Чому Москва досі боїться гетьмана Івана Мазепи? 

На сході Румунії є місто і порт Галац. 28 жовтня 1962 року там, за активної участі московських агентів КДБ, руйнували собор святого Георгія.

За інформацією експосла України в Румунії Антона Бутейка, робота була непростою – храм стояв на фундаментах стародавньої генуезької фортеці і знищенню не піддавався. Варвари застосували рідкісний метод – упродовж декількох ночей під великим тиском під фундамент помпували солону морську воду. За два тижні таких пекельних зусиль у стінах з’явилися тріщини і відбулося осідання, але собор продовжував стояти. Завершити цей акт вандалізму вдалося лише за допомогою металевих тросів і потужного корабля, який стягнув святиню у бік Дунаю.

Що ж спонукало московських кадебістів заангажувати румунських комуністів до проведення такої складної спецоперації?

Страх перед Іваном Мазепою. Адже в церкві святого Георгія було поховання славнозвісного гетьмана України.

Отже, через 250 років після смерті Івана Мазепи, упродовж яких імперія проклинала, поливала брудом і ретельно зачищала пам’ять про великого гетьмана, вона продовжувала його боятись.

Причини цього страху влучно означив доктор історії Ярослав Дашкевич: «Ворожа пропаганда, причому скажено ворожа, доклала всіх зусиль для того, щоби протягом майже трьох століть зруйнувати образ Великого гетьмана. Скільки бруду було вилито на Мазепу та його послідовників, мазепинців-націоналістів! Постать гетьмана обплутали брехнею зі страху: Росія і в минулому, і, зрештою, тепер, не бачила і не бачить більшого лиха і нещастя для свого імперського існування, як утворення незалежної і самостійної соборної України».

Із цієї ж причини імперія до сьогодні продовжує боятись Мазепу і невпинно застосовує проти нього напрацьований століттями арсенал дій. Саме через це на 30-му році незалежності у столиці України немає пам’ятника великому гетьману, в державних музеях бій під Полтавою подають як «великую победу русского оружия», а депутати Київради слухняно голосують «за» перейменування столичної вулиці імені Мазепи.

Щоправда, в Україні від недавнього часу заговорили про благодійну діяльність гетьмана. Це добре. Але благодійність Мазепи (до речі, за масштабами досі ніким не перевершена) була лише частиною великих діянь гетьмана як видатного державного мужа. Проте саме у такому контексті сьогодні про Мазепу говорять вкрай рідко.

З огляду на це є сенс коротко нагадати про мету і діяльність гетьмана Української козацької держави. Отже, головні зусилля Івана Мазепи були скеровані на перетворення України в державу тогочасного європейського типу з усіма відповідними складовими:

• формуванням високоосвіченої аристократії (як опори впорядкованої держави);
• проведенням розумної економічної політики;
• розбудовою української церкви;
• піднесенням і розквітом в усіх галузях української культури – освіті, науці, літературі та мистецтві;
• відродженням Києва як стародавньої столиці Української держави.

Полтавська катастрофа зруйнувала плани Мазепи і його однодумців. І хоча у двобої з московським царем український гетьман програв, його ім’я у боротьбі з імперією стало для подальших поколінь величним символом прагнення незалежності.

«Політичні пляни гетьмана Мазепи та його однодумців були зруйновані, – пише історик Олександр Оглоблин, – українські землі дісталися на поталу московського переможця, доля Української держави була зважена на терезах російської імперіялістичної політики. Але чин Мазепи не пішов намарне. Він заманіфестував перед усім світом і перед майбутніми поколіннями незламну державну волю української нації. «Україна завжди прагнула бути вільною» – ці слова Вольтера були присвячені Мазепі».

Отже, 1709 року під Полтавою відбувся перший великий бій за незалежність України від Московської імперії.

Як відомо, програти бій – не означає програти битву. Сучасна історія цьому підтвердження: битва з імперією продовжується сьогодні в Криму та на сході України. І в цій важкій борні українці стоять не лише за територіальну цілісність своєї держави. Відбувається принципова світоглядна битва за Україну європейську – саме такою її бачив Мазепа – проти України азійської, якою хотів її зробити цар Петро і за яку сьогодні так завзято змагаються адепти «русского мира».

І насамкінець думка доктора історії Ярослава Дашкевича: «Якщо сьогодні, у хвилину нових небезпек, що нависли над Україною, яку хочуть ще раз позбавити незалежності, за чимось шкодувати, то хіба за тим, що Мазепині мрії майже три століття тому не здійснилися та що вірних Україні державних мужів – і нібито «зрадників Росії» – в українській історії було так мало».

Ірина Костенко, Ірина Халупа – журналісти