Економічна система будь-якого типу охоплює декілька підсистем, зокрема:
– систему виробництва;
– систему розподілу;
– систему обігу;
– систему споживання;
– систему державного і соціального розвитку.
У системі виробництва створюється національний продукт, його вартість; у системі обігу відбувається реалізація національного продукту, яка забезпечує відшкодування витрат виробництва і отримання прибутку в системі виробництва і системі обігу; система державного і соціального розвитку функціонує на основі перерозподілу прибутків і доходів через державний бюджет, отриманих у перших двох системах. Отже, питання вибору типу економічної системи зводиться до обґрунтування перерозподілу функцій управління в суспільстві і економіці між власниками капіталу та державою за принципом: виробники самостійно управляють процесом виробництва продукту і його реалізації, а держава обмежується управлінням державними справами та соціальним захистом тих, хто його потребує. Оскільки процес виробництва товарів і послуг та їх обмін, які здійснюються суто ринковими методами, супроводжуються гострими соціальними конфліктами, запобігти їм або послабити їх може держава, певною мірою впливаючи на економічні процеси. Отже, вона є необхідним інструментом регулювання економіки, але економіка функціонує на основі товарно-грошових відносин. У цьому полягає магістральний шлях сучасного прогресу не в одній окремій країні, а в цілому світі.
Сама власність ще не визначає економічного змісту виробництва і процесів обігу, але вона є основою формування відносин, що забезпечують відповідний господарський зміст.
Власність – це система економічних відносин з приводу володіння, користування і розпорядження майном. Власність – об’єктивна економічна категорія. Водночас вона органічно обумовлюється її суб’єктом. Специфічною властивістю власності є здатність приносити прибуток і нагромаджуватися чи розширюватися завдяки цілеспрямованій праці. Об’єкт власності як фізична річ сам не може приносити прибуток і нагромаджуватися, це можливо лише за відповідного спонукання до праці її суб’єкта (власника або користувача) через механізм економічного інтересу, що забезпечує остаточний результат – отримання прибутку чи доходу. Саме завдяки прибутку чи доходу власник має змогу відтворити і розширити об’єкт власності, а користувач – збільшити свою заробітну плату. Найефективніше цей механізм функціонує за збігу інтересів власника і користувача.
Володіння характеризує необмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єктові, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності.
Відчуження – процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти економічних відносин.
Домінуючий об’єкт власності – характеристика розвитку продуктивних сил; визначальний чинник, навколо якого будуються процеси обміну. В певних умовах може виконувати функції грошей.
Економічний інтерес є рушійною силою виробництва або надання послуг. Пріоритетна ланка в діалектичній єдності суб’єкта власності і його економічного інтересу – суб’єкт власності, який і формує свій інтерес, свої наміри. Практика доводить: чим конкретнішим є власник засобів виробництва, тим виразнішим є його інтерес і тим раціональніше та ефективніше функціонують матеріальні та грошові ресурси для реалізації цього інтересу.
З урахуванням цих відмінностей виділяють два типи національних економік.
- Економіка, в якій домінує приватна власність (пряме невід’ємне право конкретної особи на засоби виробництва, землю, створений продукт).
- Економіка, сформована на неприватній (суспільній) власності (опосередкованому праві конкретної особи на засоби виробництва, землю, створений продукт).
Виділяють такі форми приватної власності:
– індивідуальна (суб’єктом власності є одна особа);
– сімейна (суб’єктом власності є сім’я, родина власників);
– колективна або корпоративна (індивідуальні, сімейні, групові власники передають свою власність у колективне управління).
Форми неприватної власності:
– державна (суб’єктом власності є держава, для господарського використання об’єктів державної власності вона наймає відповідну робочу силу);
– кооперативна (суб’єктом власності є група осіб, об’єднаних на основі майнової пайової участі в кооперативі. Створена і розширена ними власність є спільною);
– колективна (державна власність інтегрується в об’єднання, концерни, корпорації, а кооперативна – у спілки, союзи тощо). Суб’єктами власності є відповідно держава і кооперативи. Можливі корпоративні утворення державної та індивідуальної чи сімейної власності на основі акціонування.
Використана література:
- 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
- 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
- 3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
- Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
- 5. Яковенко Р. В.Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
Р. В. ЯКОВЕНКО,
к.е.н., доцент