Невдача спроби влітку 2025 року обмежити незалежність антикорупційної юстиції — НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури — відкрила шлях до розслідувань проти вищого керівництва української влади та, зокрема, безпосереднього оточення президента Зеленського.
Ситуацію, коли протягом півтора року об’єктом розслідувань стали голова Офісу президента та три його заступники, віце-прем’єр, голова прикордонної служби, міністр юстиції та генеральний прокурор, цілком можна описати як своєрідну тиху антикорупційну революцію, порівнянну за наслідками з Майданом середнього масштабу.
За рік ця кампанія позбавила Зеленського значної частини його команди та послабила створену ним управлінську вертикаль. Однак поки що це не призвело до обвалу легітимності президента. Хоча частка українців, які покладають на нього відповідальність за збереження корупції, зросла з 31 до 57%, більшість, як і раніше, бачить у ньому основу єдності державної влади та виступає проти проведення виборів до завершення війни.
Легітимність Зеленського має три опори: його роль як представника інтересів України на зовнішній арені, роль головнокомандувача, відповідального за опір російській агресії, і, нарешті, роль у внутрішньополітичному контексті. Провал на останньому напрямку ще не призводить до обвалу всієї конструкції легітимності — чому сприяє, зокрема, відмова Зеленського від нових спроб протидії антикорупційній юстиції.
Однак опір «тихої революції» виходить далеко за межі президентського офісу. І, мабуть, на передньому краї цього опору сьогодні опинилася Верховна Рада. Підозри в корупції вже висунуто кожному дев’ятому депутату, а серед решти багато хто почувається вразливим. У результаті за останні півроку Рада практично припинила ухвалювати законопроекти, узгоджені з міжнародними організаціями як умови продовження фінансової допомоги Україні.
При цьому кризу, що розгортається в українському політикумі, не варто зводити до протистояння між антикорупційною юстицією та офісом президента. Вона набагато багатошаровіша: антикорупційній революції та вимогам міжнародних організацій протистоїть значна частина ділової та політичної еліти України, вкорінена в системі як виконавчої, так і законодавчої влади. І вирішення цієї кризи в умовах війни та заблокованих виборчих процедур видається неймовірно складним завданням.
Поки що зрозуміло лише те, що криза, яка набирає обертів, та відгомін корупційних розслідувань суттєво ускладнять отримання Україною європейського фінансування на наступний рік, особливо на тлі успіхів ультраправих партій у Європі. І в цьому сенсі їхнім безпосереднім продовженням може стати криза проукраїнської європейської коаліції вже цієї осені.
Читайте також: Безсмертний “Карфаген” на Різницькій: чому антикорупційні блокбастери завершуються мемами замість вироків
Тиха революція
Корупційні скандали продовжують сколихнути Україну. Після того як у липні минулого року Верховій Раді та офісу президента Зеленського не вдалося обмежити повноваження Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), діяльність цих органів вийшла на новий рівень.
Липнева атака на антикорупційні органи — спроба законодавчо обмежити їхню незалежність, фактично підпорядкувавши їх генеральному прокурору, — мала, як тепер очевидно, превентивний характер і була покликана запобігти виходу слідчих на вищі ешелони влади та до людей, безпосередньо близьких до президента.
Цій атаці передувало вручення «підозри» НАБУ віце-прем’єру Олексію Чернишову та обшуки у колишнього заступника керівника офісу президента Ростислава Шурми. Однак провал цієї атаки — внаслідок тиску як зсередини України, так і зовні (але насамперед, звісно, зовні, з боку європейських структур та урядів) — відкрив простір для безпрецедентної кампанії розслідувань щодо офісу президента, його найближчого оточення та інших представників влади в Україні.
Уже в серпні 2025 року НАБУ викрило схему відкатів за військовими контрактами, в центрі якої перебував депутат із президентської фракції. У листопаді 2025 року об’єктом спільної операції НАБУ та САП «Мідас» став близький до Зеленського бізнесмен Тимур Міндич, а скандал, що вибухнув, призвів до відставкам міністра юстиції Германа Галущенка та міністра енергетики Світлани Гринчук.
Наступною жертвою сніжної кулі, що набирала обертів, став всесильний глава офісу президента Андрій Єрмак, який був змушений покинути свою посаду. У лютому 2026 року Галущенка було затримано, а у травні Єрмак отримав статус підозрюваного. У січні 2026 року в центрі розслідування контрабанди сигарет опинився керівник прикордонної служби Сергій Дейнеко, а голова опозиційної фракції Юлія Тимошенко була викрита у систематичних виплатах депутатам фракції за «правильні» голосування.
У серпні звинувачення були висунуті також заступниці голови президентського офісу Ірині Мудрій (операція «Форрест Гамп»). А 7 вересня генпрокурор Руслан Кравченко подав у відставку після того, як НАБУ викрило мережу шахрайських кол-центрів, юридичний захист яким забезпечувала Генпрокуратура (операція «Карфаген»). Кравченко звинуватив директора НАБУ Семена Кривоноса у підробці офіційних документів, а в ніч на 14 вересня втік із країни.
Отже, йдеться про небачену в історії України та, можливо, усіх пострадянських країн антикорупційну кампанію, яка послідовно руйнує систему поручительства на найвищому рівні виконавчої влади та прокуратури. Ситуацію, коли протягом півтора року об’єктами розслідувань стають голова Офісу президента та три його заступники, віце-прем’єр, голова прикордонної служби, міністр юстиції та генеральний прокурор, цілком можна описати як своєрідну антикорупційну революцію, порівнянну за наслідками з Майданом середнього масштабу.
Незалежні антикорупційні органи були створені в Україні ще в 2014–2015 роках у рамках реалізації вимог Євромайдану і становлять паралельні організаційні структури слідства та підтримки обвинувачення, які виведені із загальної системи правозастосування.
У 2018 році було також створено окремий антикорупційний суд (→ U4: Ukraine’s High Anti-Corruption Court), який завершив формування системи спеціалізованої автономної юстиції, розробленої на основі досвіду цілої низки країн (→ OECD: Specialised Anti‑Corruption Institutions), зокрема — досвіду боротьби з корупцією у Польщі та Румунії, що є релевантним у українському випадку (→ OECD: Combatting High‑level Corruption in Eastern Europe).
Українська антикорупційна кампанія виглядає тим більш безпрецедентною, що розгортається в умовах триваючої війни та пов’язаного з цим призупинення виборчих процедур. Україні необхідно створити механізми оновлення влади в умовах, коли проведення виборів неможливе, — пояснює логіку цих подій поінформоване джерело Re: Russia у Києві.
Розслідування незалежних антикорупційних органів є, по суті, одним із таких механізмів. Однак головні питання на сьогодні — чи витримає політична система України такий стрес і наскільки легітимною залишиться в очах громадян чинна влада, уособленням якої залишаються обрані органи — президент Володимир Зеленський та нинішній склад Ради.
Читайте також: Як голосування в унісон зі “слугами” у ВР перетворюється на 6 квартир у Файна Таун та маєток біля румунського кордону
Президент і його оточення: три опори Зеленського
Опитування громадської думки вже давно показують, що корупція виглядає в очах українців центральною проблемою внутрішньої політики та головним викликом для України й її європейського майбутнього. На запитання, поставлене Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС): «Що ви вважаєте більшою загрозою для розвитку України — військову агресію Росії чи корупцію в органах державної влади?» у квітневому опитуванні 2026 року перший варіант обрали 39%, а другий — 54% .
Експерти КМІС, втім, зазначають дещо штучний характер запитання та підкреслюють, що у списку актуальних викликів для України та українців війна посідає перше місце — 65%, тоді як корупцію згадали при такому «списковому» формулюванні питання лише 29% респондентів.
У опитуваннях служби SOCIS серед відповідей на питання «Що негативно впливає на ситуацію в країні?» корупція також, втім, традиційно посідає перше місце (49%), випереджаючи «постійні атаки дронів і ракет» (47%) та «зниження рівня життя населення» (39%), що саме по собі вказує на високий рівень політизованості суспільства.
Причому в останній хвилі опитування Зеленський вийшов на перше місце в рейтингу тих, кого респонденти насамперед звинувачують у збереженні високого рівня корупції (57%). Рік тому, у вересні 2025-го, таку оцінку давали 49%, а у червні 2025-го — коли розпочався конфлікт між НАБУ та офісом президента — лише 31%. І цей зсув є прямим результатом антикорупційної кампанії, яка триває вже майже півтора року.
Разом із тим опитування КМІС (щоправда, від початку серпня) зафіксувало помірне зниження довіри до Зеленського: 55% тих, хто довіряє, проти 40% тих, хто не довіряє. Майже такий самий результат було зафіксовано у лютому 2026 року (53 проти 41%), тоді як з травня 2025-го до січня 2026-го та з березня по травень 2026 року співвідношення трималося на рівні 61 проти 34%. (Характерно, що в останньому опитуванні результат Зеленського в Києві гірший, ніж у середньому по країні: 51% тих, хто довіряє, проти 42% тих, хто не довіряє.)
У рейтингу довіри до політиків Зеленський поступається за рівнем довіри Залужному та Буданова, а у деяких опитуваннях — ще й Федорова. Опитування SOCIS показує, що Зеленський набрав високий негативний рейтинг: не готові проголосувати за нього ні за яких умов 21% респондентів. У результаті гіпотетичних президентських виборів «наступної неділі» Зеленський із невеликою перевагою перемагає усіх основних конкурентів у першому турі, але з значним відривом програє трьом згаданим вище у другому.
Ці дані свідчать, що, хоча у Зеленського, як і раніше, зберігається помітне ядро підтримки, його внутрішньополітичний потенціал у багатьому втрачено в очах виборців, і у суспільстві домінує попит на нові обличчя. При цьому проблема не лише в особистості Зеленського, вважають деякі аналітики. На перших етапах війни він став уособленням суспільної мобілізації та потреби в консолідації влади, її централізації в умовах воєнного стану. У цей період «згуртування навколо прапора» довіра до інституту президентства була майже такою ж високою, як і довіра до армії (графік 1).
Однак період «згуртування» завершився у 2024 році — і довіра до інституту президентства впала до нормальних рівнів (→ Re: Russia: Після ралі) . Зеленський пишався створеною ним централізованою системою управління, і ця модель до певного моменту сприймалася в суспільстві як необхідна в умовах воєнного часу, пише в Foreign Policy експерт Atlantic Council Адріан Каратницький. Однак корупційні викриття останнього року підірвали цей імідж і довіру до самої лідерської моделі Зеленського.
Читайте також: «Красти так мільйон, вибивати так пенсію»: як клан «Канцлера», його «Муза» та паспорти РФ поховали генпрокурора
Графік 1. Довіра до інститутів влади в Україні, 2019–2026, % від кількості опитаних
Інші українські аналітики йдуть далі й стверджують, що в роки війни значна частина військової інфраструктури формувалася на основі волонтерських рухів знизу та мережевих горизонтальних взаємодій. Ці мережі мають власну автономну легітимність у українському суспільстві, яка сьогодні вступила в конфлікт із легітимністю вертикалі Зеленського — цей розрив «політичних поколінь», зокрема, відбився в недавньому конфлікті Зеленського та Федорова (→ Burkovskyi, Haran: Imagining Ukraine’s Political System After the War). Це один із найважливіших розломів у сучасній українській політиці, що відображає нову конфігурацію сил.
Разом із тим поки що українське суспільство дотримується попередньої позиції: до закінчення війни жодних виборів проводити не слід, про що свідчать опитування КМІС (графік 2). З травня 2025 року, тобто за час антикорупційного наступу органів автономної юстиції, погляд українського суспільства на цю проблему не змінився радикально. Кількість прихильників негайних виборів зросла на незначні 3 процентні пункти, а частка прихильників виборів після настання перемир’я — на 10 п. п.
Заклик Михайла Федорова переглянути ставлення до виборів не був підтриманий більшістю тих, хто вважає себе опозицією до Зеленського, і навіть частиною його власних прихильників, вважають українські коментатори. А це означає, що в найближчій перспективі Зеленський залишається в очах українців гарантом єдності державної влади та армії в протистоянні російській агресії. І цим значною мірою пояснюється стримана реакція «рейтингів» на антикорупційну кампанію, удари якої сильно вдаряють по багатьма пояснюється стримана реакція «рейтингів» на антикорупційну кампанію, удари якої щільно припадають у безпосередній близькості від президента.
Читайте також: Операція «Феміда»: як судова корупція та кулуари Банкової стали інструментом рейдерських атак
Графік 2. Ставлення до можливості проведення виборів в Україні, 2025–2026, % від кількості опитаних
https://datawrapper.dwcdn.net/Zgux7/1/
Після «міндичгейту», у листопаді 2025-го рейтинги Зеленського помітно просіли, але потім його протистояння «мирному плану» Трампа–Віткоффа та звільнення Єрмака призвели до їх відновлення, пояснює український політолог Володимир Фесенко. А після другої хвилі «міндичгейту» навесні 2026 року стабільності рейтингів сприяли «лист» Зеленського до Путіна та відносно благополучна ситуація на фронті.
Таким чином, можна говорити про те, що існує кілька «опор» легітимності Зеленського: його роль як представника інтересів України у зовнішній сфері, роль головнокомандувача, відповідального за опір російській агресії, і, нарешті, внутрішньополітична сфера.
Провал на останньому напрямку ще не призводить до обвалу всієї конструкції легітимності. Тим більше що, врівноваживши відставку Федорова відставкою Сирського, Зеленський підтвердив свій статус відповідального арбітра у «військовому» напрямку.
Нарешті, Зеленський виніс урок із торішнього протистояння з НАБУ та реакції на неї європейських союзників України і не має наміру повторювати помилок минулого літа. Тому він ухилився від того, щоб стати на захист генпрокурора Кравченка після висунення йому звинувачень, зазначає український оглядач Мілан Леліч. (Особисто Зеленський при цьому захищений від розслідувань — вони заборонені українською конституцією.)
Унікальність позиції Зеленського на даний момент полягає в тому, що, втративши значну частину своєї команди та вертикалі управління (Єрмак, Мудра, Кравченко, Федоров, Сирський), він поки що не втратив легітимності в очах українського політикуму, попри те, що його авторитет підірвано, а управлінська вертикаль ослаблена. Тобто він скоріше опинився в ситуації кризи управління, але ще не кризи легітимності.
Читайте також: Мережева держава в державі: як операції «Форест Гамп» та «Феміда» розкрили симбіоз Банкової, рейдерів та купленого правосуддя
Криза в Раді: опір депутатів та міжнародна допомога
Однак політична криза в Україні аж ніяк не вичерпана і, цілком ймовірно, ще навіть не досягла кульмінації. Колишні соратники Зеленського, які опинилися в центрі розслідувань, будуть захищатися, а Зеленському доведеться відновлювати керованість та, по можливості, довіру на багатьох напрямках, включаючи фронт, закупівлі озброєння, відносини із зовнішніми донорами та ситуацію у Верховній Раді.
Остання також охоплена кризою, спричиненою антикорупційною революцією. Станом на січень 2026 року підозру у корупційних злочинах висунуто 41 депутату нинішнього скликання, повідомляв голова САП Олександр Клименко, тобто тобто кожному десятому народному обранцю.
Ще щонайменше п’ять отримали повідомлення з того часу у справі про виплати за голосування, у рамках якої було допитано понад 17 членів президентської фракції «Слуга народу». На даний момент депутати особливо стурбовані відставкою генерального прокурора, побоюючись, що новий прокурор, з огляду на долю попередника, автоматично погоджуватиме процесуальні дії за поданнями САП, переказує настрої народних обранців Мілан Леліч.
Втім, криза в парламенті розгортається вже понад півроку й виражається насамперед у тому, що Рада саботує ухвалення узгоджених законів, необхідних для виділення умовних кредитів міжнародних організацій. Перший заступник голови фракції «Слуга народу» Андрій Мотовиловець прямо пов’язує це зі страхом депутатів перед антикорупційними органами. Ядро пропрезидентської фракції скоротилося з 180 до 111 осіб, стверджує він, і це не дозволяє консолідувати голоси для ухвалення важливих законопроектів.
Дійсно, реформаторський порядок денний України та відносини з міжнародними організаціями вже кілька місяців перебувають у глибокій кризі — а відповідно, й отримання значної частини обумовленої допомоги. Запланований на вересень другий бюджетний транш програми ЄС Ukraine Support Loan (USL), по суті, заблокований: Київ виконав лише чотири з 12 необхідних для його отримання умов. Для наступного потрібно виконати ще 13, і поки що не виконано жодної з них.
З передбачених програмою ЄС «Ukraine Facility» €50 млрд на 2024–2027 роки Київ уже отримав понад €29,4 млрд. Виділення чергових 4,8 млрд євро в серпні заблоковано — не виконано 15 умов, включаючи шість, які залишилися з 2025 року (через них Київ недоотримав близько 1,4 млрд євро). Таким чином, ситуація, про яку Re: Russia писала ще в травні, погіршується.
Аналогічна картина спостерігається й щодо інших міжнародних програм. У лютому стартувала програма МВФ Extended Fund Facility (EFF) у розмірі близько $8,1 млрд на 2026–2029 роки. За нею Київ отримав у березні $1,5 млрд, другий транш на $692 млн має бути виплачений у вересні — проте із семи необхідних для цього реформ виконано лише дві. Сумно виглядають перспективи програми DPO-2 Світового банку на $1 млрд: до початку 2027 року має бути виконано 12 умов, поки що не виконано жодної. Загалом, станом на вересень, заблоковано виплату Україні щонайменше €9,1 млрд — €3,7 млрд USL, 4,8 млрд Ukraine Facility та $692 млн EFF.
Затримки в деяких випадках пояснюються об’єктивними обставинами, зазначають автори незалежного Моніторингу виконання програми МВФ та допомоги ЄС. Зміна уряду влітку призвела до того, що деякі законопроекти були автоматично відкликані: закони про державній службі, державній допомозі бізнесу, Вищому антикорупційному суді та антикорупційній стратегії (їх ухвалення необхідне для надання допомоги за програмою Ukraine Facility), а також новий Митний кодекс (потрібен для виділення кредиту в рамках USL) .
Інша група законопроектів гальмується з політичних причин. Так, у червні Рада ухвалила закон про цифрових платформах, який передбачає введення податку на доходи, отримані через них, — цього вимагають і ЄС, і МВФ. Однак депутати внесли поправки, які послаблюють фінансовий моніторинг щодо політично значущих осіб, — Зеленський у такій редакції закон не підписав, а МВФ розкритикував його як такий, що не відповідає стандартам FATF.
Загалом у Раді на різних стадіях зависло щонайменше 20 законопроектів, необхідних для євроінтеграції або отримання міжнародної допомоги, з яких шість прийнято лише в першому читанні, 10 застрягли в комітетах або не отримали підтримки, а чотири взагалі не внесено до парламенту (див. Додаток). Деякі з таких ініціатив не приймаються, ймовірно, через їхню непопулярність серед виборців.
З особливо, це стосується скасування податкової пільги на посилки вартістю до €150. Скасування вимагають і МВФ, і ЄС, однак Рада двічі відхиляла законопроект, ухвалення якого дозволило би залучити до бюджету України додатково близько 10 млрд грн на рік, а також отримати €3,7 млрд допомоги від ЄС та $692 млн — від МВФ. Вчора документ був все-таки схвалений з деякими поправками в першому читанні, що, однак, ще не означає його швидкого остаточного затвердження.
Депутати стверджують, що ця норма підвищить для мешканців країни вартість замовлень через місцеві роздрібні мережі та негативно позначиться на допомозі солдатам ЗСУ, пише УНІАН. Втім, згідно з опитуванням КМІС, 48% респондентів висловлюються за те, щоб Рада ухвалювала навіть непопулярні закони, необхідні для продовження західної допомоги, тоді як 30% не згодні з цим.
Але найбільша група неприйнятих законів пов’язана із забезпеченням прозорості в державному управлінні. Так, ще в грудні 2025 року група депутатів подала законопроект про забезпечення незалежності енергетичного регулятора (НКРЕКУ), спрямований на «повне перезавантаження в енергосекторі» після корупційного скандалу, спричиненого операцією «Мідас».
Читайте також: Український державний корупційний слон: головне — не розхитувати човен?
Йшлося про забезпечення фінансової та кадрової автономії НКРЕКУ від уряду, зокрема за за допомогою примусової ротації складу комісії протягом року. Однак група опозиційних депутатів внесла альтернативний проєкт реформи, який передбачає скорочення повноважень незалежних інстанцій і залишає відбір кандидатів до ради НКРЕКУ за парламентом. У результаті обидва проекти до тепер так і не були розглянуті Радою.
У серпні 2026 року комітет Ради з питань правоохоронної діяльності щонайменше до січня заблокував розгляд п’яти законопроектів, спрямованих на посилення боротьби з корупцією, зокрема розширення повноважень антикорупційних органів, реформування Генпрокуратури та Державного бюро розслідувань.
Наприклад, законопроект, який передбачає обрання генерального прокурора в рамках прозорого конкурсу за участю міжнародних експертів, комітет відклав, оскільки така процедура «може розглядатися як така, що суперечить Конституції», а член комітету від партії Зеленського «Слуга народу» Ольга Савченко запропонувала дочекатися альтернативних пропозицій щодо реформ від Кабінету міністрів.
Таким чином, кризу, що розгортається в українському політикумі, не варто зводити до протистояння автономної антикорупційної юстиції та офісу президента. Вона набагато багатошаровіша: антикорупційній революції та вимогам міжнародних організацій протистоїть значна частина ділової та політичної еліти України, вкорінена в системі як виконавчої, так і законодавчої влади. І вирішення цієї кризи в умовах війни та заблокованих виборчих процедур видається неймовірно складним завданням.
Поки що ясно лише те, що криза, яка набирає обертів, та відлуння корупційних розслідувань суттєво ускладнять отримання Україною європейського фінансування на наступний рік — особливо на тлі успіхів ультраправих партій у Європі. І у цьому сенсі їх безпосереднім продовженням може стати криза проукраїнської європейської коаліції вже цієї осені.
Законопроекти, які застрягли у Верховній Раді
| Законопроект | Тип зобов’язання | Хто вимагає | Статус | |
| 1 | Скасування пільги на посилки до €150 | Донорський транш | МВФ ЕФФ + ЄС УЗС | Пройдено перше читання після двох невдалих спроб |
| 2 | Гармонізація охорони праці з директивою ЄС | Європейська інтеграція | Угода про асоціацію | Пройдено перше читання |
| 3 | Обов’язкова ПДВ-реєстрація для фізичних осіб – підприємців | Донорський транш | МВФ ЕФФ + ЄС УЗС | Не подано до Ради |
| 4 | Обмеження відрахування відсоткових витрат (боротьба з виведенням прибутку) | Донорський транш | МВФ ЕФФ | Не подано до Ради |
| 5 | Підвищення порога позапланових податкових перевірок з ПДВ | Донорський транш | МВФ ЕФФ | Не подано до Ради |
| 6 | Приєднання до платіжної системи SEPA та створення реєстру банківських рахунків | Донорський транш | Світовий банк DPO-2 | Пройдено комітет, не винесено на голосування |
| 7 | Конкурсний відбір Генерального прокурора | Донорський транш | Об’єкт в Україні | Зареєстрований у Раді, не виноситься на голосування |
| 8 | Конкурсний відбір директора Державного бюро розслідувань | Європейська інтеграція | Угода про асоціацію + Ukraine Facility та IMF | Не подано до Ради |
| 9 | Незалежність енергетичного регулятора (НКРЕКУ) | Донорський транш | МВФ EFF + Механізм допомоги Україні | Зареєстрований у Раді |
| 10 | Продовження мандату міжнародних експертів у відборі суддів | Європейська інтеграція | Дорожня карта верховенства права | Зареєстрований у Раді (дата голосування не призначена) |
| 11 | Міжнародний контроль за відбором керівництва Рахункової палати | Донорський транш | ЄС USL | Провалено на голосуванні двічі (серпень 2025, вересень 2026) |
| 12 | Національна антикорупційна стратегія на 2026–2030 роки | Донорський транш | Механізм фінансування України + МВФ EFF + європейська інтеграція | Зареєстрований у Раді (готується до голосування) |
| 13 | Реформа держслужби (повернення конкурсного відбору) | Донорський транш | Об’єкт в Україні | Пройдено перше читання |
| 14 | Єдина система оцінки майна | Донорський транш | Світовий банк DPO-2 + ЄС USL | Пройдено перше читання |
| 15 | Спрощене банкрутство малого та мікробізнесу | Європейська інтеграція | Директива ЄС 2019/1023 | Пройдено комітет, не винесено на голосування |
| 16 | Оподаткування віртуальних активів (криптовалюти) | Донорський транш | МВФ ЕФФ | Пройдено перше читання |
| 17 років | Новий Митний кодекс (гармонізація з Митним кодексом ЄС) | Донорський транш | МВФ EFF + європейська інтеграція | Пройдено перше читання |
| 18 років | Кримінальна відповідальність за дроп-картки (банківські картки на підставних осіб) | Європейська інтеграція | Директива ЄС 2019/713 | Зареєстрований у Раді |
| 19 років | Спрощений розгляд справ у Вищому антикорупційному суді | Донорський транш | ЄС USL + МВФ EFF | Зареєстрований у Раді |
| 20 | Сек’юритизація активів банків та фінансових установ | Донорський транш | Світовий банк DPO-2 | Пройдено перше читання |
—
Джерело: аналітичний проєкт Re: Russia