Безмежний вдячний кіровоградському історику О. Чорному, що нарешті мене згадав, а то вже якось й забули. Він провів глибоке дослідження у каталогах персоналій бібліотек і дослідив мою журналістську і краєзнавчу роботу за 40 років. Відтепер, можливо, мої опоненти вже не будуть називати мене “псевдо” або “так званий” краєзнавець. Усе з’ясовано і оцінено. Зауважу лиш п. Чорному – ніколи від своїх праць не відмовлявся. бо жив у один час і спілкувався з Олесем Гончаром, Миколою Смоленчуком, Леонідом Куценком. Ваші батьки, п.Чорний, свого часу вчили у школі вірші П.Тичини “Партія веде і “На майдані” , співали “Пісню про Сталіна” на слова М. Рильського, вивчали “Червону зиму” В. Сосюри. Їхня творчість вивчається і у школах незалежної України, цими іменами сьогодні називають вулиці у Кіровограді.
Дійсно, я свого часу досліджував історичні події і видатних осіб, про що не шкодую. До речі, такі як ви науковці, цілими абзацами “здирали” з моїх публікацій, частенько без посилань. Я міг би без особливих ускладнень скласти кандидатський мінімум і вже принаймні був би доктором історичних наук, а то й академіком – варто були лиш “прогнутися” перед певними особами. Я прогинатися не звик.
Стосовно своїх “благ”. Мав одне: понад 20 років перебував у черзі на квартиру і таки одержав, комусь вдавалося швидше. У нас в редакції, між іншим, працювало до 70 осіб. Лиш двоє – не я – мали пошарпані авто “Москвич” та й ті придбали за продану спадщину померлих батьків. Стосовно “ярликів”. Ви чомусь посилаєтеся на 30-ті роки минулого століття, про які ви тільки чули або читали. А ваші сучасні ярлики – “писаки”, “такий собі”, “убогі”, “швондери” – це з арсеналу науковця-інтелігента першої чверті ХХІ століття? Я вступаю у наукові дискусії лиш у відповідних аудиторіях і з відповдним колом науковців., готовий там дискутувати і з вами. Рівень базарний і єлисаветинсько-мітинговий залишаю вам.
