Те, що зараз робить почесний патріарх Філарет, у багатьох православних України, які стоять на позиціях автокефалії, викликає неприйняття. Адже цей ієрарх реально йде на розкол у Православній церкві України (ПЦУ). Свідченням цього був проведений 11 червня під його керівництвом так званий “Форум української інтелігенції”. Правда, на цьому дійстві відомих представників інтелігенції щось не було помітно. Але хіба це важливо? Головне – захід відбувся. На ньому виступив Філарет із низкою гучних заяв. Також були ухвалені звернення на його підтримку до влади.
Однак це лише підготовчий етап. Філарет збирається 20 червня скликати помісний собор практично неіснуючої Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП).
Чи спрацює ідея Київського патріархату?
Філарет не перестає повторювати: ПЦУ не є українською автокефальною церквою, вона залежна від Константинопольського патріархату, нам же треба свою церкву, а такою буде УПЦ КП.
Він розуміє, що не має серйозної підтримки серед архієреїв, священиків та вірян ПЦУ. Але це Філарета не стримує. Цей ієрарх заявляє, що коли створювалася УПЦ КП, то було лише два архієрея. І все ж вдалося побудувати потужну церкву. Філарет начебто хоче двічі ввійти в одну й ту саму річку.
Тепер така церква є, до того ж отримала томос від Константинопольського патріархату. Звісно, хотілося, щоб ПЦУ мала більш високий статус – статус патріархату. І більше прав. Але з часом цього можна досягнути. Було би бажання працювати. Адже, попри неймовірні труднощі, тиск, все ж вдалося створити ПЦУ, яка об’єднала УПЦ КП, Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ) і навіть частину духовенства й вірян Української православної церкви (Московського патріархату). Образно кажучи, був створений фундамент, на якому треба ще побудувати храм, а не займатись руйнуванням цього фундаменту.
Чи існує ідея відновлення УПЦ КП? Начебто так. Філарет заявляє, начебто ця церква має бути справді українською й незалежною як від Москви, так і від Фанару, тобто Константинопольського патріархату. ПЦУ для нього не є автокефальною. Томос на автокефалію для нього не аргумент.
Відповідно, виникає питання, чи не стане відновлена УПЦ КП під керівництвом Філарета калькою російського православ’я?
Для багатьох зрозуміло: відновлення УПЦ КП – це не боротьба за створення справжньої української церкви. Зараз головний чинник у її творенні – бажання Філарета повернути собі церковну владу, стати предстоятелем “своєї церкви”.
Схоже, собор УПЦ КП, який збирає Філарет на 20 червня, має шанси відбутися. Там не буде широкого представництва. На нього, очевидно, приїдуть архієреї з Росії, які й далі формально лишаються в УПЦ КП, прийдуть деякі прихильні до Філарета священики, а також чимало прихожан Володимирського собору, де служить Філарет. Це зібрання іменуватимуть помісним собором УПЦ КП. Ймовірно, прозвучить заява про невизнання Об’єднавчого собору, на якому була створена ПЦУ. І тим самим учасники цього зібрання відмежують себе від цієї церкви.
Іноді виникає питання, чому на дії Філарета немає різкої реакції з боку керівництва ПЦУ? У цьому є своя логіка. Здійснити щодо цього ієрарха репресивні дії – це створити з нього мученика. Зрештою, “підняти на нього руку” не дозволяють ті заслуги, які він має.
Керівники ПЦУ, схоже, дають Філарету шанс самому відпасти від цієї церкви і йти своєю дорогою, дорогою ізоляції та маргіналізації. А вони підуть своєю. Можливо, це й буде краще. І є сподівання, що з часом Православна церква України отримає визнання інших православних церков, наблизиться до них, більш враховуватиме сучасні тенденції. Але це вже буде без Філарета…