплекті з наївним, прямолінійним і дилетантським нав’язуванням «ліберально-демократичної» системи цінностей народам, які в переважній більшості застрягли у Середньовіччі, осучасненому лише мобільним зв’язком і гранатометами, що привело до «віртуалізації» існування «оновленого Афганістану» в списку «успіхів» зовнішньої політики США.
Підігрування крайнім формам «лівацької» ідеології всередині Штатів, яке інерційно, «шаблонно», призвело до втрати орієнтирів на арені зовнішній (демонстративне, власноручне повернення Путіна зі статусу вбивці і ізгоя до статусу рівноцінного гравця) разом з капітуляцією перед цинічною і недалекоглядною «бізнес-політикою» пари Німеччина-Франція у відносинах з Кремлем в обмін на ефемерність «анти-китайського блокування в майбутньому», з одночасним мовчазним, пасивним спостеріганням за процесом відновлення широкого співробітництва «Талібану» з очільниками Московії.
Фактична поразка (нібито) консолідованого Заходу з розслідуванням характеру штучності походження ̶к̶и̶т̶а̶й̶с̶ь̶к̶о̶г̶о̶ вірусу COVID.
Попередні історії «забутих союзників» Америки (як то багаторічних «партнерів»-курдів), сирійський тупик і непевність найближчого майбутнього Іраку.
Ігнорування новою Адміністрацією Байдена частини виборців Трампа, достатньо консервативно налаштованих, але адекватних державників, таких, що не підтримували відвертих дурощів цього шоумена-провокатора з російським компроматом, що не привело до «пом’якшення» громадянського протистояння всередині країни і не ліквідувало розколу пост-виборчого циклу, і одночасне ігнорування будь-якими альтернативними поведінковими стратегіями щодо зовнішньо-політичного позиціювання США (яке якраз і просувалось «республіканцями здорової людини»), невідворотно призвело до «замилювання» очей і, як наслідок – прийняття рішень, що ведуть тільки до послаблення позицій.
Катастрофічні наслідки виходу США-2021 з Афганістану вже в найближчі 3-5 років, скоріше за все, можна буде порівняти з ефектом поразки у В’єтнамі.
Якщо протягом найближчих 10 днів Вашингтон не отямиться, не усвідомить своєї цілком реальної перспективи наймасштабнішої втрати впливу на світові процеси за пів століття, не зрозуміє, що одним з останніх бастіонів продемонструвати світу домінуючу роль глобального лідера, є рішуча, беззастережна підтримка України перед лицем російської агресії, то з такими Штатами скоро вже рахуватись ніхто не буде.
Здача ще одного «союзника», нехай не оголошеного в «статусах» і з фінансуванням в 10-20 раз меншим ніж той же самий Афганістан чи Єгипет, покаже всім, що місце Світового поліцейського (саме так! А не ката-жандарма з радянської пропаганди)- вже пусте.
Нехай країни з недоумком на чолі, який помилкового ідентифікує себе «українцем», перебуваючи всіма нутрощами в глибокому, невиліковному «совку» «малоросійського покроя». Нехай з цілою командою відвертих зрадників і державних злочинців, що сидять навколо Зебіла.
Американці мають зрозуміти просту річ. Так, вони не мусять воювати замість афганців за їхнє майбутнє без середньовічного мракобісся.
Так само, як вони не можуть бути більшими патріотами України, ніж група так званих «слуг народу» з розумово відсталим президентом на чолі, які вже давно готові на будь-які поступки агресору, якби не купка у 5-10% свідомих українців, що лякає цю наволоч на Банковій своїм потужним соціальним капіталом і рішучістю щодо захисту національних інтересів.
Але зараз наступив той момент, коли символізм може стати важливішим за реальні дії.
Якщо Байден «пропарафінить» Зеленського (хоча той заслуговує і на багато гірше сприйняття), і обмежиться ритуальними танцями, то вірогідність погіршення становища України в протистоянні з Росією почне рости в геометричній прогресії з кожним наступним місяцем. Вашингтон має показати і Москві, і Пекіну саме зараз, саме на прикладі України, що ганебна поразка в Афганістані – це виключення, а не тренд на втечу від викликів.
Так вже склалося, що, нехай і повністю незаслужено, але зараз Україна (а не Зеленський разом з групою злодійкуватих клоунів) отримала певний шанс «використати» Америку для відновлення її репутації.
Чи зможе наш «криворожський наполеончик» скористатися шансом? Як показує досвід попередніх двох років – немає такої можливості, яку він не зміг просрати. Але надія на те, що танго в Вашингтоні для України буде не останнім, все ще залишається…