Якщо ви на 9 травня побачите “ветерана” ІІ Світової, якому менеше за 92 роки, то це необов’язково ряжене брехло.
Бо згідно із п.5, ст 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, він може бути НКВДістом, який проводив каральні операції на заході Україні проти мирного населення, і воював проти ОУН УПА, знищуючи зародки української державності.
Отже, хто вважається “ветераном війни” за нашим діючим законом:
● учасники бойових дій в Західній Україні, Білорусі, Латвії та Литві – так звані борці з бандитизмом. Тобто ті, хто знищував антирадянське підпілля та партизанський рух (УПА, Чорний Кіт і БВА в Білорусі, Лісових Братів у Литві і т.д.);
● учасники придушення антирадянського повстання в Будапешті (1956 рік) – ті самі, які з танків розстрілювали житлові будинки;
● учасники бойових дій в Північній Кореї в 1950-1953 роках. Нагадаю, що тоді радянська армія (якої «там не було») воювала проти Миротворчого контингенту ООН;
● учасники бойових дій в Камбоджі 1970 року, у результаті яких до влади остаточно прийшли «червоні кхмери», які знищили ні багато ні мало – 2,75 мільйони осіб;
● учасники придушення повстання в Чехословаччині 1968 року та подальша окупація цієї країни.
Тобто, українське законодавство ставить в один ряд реальних учасників бойових дій ІІ Світової і фактичних військових злочинців. Більше того – надає їм спеціальний статус, пільги і соціальні виплати.
Як вам наш діючий закон?