Перемога Зеленського підвела риску під протистоянням двох Україн. Він здобув перемоги як на «націоналістичному» Заході, так і на «радянському» Сході.
У той же час, результати виборів створили новий розділ: в Україні в минулому і України майбутнього.
Україна в минулому – це справжня країна, яка сформувалася за роки незалежності.Це олігархи, які контролюють економіку та медіа-простір. Це бюрократія, яка звикла протистояти будь-яких новацій. Це місцеве самоврядування, яке звикло просто бездумно витрачати мізерні бюджетні кошти на соціалку. Це населення, яке очікує субсидій і зниження тарифів. Це бізнес, який звик «вирішувати» і швидко «підніматися». Все це не просто проблеми, які можна вирішити, це все організовано в образ нашого життя, і одним указом або законом – це не вигубиш.
Україна майбутнього – це очікування змін. Сьогодні – це абсолютно не визначена реальність, на яку багато проектують свої проблеми. Для когось – це Польща, для когось – це нові технології (діджіталізація), завершена війна в Донбасі, зарплата 700 євро і т.п. Високі очікування – породжують значні розчарування. Тому незважаючи на тріумф Зеленського в 2019 році вже незабаром Україна в минулому буде відвойовувати свої позиції.
Битва двох нових Україн швидше за все буде визначати українську політику найближчі 10 років. Справа в тому, що Україна в минулому – це вже реальність з якою доведеться мати справу, а Україна майбутнього – поки проект, і він ще докладно не розроблений. Найбільший ризик цього протистояння полягає в тому, щоб майбутнє не протистояло минулому у вигляді гасел проти діючих інститутів, оскільки за таких обставин шансів не перемогу першого – практично не буде.
Найважливіше завдання для нового Президента і команди – це розвиток нової організації суспільства. Спочатку організація, а потім вже «діджіталізація» і все інше. Без нових ефективних інститутів не вдасться втілити жодне з запланованого. Безперечно, що побудова нових організацій – це складний тривалий процес, але тільки в такому випадку можна забезпечити успіх майбутньої України. Тому в підсумку не мова і не культура визначають або нація стає успішною, а виключно її організація