Робоче місце Данила Посунька
Восени 1925 року в Зінов’євську виступав пересувний цирк Шапіто. Розмістився на території кавалерійської школи. На металевих стовпах напнуто величезне брезентове шатро. Під куполом розвішано освітлення і різні гімнастичні снаряди – блоки, трапеції, кільця, перекладини, платформи і місточки. Манеж обрамлений парапетом з настилом всередині, засипаний тирсою. За ним і метровим проходом установлені концентричними рядами прості лави зі спинками та номерами на них. Прохід між лавами був такий вузький, що пройти там можна лише боком. Запах у цирку стояв гидотний – смерділо кінським потом і кізяками, собачатиною і ще чимось – чи то шкіряною збруєю, чи то дьогтем.
Коли дзвенів третій дзвінок, спалахували прожектори, арена заливалася яскравим світлом, гримів оркестр і конферансьє оголошував перший номер: «Виступають повітряні гімнасти!». Потім виходили майстри акробатики на перекладинах, клоуни снували по манежу і смішили публіку своими репризами та інтермедіями. Пускали фонтани сліз із очей. На головах піднімали півнячі гребені або чубчики як у папуги, кумедно перекидалися. Музичні ексцентрики одночасно грали на кількох інструментах. Був навіть унікум – «людина-оркестр». Фокусники вкидали у магічний ящик кроликів, а виймали голубів та розпилювала надвоє людей.
Нарешті оголошено перерву. Після неї уніформісти шикувались у два ряди на застеленій здоровенним покривалом арені, у центрі лежав квадратний борцівський килим. Натоптуватий глашатай, наряджений у купецьку піддівку, картуз, у блискучих чоботях на високих каблуках, розкотисто віщував, що міжнародний турнір з французькой боротьби починається і оголошував парад-аллє. Звучить марш, борці виходять із-за завіси на арену, крокуючи в такт маршу. Вони з різних країн: Туреччина, Іран, Індія, Німеччина, Франція, Англія, Америка, Польща, Румунія, Болгарія, Італія та СРСР. Усі в атлетичних костюмах, вигравали мускулатурою або вражали необ’ємними габаритами. Після кола пошани конферанс поіменно назвав кожного з них, а вони, роблячи крок уперед, розкланювались глибоким кивком голови. Конферанс повідомив, що сьогодні боротимуться дві пари: росіянин Іван Кисельов і турок Ахмет Гирей – «Залізна рука». Інша пара – Ісаак Слуцький та місцевий богатир Данило Посунько. Цирк загримів оплесками, вітаючи земляка.
Свідок тих гастролей 1925 року Василь Журба у спогадах писав: «Вийшла перша пара – волзький вантажник Кисельов мав високий зріст, плечі косий сажень і дуже довгі руки, що майже діставали колін. Сам він був гармонійно збудований, сухопарий, але м’язистий, біцепси аж вигравали під шкірою великими вузлами і ніякого пуза, як в інших борців.
Турок, навпаки, был здоровенний черевань – габарити що вздовж, що впоперек, голова зрослася з тулубом без ознак шиї, навіть вуха містились між шийними складками, що негарно випиналися. Турок був з короткими руками і завдяки повноті вони у не лягали вздовж тулуба, а здавалися увіткнутими в плечі під кутом в 30 градусів. Загалом був схожий на бика, що став на короткі задні ноги, такий він був чорний і неповороткий.
Зійшлися борці посеред килиму, подали один одному вітально руки. Певно Ваня Кисельов сильно потиснув турку руку, бо той скорчив жахливу гримасу, показуючи, як йому боляче і ледь вирвав свою руку із руки Кисельова. Потім почали вибирати зручний момент, щоб спіймати противника на який-небудь прийом.
Мацали один одного за руки і тут же виривали їх, цапали за шию і зразу ж скидали руки противника зі своєї шиї. І ось в один такой момент Іван схопив турка за руку, закинув її на праве плече та й перекинув його через себе, мов лантух. Турок лише ногами вдарив об килим так, що на тому аж вм’ятини появились від п’ят. Кисельов не встиг притиснути турка на партер, той, мов кіт, скочив на ноги, спіймав Івана упоперек, відірвав від землі і стиснув зі страшенною силою, однак той не розгубився і схопивши турка правицею за плече, а лівою підчепивши за підборіддя, як важелем завернув йому голову назад так, що той розійняв руки і упав боком на килим, тут його Іван і припечатав на обидві лопатки.
Суддя взяв борців за руки і подняв уверх руку волзького вантажника, оголосивши, що перемога за ним. Зал плескав у долоні, галасуючи на всю горлянку: «Слава Кисілю! Наша взяла!».
Той же Журба розповідав далі: «Борців Посуньків було двоє – старший брат Михайло та молодший Данило… Виходить нова пара на килим – Данило та Іцко Слуцький з польського міста Слуцька. Данило проти того рудого єврея виглядів просто підлітком. Товстий, мов пивне барило, гість, із врісшою в тулуб головою, а цей тонкий, мускулистий красень, та й годі. Мені, відверто кажучи, було його жаль, що такий молодий і стрункий хлопчина, буде боротися рудим, товстим бугаєм. Ось вони зійшлися, привітались, Слуцький з нахабною усмішкою потис Данилу руку, тряснув її та ще й голову нахилив. Данило теж кивнув головою і повагом, з достоїнством справжнього борця, повернувся і пішов на край арени. Зійшлися на середині. Почали примірятися, пробуючи силу противника, хто на що здатний. Рудий чортяка спіймав-таки Данила на подвійний Нельсон, Це значить, встиг просунути свої руки під пахви супернику і замкнути їх на шиї. Прийом серйозний і якщо з нього не вирватися, то можна програти. Однак Данило тулубом двічі штовхнув Слуцького по низу живота, як той тільки ікнув і, розімкнувши руки, відскочив від Посунькиа. Данило крутонув головою, разминаючи м’язи шиї і пішов на Слуцького в атаку. Він його вертів-вертів, а далі підчепив ззаду впоперек живота почав стискувати стискувати Слуцькому пузяку. Відірвав від килима, повалив цю бочку на бік, але покласти на обидві лопатки так і не зміг. Час поєдинку вийшов і рефері його припинив, оголосивши нічию».
Тут слід сказати, що назвавши Посунька «молодим і струнким хлопцем», оповідач дещо погрішив проти істини. Адже, служачи у флоті у 1905-му, Данило мав приблизно 20 років. Отже, у 1925 році він вже був 45-річним зрілим дядьком і це не могло б не кинутися в очі. Цікаво також, що це в нього за старший брат Михайло? Як мовиться, теж борець. Дещо театрально виглядає і рукостискання між Кисельовим та Ахмет Гиреєм – «Залізною рукою». Подальше оповідання Журби ще більше впевнює у постановочних моментах подібних турнірів. В одному з них прийняв участь борець-інкогніто «Сталева маска», високого зросту професіонал.
Утім, слово автору спогадів: «Відвідуючи цирк ще, терпляче спостерігаючи за поєдинками борців різних вагових категорій, різних країн, ось що ми бачили одного разу. «Сталева маска» переборов усіх суперників. Став цей гігант посеред арени, вклонився публіці на всі чотири боки, і ламаною російською оголосив:
– Есть кто желайт мня побеждтайт?
Тут як гаркне хтось з галерки:
– Я зірву з тебе маску! І покрокував цей герой вниз на арену. Суддя кинувся назустріч і кричить:
– Гражданин! Так нельзя! Существуют правила!
– Які правила? Він же сам викликав! Всі ж чули!
– Ну и что же, что слышал! – говорит судья, – Во-первых вам надо раздеться.
– Та це миттю! – знімає піджак, сорочку і кидає в перший ряд, – А ну, подержіть, хлопці!
Стягує чоботи, ставить на парапет і, залишившись лише в штанях, іде босий до «маски». Той судді::
– Объявляйт ему условий!
Тут суддя каже:
– «Маска» будет бороться с вами на спор. Он ставит сто рублей и вы должны поставить столько же.
Любитель поліз в кишеню і, витягнувши жменю десятирубльовок, каже:
– У мене дев’яносто! – і, звертаючись до публіки: – Братці, позичте десятку, я віддам
З першого ряду подають:
– На, ти чесний парубок, я вірю в твою удачу!
Гроші віддаються судді, «маска» теж каже:
– Мой деньги судей уже фзял.
Почали вони боротися. Професіонал, як не схопить любителя – той мов укопаний. Ось «маска» застосував подвійний нельсон, а той нагнувся, перекинувся і придавив борця в сталевій масці під себе, а тому ні дихнути, ні ойкнути, лежить на обох лопатках. Тут суддя свиснув, що поєдинок закінчено. Доброволець зірвав з борця маску, під нею виявився німець Фріц Шульц. Суддя вручив переможцю з галерки 200 рублів, оголосивши кінець матчу, музика заграла прощальний марш, усе борці пройшли круг пошани».
Данило Герасимович, кажуть, розповідав у теплій компанії, що так підроблялися борці в чужих містах, а потім добуті такою клоунадою гроші просаджували із суперником у дорогій ресторації. І так траплялося досить часто. Адже тільки зафіксованих гастролей у міжвоєнні роки було вдосталь. Наприклад, 1923 року за викликом Дяді Вані борець їздив до Курська на заробітки, де програв бій у тамтешньому цирку Григорію Русакову. У 1926 в Києві програв Михайлу Борову (Феняєву). Сезон-1927 Посунько почав також у Курську
За дослідженням краєзнавця Миколи Цибульського («КП», 31 серпня, 2000 р.) 1930 роцу цирк «Гігант» провів і в Зінов’євську чемпіонат борців.
У лелеківського краєзнавця Сергія Колесника є фото, зроблене 7 березня 1940 року в редакції «Кіровоградської правди», де зображений Посунько з чотирма іншими чоловіками. Один з них – журналіст Микола Бондаренко, майбутній редактор згаданої газети. Не думав борець, що рівно через два роки надрукує некролог від сестри і дружини зовсім інше видання – «Українські вісті», що видавалося в Кіровограді при німцях.