Якщо владні політтехнологи досі сподівалися списати будь-яке обурення громадян на вороже ІПСО чи втому від сирен, свіжі заміри настроїв від соціологів розбивають ці ілюзії вщент.
Українці, які навчилися тримати удар російських ракет і пережили найважчі блекаути, раптом зізналися соціологам: найбільше в країні їх жахає не лінія фронту, а власні кабінетні керманичі, чиї апетити ростуть пропорційно до тривалості війни. Віденські вояжі генпрокурорів, мільярдні конверти та нескінченна кадрова колода старих облич остаточно оформили суспільний консенсус: терпіти ворожий терор люди готові заради свободи, але миритися з кастою недоторканних «ефективних менеджерів» більше ніхто не збирається.
На п’ятому році повномасштабного воєнного лихоліття українське суспільство живе в стані колосального психологічного та фізичного напруження. Щоденні сигнали тривог, виснажливі бої на сході та півдні, постійні атаки на енергетичну мережу та невизначеність щодо майбутнього стали важким повсякденним тлом для мільйонів родин. Проте внутрішній фронт несправедливості та відчуття безкарності можновладців виявилися не менш руйнівними для морального духу людей. Коли громадяни бачать, як під звуки сирен окремі посадовці продовжують збагачуватися та конвертувати війну у власні квадратні метри, це викликає глибинний злам довіри до державних інституцій.
Читайте також: «Красти так мільйон, вибивати так пенсію»: як клан «Канцлера», його «Муза» та паспорти РФ поховали генпрокурора
Останнє всеукраїнське дослідження громадської думки «Омнібус», яке провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) у період із 12 по 21 вересня 2026 року на замовлення громадської організації «Форум», зафіксувало вкрай промовисті настрої. Опитавши понад тисячу повнолітніх громадян на підконтрольних територіях методом телефонних інтерв’ю (CATI), соціологи з’ясували: корупція у владних кабінетах сьогодні сприймається громадянами як головний деструктивний фактор життя, що йде пліч-о-пліч із прямими військовими загрозами.
Відповідаючи на запитання «Що Вас хвилює найбільше на цей час?», рівно половина опитаних (50%) вказала на корупцію у владі, поставивши її на перше місце серед запропонованого переліку проблем. Масовані ракетно-дронові удари по містах назвали 40% респондентів, непрофесіоналізм та некомпетентність управлінців — 30%, а низький рівень зарплат і пенсій — 28%.
Що Вас хвилює найбільше на цей час? Оберіть не більше 3-х відповідей
Діяльність ТЦК турбує 24% громадян, зростання цін — 23%, а безпосередня ситуація на фронті — 21%. Якщо згрупувати відповіді, то прямі воєнні чинники (удари з повітря та події на передовій) турбують 53% громадян, тоді як комплексне незадоволення якістю влади — через корупцію або некомпетентність — охоплює рекордні 64% суспільства.
Ці соціологічні показники виникли не у вакуумі. Вони стали дзеркалом низки гучних корупційних викриттів вересня 2026 року, які буквально струсонули країну. Втеча колишнього генерального прокурора Руслана Кравченка за кордон на тлі спецоперації НАБУ і САП «Карфаген» довкола дахування шахрайських кол-центрів, розкриття конвертаційних мереж на 23,5 мільярда гривень під носом у податківців, таємничі дубайські вілли та квартирні схеми навколо київських довгобудів лише підтвердили найгірші підозри українців: силова та політична вертикаль надто часто займається самозбереженням і наживою, аніж системною роботою на перемогу.
Читайте також: «Карфаген» і «єдине вікно»: підвищили “абонплату” за кришування колцентрів і система розпалася, бо хтось побіг у НАБУ
Анатомія зневіри – 72% громадян фіксують зростання масштабів зловживань
Особливо драматично виглядає оцінка динаміки зловживань за час великої війни. Переважна більшість респондентів — 72% — переконані, що від початку повномасштабного вторгнення Росії рівень корупції в Україні лише зріс. Лише скромні 6% опитаних відчули зменшення масштабів хабарництва, а решта вважають, що ситуація залишилася на довоєнному рівні або не змогли сформулювати власну відповідь. Така категоричність свідчить про глибоку кризу сприйняття антикорупційної політики в державі.
Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький звертає увагу на складну природу цього феномену. З одного боку, коли соціологи ставлять респондентам відкриті запитання без підказок і зачитування списків, українці передусім згадують про екзистенційні виклики війни — обстріли, збереження державності та долю близьких (про це спонтанно говорять до 65% людей). Проте щойно в анкеті звучить тригерне слово «корупція», воно моментально вивільняє колосальний масив накопиченого суспільного болю, образи та розчарування, затьмарюючи раціональні оцінки.
Читайте також: Операція “Мідас”, Епізод 2: Тіньовий уряд, 200 вілл на Маврикії та “Санта-Барбара” у Кабміні
Як Ви вважаєте, за час повномасштабного вторгнення рівень корупції в Україні…?
.png)
Парадокс полягає в тому, що рядовий громадянин формує уявлення про розгул корупції не з особистого побутового досвіду — на рівні дрібних адміністративних послуг чи поліклінік тривалий моніторинг фіксує радше стабільність або навіть покращення завдяки цифровізації. Люди судять про корупційне пекло за щоденними стрічками новин. Гучні затримання заступників міністрів, прослушки з мішками готівки для внесення застав ексчиновникам та поштові «підозри-одноденки» топпосадовців створюють відчуття, що крадіжки сягнули промислових масштабів.
Пересічній людині важко відокремити реальне зростання злочинності від активізації роботи слідчих органів. Успіхи НАБУ, САП чи того ж БЕБ, які нарешті дістають із сейфів давні справи, суспільство сприймає не як ознаку одужання правосуддя, а як чергове свідчення тотального розкладу державної системи. Відсутність чіткої, чесної та зрозумілої державної комунікації лише посилює цей ефект, залишаючи громадян сам на сам із почуттям беззахисності перед всевладдям тіньових кланів.
Читайте також: «Чики-бомбоні» з Буковеля: НАБУ оприлюднило прослушку прокурорського «Канцлера» та його кол-центрової імперії
72% українців покладають політичну відповідальність на Зеленського
Одним із найгостріших блоків опитування стало питання про персональну відповідальність Володимира Зеленського за корупційні скандали серед посадовців. Згідно з отриманими даними, майже три чверті опитаних — 72% — прямо стверджують, що Президент України несе особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення. Лише кожен четвертий (25%) дотримується протилежної думки і вважає, що глава держави не повинен відповідати за вчинки підлеглих.
Соціологи окремо застерігають від примітивізації цих відповідей: поняття «особистої відповідальності» у масовій свідомості українців не є тотожним співучасті у кримінальних злочинах чи особистій наживі. Мова йде насамперед про політичну та моральну відповідальність верховного лідера країни за власну кадрову політику. В умовах воєнного стану, надзвичайної концентрації повноважень та ручного керування державним апаратом суспільство цілком природно проєктує провали команди безпосередньо на першу особу держави.
Читайте також: Усі підозрювані в справі “Міндічгейта” про розкрадання у Енергоатомі втекли або вийшли з-під варти
На Вашу думку, чи несе Президент України Володимир Зеленський особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення?
(2).png)
Аналіз у розрізі рівня довіри до Президента показує, що критичні настрої пронизують навіть лояльний електорат. Серед тих, хто заявляє про повну або часткову довіру до Володимира Зеленського, помітна частина людей або прямо вважає його відповідальним за проступки призначенців, або відчуває серйозні сумніви. Серед же респондентів, які скоріше чи категорично не довіряють гаранту, впевненість у його політичній провині є абсолютно домінуючою (до 85%).
Цей суспільний вердикт став логічним наслідком спостереження за кадровими рішеннями Банкової. Коли після скандальної втечі Руслана Кравченка тимчасовим очільником Офісу генпрокурора призначають Антона Ковальського — людину, яку в експертних колах відкрито пов’язують із кулуарними групами впливу та куратором силовиків Олегом Татаровим — люди розуміють, що система опирається очищенню. Президентське прагнення спиратися на вузьке коло «перевірених менеджерів» замість відкритих прозорих конкурсів перетворює кожну наступну корупційну справу на прямий удар по рейтингу глави держави.
Читайте також: Кооператив Сонячний берег та енергетичні відкати як фундамент президентської “Династії” в Козині
Як корупційні скандали підточують національну безпеку
Висновки соціологів підкреслюють надзвичайно небезпечну межу, до якої підійшла воююча країна. Корупція перестала бути суто економічним чи моральним питанням — вона перетворилася на пряму загрозу збереженню української державності. З одного боку, суспільне обурення є природною та справедливою реакцією на свавілля чиновників, які втратили відчуття реальності під час великої війни. З іншого боку, емоційна фіксація на внутрішній зраді несе в собі колосальні ризики саморуйнування.
Як наголошує у своєму коментарі Антон Грушецький, ворог чудово обізнаний із найбільш вразливими точками українського інформаційного простору. Російські спецслужби цілеспрямовано експлуатують тему корупції, мобілізації та несправедливості, намагаючись посіяти тотальну апатію, розірвати єдність армії та тилу і довести суспільство до стану внутрішнього колапсу. Якщо боротьба зі зловживаннями зведеться виключно до істеричного пошуку ворогів і хвилі ненависті в соцмережах, це зіграє виключно на руку агресору.
Водночас влада не має права використовувати загрозу російської ІПСО як зручне прикриття для власних провалів чи консервації корупційних схем. Аргумент «не на часі» остаточно втратив свою легітимність в очах громадян. Українці довели свою здатність терпіти холод, темряву і ракетний терор заради свободи, але вони не готові миритися з кастою недоторканних ділків, які розглядають війну як вікно для безкарного збагачення.
Єдиним шляхом виходу з цієї кризи є перехід від гучних декларацій до справжньої інституційної перебудови. Суспільство вимагає відкритих і прозорих конкурсів за участі незалежних міжнародних експертів на посади генерального прокурора, очільників митниці, податкової та суддівського корпусу. Лише реальні вироки та ліквідація ручного управління правоохоронною системою здатні відновити крихкий соціальний договір між народом і владою, без якого вистояти у довготривалій війні за виживання нації буде неможливо.
—
Світлана Гринько для «Аргумент» за матеріалами КМІС