Військовий топограф Олександр Шмідт, який побував у Єлисаветграді у 1863 році, зазначив: «Вообще город имеет большой недостаток в воде. Ингул до того мелководен, что едва не высыхает и имеет глубину всего несколько вершков. Здесь же моется белье всего простого народа, отчего вода до того заражается, что несчастные животные с трудом утоляют ею жажду. Между тем масса воды, проходящей чрез Ингул в течение года, бывает довольно значительна… Давно бы пора было взять реку в искусственные берега и поднять ее уровень рядом шлюзов; но об этом здесь и не помышляют…»
Уродженець Єлисаветграда художник Петро Покаржевський згадував: «…Летом речку Ингул переходили вброд дети. Зато весной Ингул бывал опасен, город лежал в котловине, и находившиеся по соседству большие запруды (ставы) во время таяния снега переполнялись водой, а так как заранее никаких мер к постепенному спуску воды не принималось, то прорывавшаяся через две плотины масса воды стеной шла на город и на прилегающие селения. Почему-то эти прорывы плотины происходили ночью, и люди, застигнутые бедой, еле успевали спастись сами и спасти детей, а скотина и имущество гибли».
У 1911 році в «Голосе Юга» видатний земський діяч, етнограф та краєзнавець Павло Рябков, попереджаючи міську управу про небезпеку спалаху в місті епідемії холери, писав: «Всем известно, что Ингул давно обратился в клоаку, куда валят все содержимое сорных ям, по берегам его красуются отхожие места, коровники, свинюшники, бани. Посмотрите, куда спускают свои воды и отбросы такие почтенные учреждения, как водочный завод Лайера, земледельческих орудий Эльворти? Вода из этого последнего завода, чтобы достигнуть Ингула, должна пройти по улицам чуть не через полгорода. Вы видели когда-нибудь лягушек в Ингуле в пределах города? А рыбу? Правда, нет! И неудивительно! Никакое живое существо там не может выжить и часу. А между тем, в этой воде купаются люди, моют белье, берут воду для мытья полов, посуды. Теперь представьте себе, что будет, если вода Ингула будет захвачена холерными вибрионами!?»
Після цього, як зазначено в «Історичному нарисі м.Єлисаветграда», для попередження великих паводків в Єлисаветграді «департаментом военных поселений, по представлению графа Дмитрия Ерофеича Остен-Сакена, предполагалось урегулировать течение реки Ингула, дав ему прямое направление, прорытием нескольких каналов, часть же прежнего русла проектировалась заградить фашинами, как равно обоставить и берега Ингула такими же фашинами в черте города».
Інженер-поручик Роде та інженер штабс-капітан Яновський зробили креслення та склали кошторис робіт на суму 86 720 рублів сріблом. Окрім того, 18 625 рублів треба було заплатити приватним особам за їхні землю та майно, яке відходило під канали. Ці роботи породили розмови у місті, що, начебто, уряд планує з’єднати Інгул з Дніпром каналом, зробивши таким чином річку судохідною.
На плані Єлисаветграда за 1913 рік два зигзаги русла Інгулу позначені на Ковалівці. Перший у районі нинішнього мосту по вулиці Київській, де зараз знаходиться парк. У цій петлі була дача Юзефовича. Нижче за течією, у районі вулиці Грязної (проспекту Перемоги) була наступна петля. Третя петля збереглася до цього часу. Вона омиває Козачий острів.
Про четверту за течією петлю нагадує лише план міста за 1833 рік. За вулицею Миргородською (Шульгіних) річка круто повертала вліво, доходила до Банної площі (нині – Богдана Хмельницького), йшла по вулиці Преображенській до Поліцейського провулку (Декабристів) і повертала за нинішнім Будинком профспілок направо.
Також на карті позначена колишня петля у районі дачі Чистоганова, яка вже випрямлена. Хто ще і для чого змінював русло Інгула, говорить наступна публікація у газеті «Голос Юга» за 21 січня 1910 року: «Изменение направления Ингула. Городская управа обратила внимание на то, что арендаторы городской земли по берегам Ингула по дороге в Завадовку для увеличения своих участков изменют направление Ингула. Для осмотра местности выезжала особая городская комиссия и обнаружила, что арендаторы строят по берегам реки плетни и прочие заграждения, от чего помимо изменения направления реки суживается русло Ингула».
В это наводнение утонуло 20 человек и снесены были дома двух кварталов, при чем вообще картина наводнения, по словам старожилов, представлялась ужасной, тем более, что наводнение это застало прибрежных домовладельцев врасплох, в страстной четверг ночью, целые дома вместе с людьми неслись по реке и не было никакой возможности подать помощь утопавшим, все разбивалось у разрушеннаго наводнением большаго моста и те из несчастных, которые на время задерживались на деревьях рощи у бывшаго Османскаго бульвара, на Пермских, были также вскоре уносимы быстрым течением и находили для себя верную смерть в пучинах Ингула, того, Ингула, который почти пересыхает в летнее время года. Исключение составляли верхняя и нижния часть Ингула, где многих из погибавших удалось спасти…»
Разлитие воды достигало: на Ковалевке до Покровскаго переулка включительно, при чем залита была почти половина Вокзальной улицы, большая часть Грязной улицы до Духовнаго переулка, часть Московской до Бульварной и часть Бульварной до двороваго места г. Абертасовой, по ту сторону Ингула Андреевский переулок и сад Альгамбра, окончательно пострадавший от наводнения; во 2-й части города залиты были: Безпоповская улица до Безименнаго переулка включительно, Миргородская улица до бывшей мельницы Корецкаго включительно. Бедный переулок и Островская улица до Ингульской, при чем залита была большая часть Банной площади.
На Большой-Перспективной улице вода достигала до магазина Ларионова-Иванова включительно. Наконец в 1-й части города был залит базар до Покровской улицы, а также часть Александровской, Михайловской и других параллельных им улиц. По ту сторону Ингула были залиты мясные и рыбные ряды. На Пермских: бывший Османский бульвар, НижнеПермская и Вознесенская улицы и наконец прибрежная часть Кущовки на довольно значительное разстояние. Большая часть пострадавших от наводнения оказалась на Ковалевке, Пермских, на Островской улице и в Бедном и Андреевском переулках, а также в конце Безпоповской… … В настоящее наводнение, по размерам своим превышающее все бывшия в Елисаветграде наводнения, после знаменитаго наводнения 1841 года, никаких человеческих жертв не было».
У радянські часи найбільша повінь у Кіровограді була у 1980 році. Головною її причиною стали не природні фактори, а людські помилки – неправильні дії гідротехніків з черговості відкриття водних запорів на Інгулі та його притоках. У центрі міста під водою опинилися усі мости. Вода стояла на центральному ринку, «омивала» готель «Київ», на правому березі доходила до сходів обласного суду, залило Ковалівку. Остаточно вода пішла через чотири дні.
По інший бік запланованого до прориття русла Інгулу були землі Миколи Олексійовича Бошняка (1837-1900) – земського та громадського діяча, реорганізатора селянського самоуправління, мецената, спадкового дворянина.
За словами Елеонори Клавдіївни Тарнавської, яка жила на Ковалівці і навчилася у школі №14, у старому руслі Інгулу купалися діти, а на леваді, на якій зараз парк, висаджували городину та був баштан. У 1964 році, коли Елла Клавдіївна була у випускному класі, школярі на весняному суботнику засадили леваду деревами.
Олександр Дмитрович Саінсус, який очолював ВАТ «Червона зірка» з 1995 по 2008 рік та був міським головою Кіровограда у 2010–2014 роках, з 1952 року жив по вулиці Молодіжній на Ковалівці. Він пригадує, що на петлі Інгулу було чотири пляжі, де купалися дорослі та діти. Старе русло Інгулу засипали землею екскаватори тоді, коли рили нове русло по прямій. Оскільки на Ковалівці були джерела, то після того, як засипали старе русло, вода з них стала збиратися в озері, яке довелося розширити і поглибити. За словами Олександра Дмитровича, першим п’ятиповерховим будинком на Ковалівці став будинок №12 корпус 4. Частину старого русла Інгулу і сьогодні можна знайти на Ковалівці.
У 1965 році на леваді Юзефовича створили парк Космонавтів площею 18 га. З 6 червня 1972 року парк став пам’яткою природи місцевого значення. Та то лише на папері. Насправді сьогодні ця територія навряд чи схожа на парк і культурне місце відпочинку містян.
