Крім розрахунку кількісних показників національного виробництва, доречно застосовувати ще низку показників.

Рівень безробіття (u) показує частку сукупної робочої сили, яка не має роботи, але перебуває в активному її пошуку. Він визначається як співвідношення чисельності безробітних (U) до загальної кількості ро­бочої сили (L).

До основних видів безробіття відносять: циклічне, фрикційне, структурне, сезонне.

 

u = (U/L) х 100%

 

Коефіцієнт участі у робочій силі (К) – співвідношення загальної чисельності робочої сили в країні (РС) до чисельності її дорослого населен­ня (з моменту досягнення повноліття) (ДН).

 

К = (РС/ДН) х 100%

 

Рівень зайнятості (РЗ) – це показник, що відображає співвідношення між 1) чисельністю зайнятого населення (ЗН) і чисельністю робочої сили (РС); або 2) зайнятого та дорослого населення країни.

 

РЗ = (ЗН/РС) х 100%

або

РЗ = (ЗН/ДН) х 100%

 

Рівень інфляції визначається за допомогою індексів цін (Іц) (промислових або оптових цін, споживчих або роздрібних цін тощо).

 

Споживчий кошик у цінах поточного року

Іц = ————————————————————— х 100%

Споживчий кошик у цінах базового року

 

Темпи інфляції показують зміну рівня цін в економіці і розраховують:

індекс цін поточного року – індекс цін базового року

Темп інфляції = ———————————————————————  

                                            індекс цін базового року

 

Торговельний баланс – четверта ключова проблема будь-якої національної економіки – це взаємозалежність між сукупним експортом та імпортом національної економіки.

Коли країна експортує більше, ніж імпортує, вона має позитивне торгове сальдо, а коли імпорт перевищує експорт, країна має дефіцит торгового балансу.

Індекс людського розвитку – це спеціальний показник, що поєднує три складові (ВВП, грамотність і тривалість життя), і дає складну оцін­ку людського прогресу. На сьогоднішній день він модифікований у двох своїх видах: у показниках освіти та доходу (ВВП на душу населення). Вважається, що країни з ІЛР менше 0,5 мають низький рівень людського розвитку; 0,6-0,8 – середній рівень; вище 0,8 – високий рівень розвитку.

Індекс вартості життя – характеризує зміну цін на товари і послу­ги, якими користується населення країни. Застосовується для динаміки реальної заробітної плати у країні.

Індекс промислових конкурентоспроможних компаній – показник  відносної конкурентоспроможності виробів національної промисловос­ті, які експортуються до інших країн.

Індекс технологічного розвитку – показник, що відображає роль техніки та науки у розвитку економіки. Він враховує кількість зайнятого персоналу на НДДКР, кількість патентів та наукових публікацій у розра­хунку на мільйон мешканців держави.

Ін­декс економіки, що базується на знаннях – це комплексний індекс, розроблений Світовим банком. Він враховує такі групи по­казників, як: режими та форми економічних стимулів, рівень освіти в державі, інновації та інформаційну інфраструктуру.

Ін­декс зростання конкурентоспроможності економіки враховує рівень освіти, якості життя, розвиток ринкової інфраструктури, рівень інноваційної активності, частку імпорту-експорту держави на ринку високих технологій, інституційне забезпечення економіки тощо.

Показники рівня життя. Рівень життя визначають рівнем доходу населення і його платоспроможністю. Величина доходу залежить від обсягу виробленого ВВП та його розподілу між споживачами, проте платоспроможність населення залежить не лише від динаміки цін на споживчі товари та послуги. Якщо споживчі ціни незмінні або зростають меншими темпами, ніж доходи населення – то рівень життя населення зростає. Якщо ціни зростають вищими темпами, ніж доходи – рівень життя знижується. Найважливіші показники рівня життя:

– виробництво ВВП на душу населення;

– рівень заробітної плати і середній дохід сім’ї;

– рівень споживчих цін, індекс споживчих цін;

– реальне виробництво ВВП і реальні доходи;

–  вартість споживчого кошика, або вартість набору з найважливіших продовольчих товарів.

Такий перелік показників практикується в усіх країнах світу.

Для вияв­лення впливу зовнішніх змінних, тобто Т, К, Ф, t та інших, на внутрішні, тобто на обсяг і структуру національного про­дукту В – В* = О, інколи вдаються до певних припущень. Нап­риклад, беруть за умову, що на певний момент одні чинники економіки незмінні, а інші – змінні. Якщо треба просте­жити зміни у виробництві без впливу чисельності зайнятих, то приймається, що на певний період чисельність Т є постій­ною Т. Тоді Т = Т. Аналогічно можна взяти такі ж умови і для інших чинників виробництва: К = К, Ф = Ф, В = В тощо.

Однак на практиці зовнішні і внутрішні змінні піддають­ся певній динаміці, тобто зростають (+) чи знижуються (–). У короткостроковий період такі зміни можуть бути одиничні і не впливати на зміну всього чинника, тому в короткостроко­вому періоді чинники і результати виробництва можна приймати як незмінні. У довгостроковому періоді чинники і результати можуть кількісно збільшуватися (+) чи зменшу­ватися (–). Наприклад, якщо чисельність зайнятих зросла з Т_к  до Т_к +Δ Т_к, а ціна – ц_т незмінна, то зміну чисельності задіяних працівників розраховують як відношення:

 

(Т_к +Δ Т_к)   ц_т /Т_к ц_т = І_т

 

Показник І_т  – індекс зростання чисельності працівни­ків:

Тоді (Т_к +Δ Т_к) ц_т = ТІ_т.

Аналогічно розраховують індекс вартості праці:

 

Т_к (ц_т +Δ ц_т )/Т_к + ц_т  = і_ц

Тоді  

 Т_к (ц_т +Δ ц_т )/Т_к  ц_т  = і_ц

 

Так само розраховують кількісні й вартісні зміни ін­ших чинників економіки. Попередні розрахунки дають змогу зрозуміти, що індекс – це відношення показника чинника чи результату виробництва наступного періоду до попереднього. Якщо індекс більший від одиниці, то значен­ня чинника чи результату виробництва зростає, якщо мен­ший від одиниці – знижується. Розраховують індекси одиничного явища, наприклад зміну ціни одиниці товару (ц + Δц)/ц, і позначають і_ц= (ц+Δц)/ц, або зміну випуску одного зайнятого (в – Δв)/в_т = і_вт. У першому випадку  і _ц > 1, у другому і_вт<1. Аналогічно розраховують індекси сукуп­ного явища, наприклад індекс зростання основного капіта­лу (К + ΔК)/К, і позначають І_к= (К + ΔК)/К, або індекс зниження валового випуску І_в=(В – ΔВ)/В. Якщо одно­часно змінюються всі чинники, то для розрахунку резуль­тату виробництва індекси чинників перемножують. Наприклад, вартість зайнятих, або заробітна плата зайнятих (Т = Т_кц_т) зросла на 12%, а випуск продукції одним пра­цівником   (в=В/Т) зменшився на 8%, індекс валового ви­пуску Ід = І_ті_вт – підставляючи значення індексів, отрима­ємо: І_в = 1,12×0,92, або І_в = 1,03, тобто обсяг виробництва зріс лише на 3%.

Валовий національний продукт В відображає сукупну продуктивну силу задіяних чинників виробництва – Т, К, Ф, t, тобто продуктивна сила Т і К у процесі взаємодії перетворює Ф у готовий продукт В: Фv = В, де v – коефіцієнт оборотності оборотного капіталу. Матема­тично цей зв’язок виражають продуктивною або виробничою функцією:

 

В =  F (Т, К)

 

Валовий випуск національного продукту є функцією задіяної праці та основного капіталу. Оскільки основною продуктивною силою є людський чинник, то продуктив­на сила всіх зайнятих T теж залежатиме від кількості ос­новного капіталу К, яка припадає на одного зайнятого: к_т= К/Т. Якщо В поділити на Т, отримаємо випуск про­дукції одним зайнятим: в_т = В/Т. Оскільки один праців­ник фондоозброєний капіталом k_т то його виробничу функцію можна записати:

в_т =  f( k_т  )

 

У формулі немає значення одного зайнятого, тобто во­но дорівнює одиниці. Продуктивна сила одного зайнятого виражена кількістю основного капіталу k_т , яким він ство­рює продукт в_{т .} Продуктивну силу В усіх зайнятих Т тоді можна записати формулою:

 

В = Т в_t І

 

Отже, валовий випуск В прямо пропорційний кількості працівників Т, продуктивній силі одного працівника в_т за капіталоозброєності к_т і часу праці t. Якщо у правій части­ні рівняння збільшується (+) або зменшується (–) значення одного або кількох параметрів, то ці зміни вплинуть на про­порційні зміни значень параметрів лівої частини рівняння.

Для прикладу приймемо: час t є величиною незмінною – t, тобто час праці регламентований законодавством країни: t = tі. Уряд країни хоче збільшити обсяг виробництва на ве­личину ΔВ, тобто В + ΔВ. У нього є такі шляхи:

1) збільшити чисельність зайнятих на ΔТ, тобто Т + ΔТ за незмінної величини в:

В + ΔВ= (Т + ΔТ)в t,

ВІ_в = ТІ_т в t

 

2)  збільшити капіталовкладення в основний капітал К + ΔК, підвищивши капіталоозброєність одного працівни­ка к_т+Δк_т і його продуктивну силу в_т + Δв_т за незмінної чисельності Т:

 

В + ΔВ= Т(в + Δв) t,

ВІ_в=Т ві_в t

 

3) одночасно збільшити чисельність зайнятих ТІ_т і від­дачу одного працівника – ві_в:

ВІ_В = ТІ_тві_Вt

 

Такі заходи свідчитимуть відповідно про:

1) екстенсивний підхід до економічного зростання;

2) інтенсифікацію економічного росту;

3) комплексний, змішаний підхід до проблеми економічного зростання.

 

Використана література:

1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
4. Яковенко Р. В. Основи теорії економіки для технічних спеціальностей : навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
6. Національна економіка : підруч. / за ред. проф., к.е.н. П. В. Круша. – К. : Каравела ; Піча Ю. В., 2008. – 416 с.
7. Національна економіка : навч. посіб. / [ Білоцерківець В. В., Завгородня О. О., Лебедєва В. К. та ін.] ; за ред. В. М. Тарасевича. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 280 с.
8. Яковенко Р. В. Індекси та математичні моделі національної економіки [Електронний ресурс] / Р. В. Яковенко. – Режим доступу : http://tusovka.kr.ua/news/2018/01/17/indeksi-ta-matematichni-modeli-pokaznikiv-natsionalnoi-ekonomiki. – Назва з титул. екрану.

 

Р. В. ЯКОВЕНКО,

к.е.н., доцент