Чому ми віримо фейкам навіть тоді, коли знаємо, що нас обманюють? «Мозок буквально перекриває енергію для раціонального мислення», — дослідник маніпуляцій і дезінформації Іван Петканич пояснює, чому емоційні блогери перемагають професійні медіа та як не стати легкою здобиччю маніпуляторів
Сучасний інформаційний простір нагадує мінне поле, де головною зброєю маніпуляторів стали наші емоції. Чому ми так легко віримо у фейки — від «скасування виплат для біженців у Польщі» чи «повісток у Дії» до лякалок про масові злочини мігрантів?
Маніпулятори цілять не в логіку, а в наш страх, біль та втому. При цьому сухе спростування фактів часто безсиле проти адреналінового шторму новин. Яким чином російська пропаганда паразитує на чутливих темах, зокрема на українсько-польських стосунках? Як захистити свою психіку? І де межа між збереженням стандартів журналістики й ризиком програти емоційним блогерам?
Про це у виданні SESTRY поговорили з Іваном Петканичем, засновником Міжнародного Центру діалогу, інновацій і майбутнього, дослідником і розробником трансдисциплінарних методологій. Він спеціалізується на вивченні механізмів маніпуляції, дезінформації, суспільного впливу та формування довіри, а також досліджує маніпулятивні технології й психологічну вразливість суспільства в умовах криз.
.jpg)
Іван Петканич розробляє методологічні підходи та практичні інструменти, що допомагають аналізувати складні соціальні процеси, розпізнавати приховані механізми впливу та зміцнювати суспільну стійкість до маніпуляцій.
Читайте також: Про соціальних аферистів та інформаційну гігієну
Боротьба за оптику або природа маніпуляції
Діана Балинська: Коли ми чуємо слово «маніпуляція», то зазвичай уявляємо масштабні політичні технології чи роботу спецслужб. Але у вашій концепції це явище набагато ближче до повсякденності. Що таке маніпуляція і яка її природа?
Іван Петканич: Маніпуляція народжується насамперед з того, що ми всі за своєю природою по-різному бачимо світ. І це починається не з медіа чи політики, а з нашого щоденного спілкування. Нам може здаватися, що ми говоримо однією мовою, живемо в одній країні чи проходимо крізь одну й ту саму війну, але насправді кожен переживає її у власній реальності.
Навіть в умовах однієї війни досвід у кожного свій: у когось — на фронті «на нулі», у когось — під обстрілами в українських містах, у когось — в еміграції. Саме тому оптику людини із Заходу, яка з безпечного «теплого місця» починає вчити «поважати росіян» чи розмірковувати про «різні правди», ми сприймаємо як болюче знецінення нашої боротьби. Але для цієї людини з її бекграундом світ дійсно виглядає інакше.
Будь-яка маніпуляція — це боротьба за оптику. Спроба змусити іншу людину подивитися на події через твоє «кольорове скло». Одягнете сонячні окуляри — світ здасться теплішим, знімете — холоднішим. Маніпулятори не обов’язково відверто брешуть; вони змінюють пропорції, як у викривленому дзеркалі: роблять так, щоб ви щось перестали помічати взагалі, а щось побачили гігантським і небезпечним.
А коли природне намагання показати свою оптику переростає у свідоме викривлення реальності з метою отримати вигоду, використати людину чи суспільство у власних цілях — це вже деструктивна маніпуляція. Головна слабкість багатьох сучасних інституцій, які борються з дезінформацією, в тому, що вони недооцінюють цей аспект. Вони борються з фактами, аналізують, де правда, а де брехня. Але маніпуляція працює не на рівні логіки, вона працює на рівні емоційного сприйняття.
Читайте також: Аферисти серед нас. Розслідування про Спартака Субботу
Лити отруту на історичні рани
— Якщо перенести цю теорію на карту сучасних українсько-польських відносин, як виглядає цей інформаційний ландшафт? Які головні вразливості тут використовуються?
— Головний ґрунт для маніпуляцій у цій сфері — так званий есенціалізм. Це хибне уявлення про те, ніби існує якась одна монолітна «польськість» і одна «українськість», а між ними проходить чітка барикада. Насправді ж будь-яке суспільство є мозаїчним і складається з безлічі різних груп.
Яскравий приклад — конфлікт навколо українського зерна на кордоні. Пропаганда миттєво роздмухала це як «ідеологічну війну між Україною і Польщею». Але якщо змінити оптику на конструктивну, ми побачимо суто економічний конфлікт між українськими агротрейдерами, польськими фермерами та регуляціями Євросоюзу. До того ж, польські фермери — це ключовий електорат для певних місцевих політичних сил. Виникає питання: навіщо екстраполювати вузькі інтереси окремих бізнес- та політичних груп на цілі народи?
Проте маніпулятори свідомо б’ють по найболючіших асоціаціях. Для польського фермера розсипане зерно — це питання його заробітку й виживання, а для українця — генетичний тригер Голодомору. Коли емоції зв’язуються в такий надзвичайно чутливий вузол, конструктивний діалог стає неможливим.
— Історичне минуле, зокрема тема УПА та Волинської трагедії, залишається таким самим інструментом?
— Так, і це знову питання зіткнення абсолютно різних оптик, а не просто оцінки фактів.
Для 99% українців у темі УПА чи постаті Бандери взагалі немає польського контексту. Для них це винятково історія боротьби України проти Радянського Союзу, проти «совєтів». Чимало українців про Волинську трагедію дізналися лише тоді, коли опинилися в Польщі.
Натомість поляки, чуючи ці ж самі гасла чи бачачи символіку, сприймають їх крізь призму власних історичних ран і бачать у цьому пряму загрозу. Виникає ідеальна тріщина в сприйнятті — і саме туди маніпулятори щодня підливають отруту.
Читайте також: Епоха глупака?
Чому страх перемагає розум?
— Чому все ж таки негативні новини, які лякають або обурюють, мають на нас такий колосальний вплив, тоді як позитивні ми часто ігноруємо? Що в цей момент відбувається з нашим мозком?
— Мозок влаштований так, що сигнали небезпеки проходять через фільтр інстинктів першими. Еволюційно виживання завжди в пріоритеті перед красою чи комфортом.
Коли ви бачите шокуючий чи страшний заголовок, миттєво вмикається мигдалеподібне тіло (амигдала), відбувається потужний викид кортизолу та адреналіну. Вмикається режим «бий, біжи або замри».
Оскільки мислення — це неймовірно енергозатратний процес для організму, мозок у стані стресу починає економити ресурси. Він буквально перекриває «краник» енергії до неокортексу — раціональної кори головного мозку. Мислення стає тунельним, чорно-білим, спрощеним до рівня «свій – чужий». В такому стані людина фізично не здатна сприймати складну, збалансовану аналітику.
Більшість з нас зараз живе в стані тотальної, хронічної напруги. У нашому внутрішньому «контейнері» просто немає вільного простору для паузи між емоцією та її осмисленням. Реакція на подразник стає миттєвою. Маніпулятори це чудово знають. Вони б’ють по тригерних точках, знаючи, що раціональні аргументи запізняться.
— Але чому люди так легко вірять анонімним телеграм-каналам чи сумнівним блогерам у TikTok, ігноруючи авторитетні медіа?
— Тому що анонімні канали та блогери працюють не з інформацією, а з первинними емоціями й швидким дофаміном. Вони діють за принципом емоційної гойдалки: спочатку дають аудиторії те, що вона хоче чути, завойовують довіру максимальною швидкістю, сенсаційністю та яскравими картинками. А коли контакт і залежність сформовані — порціями вприскують деструктивні й маніпулятивні наративи.
У цих умовах класична якісна журналістика опиняється у свідомо програшному часовому становищі.
Поки професійний журналіст перевіряє джерела, шукає підтвердження, дотримується етичних стандартів та готує збалансований матеріал, емоційний фейк вже встигає облетіти мільйони користувачів і сформувати перше, найстійкіше враження
Крім того, сучасне суспільство критично перенасичене інформаційним шумом, через що цінність самого факту чи новини знецінилася. Коли людина бачить п’ять абсолютно протилежних версій однієї події, у неї вмикається психологічний захист: виникає відчуття, що її в будь-якому разі дурять. Замість витрачати ресурси на складний фактчекінг, людина обирає найпростіший шлях — вірить тому, що викликає найсильнішу емоцію, або просто «закривається в мушлі» апатії, стаючи ще більш вразливою до наступних маніпуляцій.
— Що ж робити? Як звичайна людина може захистити себе від цього «кортизолового» впливу?
— Потрібно працювати не з самою інформацією, а зі своїм психофізичним станом. Ось кілька базових правил:
1. Техніка Паузи. Якщо новина вас сильно зачепила — зупиніться. Зробіть паузу хоча б на 5-10 секунд, а краще на годину. Переверніть телефон екраном донизу. Створіть фізичний бар’єр між собою та джерелом стресу. Приберіть телефон в іншу кімнату, щоб для його перевірки треба було встати й підійти. За цей час рівень гормонів почне падати, і включиться раціональна кора.
2. Перестаньте просто «триматися». У нашому суспільстві є культ фрази «я тримаюся». Але це небезпечна пастка відкладеного стресу, яка лише збільшує нашу вразливість. Військові на фронті не «тримаються» — вони діють. Трансформуйте емоцію в дію. Запитайте себе: «Що конкретно я можу зробити прямо зараз для себе чи близьких?». Зробіть маленький, але реальний рух.
3. Поверніться в тіло. Коли мозок панікує, тіло стискається. Будь-яка різноманітна фізична активність — фітнес, йога, навіть танці або прогулянка — повертає тілу відчуття спроможності й сили. Коли ваше тіло в тонусі, інстинкти сигналізують мозку: «Я живий, я контролюю простір». Тоді й емоційні інформаційні удари сприймаються значно легше.
4. Екологічно проживайте емоції. Не виливайте напругу на інших у соцмережах чи вдома через взаємні звинувачення. Натомість вчіться відверто говорити про свій стан: «Мені зараз дуже страшно/боляче/тривожно, обійми мене».
5. Як спілкуватися з тими, хто повірив у фейк? Ніколи не кажіть близькій людині в стресі: «Ти верзеш дурницю». Вона почує це як «Ти дурний, я тебе знецінюю». Спочатку зніміть напругу, дайте відчуття безпеки, обійміть. І лише коли людина заспокоїться, м’яко покажіть їй альтернативне джерело.
Читайте також: В СБУ фактично підтвердили, що Гордон – аферист, а інтерв’ю з Поклонською та Гіркіним є його особистою ініціативою
Як тоді вистояти проти лавини блогерів?
— Ви зачепили дійсно болючу тему. Виходить, що дотримання стандартів і фактчекінг роблять професійні медіа слабкими перед безпринципними блогерами та телеграм-каналами?
—Це дійсно драма сучасних медіа. У чому полягає вразливість класичної журналістики під час війни? В етиці та нормах! Журналіст мусить перевірити джерела, витримати баланс, зачекати. А маніпулятори й блогери не чекають — вони б’ють в емоцію та інстинкт тут і зараз. Людина в стресі не хоче збалансованого аналізу через пів дня, вона хоче підтвердження своїх емоцій негайно.
І тут перед чесними медіа виникає головне питання: у чому ваша місія?
Якщо видання ображається на аудиторію і закривається у своїх сухих стандартах, воно ризикує просто зникнути. Яка користь від того, що ти чудове, правильне ЗМІ, якщо ти програв у цій боротьбі й тебе ніхто не чує? Це буде лише тішенням власної гордості.
— Як же тоді зберегти якість і не втратити читача?
— Берегти цінність правди, але вчитися говорити сучасною мовою.
Звісно, фактчекінг критично важливий — це той фундамент, без якого медіа взагалі втрачає право називатися журналістикою. Але треба усвідомити: самий лише сухий фактчекінг сьогодні працює слабо. Він аналізує події постфактум, коли людина вже налякана, а емоційна хвиля запустила руйнівний процес.
Тому до якісного фактчекінгу має додатися відповідна форма. Людям потрібні живі історії, сторітелінг, реальний людський досвід — це емоційно, але це чесно.
Журналістика має конкурувати за стан читача, а не лише за сухі факти. Якісне медіа сьогодні — це не просто ретранслятор новин, це безпечний простір. Це острівець, куди людина приходить, щоб знизити тривогу, повернути собі критичне мислення і відчути, що вона не сама наодинці із цим хаосом.
Навіть ті люди, які зараз «ховаються в мушлю» і принципово не читають новини, рано чи пізно повернуться в інформаційне поле. І від того, чи вистоять якісні медіа сьогодні, залежить, куди ці люди потраплять завтра: до агресивних маніпуляторів чи до тих, хто допоможе їм зберегти розум і людяність. За це й варто боротися.
—
Діана Балинська, опубліковано у виданні SESTRY