Після короткої ”технічної” перерви, викликаної ремонтом певних гідросистем, Інгул наповнили водою. Подія з приємних відразу перейшла до розряду незбагненних. У мережі з’явилися тексти, знімки, на зразок ось цих, які свідчать – у що перетворюють річку рідного міста його жителі. Пішов щойно, подивився. Людоньки, що ви робите?
У районі Козачого острова практично не видно води – все вкрито водоростями, сміттям, пляшками, пакетами. Під цією ”шубою” задихнеться все живе! Автори гнівних дописів цілком резонно запитують – звідки у окремих людей стільки неповаги до нашого довкілля, яке так занедбане? Полюбляють деякі знавці старожитностей казати: он колись був ”золотий вік” міста, а міський голова який! Бронзовий пам’ятник йому встановили. Як ”дбали” про місто на Інгулі – рядки з місцевої газети ”Елисаветградский вестник” за 11 травня 1894 року ”Улицы вовсе не замощены и не имеется тротуаров, и если вымощены то так плохо, что по ним одинаково трудно и ходить, и ездить. В ненастную погоду в городе порядочно грязно, а весною даже по грязным улицам проходить невозможно. О дворниках в каждом дворе и сторожах мы мы даже и мечтать не имеем…Все городские улицы освещаются очень плохими керосиновыми лампами”.
У іншому номері газетярі відзначають, що жителі ”на улицах, площадях, тротуарах, парковых аллеях и в других местах складывают строительные материалы, пустые ящики, бочки и другие предметы”. Особливо допікали місту т. зв. виступи, тобто – добудови і забудови тротуарів, те, що сьогодні називають МАФами. Про Інгул – писано-переписано. Отож, традиції передаються з покоління у покоління, не тільки позитивні.
Юрій Матівос
Leave a Reply
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.