1 січня 2020 року спливає термін дії мораторію на продаж в Україні землі сільськогосподарського призначення. Сьогодні в урядових колах нової влади і у ВР точаться гострі суперечки щодо скасування мораторію для початку процесу продажу землі. Вважаю, це тема дуже важлива, стосується вона значною мірою не тільки селян – не менше міського населення, як основного споживача продукції аграріїв. Дискусії щодо земельної реформи точаться уже 28 років (доводилося висвітлювати у пресі), що є світовим рекордом. До цього тільки Мексика зволікала з її прийняттям 23 роки. Питання упирається не тільки у бюрократію і небажання певних осіб відходити від радянської форми господарювання. Не менш складною була і залишається проблема – КОМУ землю продавати. Адже стаття 26 Конституції України урівнює у правах усіх громадян України, а Земельний кодекс надає право іноземцям та особам без громадянства теж ставати власниками земель. Крім того, набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності мають можливість юридичні особи, свої і зарубіжні. Ось основний стержень, навколо якого вже майже 30 років точаться (і будуть точитися) гострі суперечки, не простіші політичних баталій. Не треба виставляти аргументи і контраргументи, скажу стисло. Усі ми добре пам’ятаємо – до чиїх рук у бурхливі часи ”прихватизації” початку -1990-х потрапили підприємства, шахти, більшість виробничих потужностей, портів і аеропортів, переважної частини інфраструктури населених пунктів на Сході України. Господарями переважної, коли б не усієї власності стали громадяни іноземних держав, також особи промосковського, тобто українофобського спрямування (будемо називати речі своїми іменами). Чи багато користі приносять ці підприємства Україні? Здається – одну: можливо сплачують, та й то не всі, податки. Що більше? Хто скаже – що зробили ці люди для розвитку медицини, освіти, культури, тим більше мови, у містах республіки? Тепер уявимо село. Його разом із землею і його жителями куплять проросійські олігархи типу Новинського, Мураєва, Рабиновича, Вілкула та їм подібні. Вони будуть господарями тих сіл, селяни – їхніми кріпаками. Не деталізую: почитаймо у історії життя українського села у дорадянський період. Хто представляв владні структури на селі? Російськомовні священники, учителі, лікарі…Та й про вироблений селянами ”товар” подумаймо – на чий ринок він потраплятиме? Тільки не на внутрішній. Підсумовуючи сказане, прогнозую: гострі дискусії навколо ринку землі триватимуть ще довго. Аж доки не буде прийнято Закон про землю, відкрито Земельний банк. (До речі, про цю установу. На початку 1990-х років, було засновано агропромисловий банк ”Україна”, у Кропивницькому (як і в інших обласних центрах) для нього було спеціально споруджене добротне приміщення на проспекті Винниченка. Однак, діяв банк недовго – з ряду причин, які ніхто не пояснював, він перетворився на фінансово-кредитну установу невідомого призначення)…
Повторю, тільки Закон і Земельний банк зможуть чітко і прозоро відрегулюють право на продаж найдорожчого скарбу України – ЇЇ Величності Землі. До того буде постійно вестися пустопорожня балаканина.
