Почитала дописи про те, що Ірина Мудра була залучена до створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії, а тому, мовляв, не все так однозначно і не варто дивитися на цю історію чорно-біло. Ні. Саме в таких випадках усе має бути максимально однозначно.
По-перше, процес створення трибуналу почався задовго до залучення Ірини Мудрої. Ще 2022 року цю ідею сформулювали й публічно підтримали Філіп Сендс, колишній прокурор Нюрнберзького трибуналу Бенджамін Ференц, колишні прем’єри Великої Британії Гордон Браун і Джон Мейджор. З українського боку біля витоків цього процесу стояв Микола Гнатовський, нині суддя ЄСПЛ, а його роботу продовжив Антон Кориневич.
Тому не варто переписувати історію і перетворювати багаторічну колективну роботу десятків українських та міжнародних фахівців на персональну заслугу однієї чиновниці.
По-друге, державна робота не є подвигом і не дає індульгенції. Посадовці отримують повноваження, зарплату й доступ до міжнародних майданчиків саме для того, щоб працювати в інтересах України. Давайте повернемося до основ того, що представляє собою державне управління. Це, звісно, трохи важко в нинішніх умовах, але необхідно.
Тому що під час війни ми дедалі частіше стикаємося із ситуацією, коли війною прикриваються, щоб робити речі, які за інших обставин отримали б однозначну оцінку суспільства і правоохоронних органів.
І найгірше, що ми самі погоджуємося на цей самообман.
Я неодноразово чула від представників громадянського суспільства, публічних людей і навіть дипломатів приблизно однакове пояснення: ця людина займається війною, робить важливі для країни речі, тому на інше можна заплющити очі.
Не можна.
Бо саме так важливі для держави проєкти перетворюються на прикриття. Саме так робота на міжнародному напрямі стає персональною піар-кампанією, способом накопичити репутаційний капітал, завести правильні контакти й заздалегідь вибороти собі індульгенцію.
Не можна однією рукою створювати міжнародний трибунал, а іншою займатися банальним рейдерством. Не можна прикриватися війною, міжнародними партнерами чи правильною риторикою, щоб уникнути відповідальності за те, що ти робиш усередині країни.
Те, що ми сьогодні почули про Ірину Мудру, — це не “складна неоднозначна ситуація”. Це має ознаки рейдерства під час екзистенційної війни. І має отримати правову оцінку..
І ще одне — я переконана, що з часом ми дізнаємося ще багато подібних історій у різних сферах. Про людей, які прикривалися війною, реформами, міжнародними проєктами, допомогою армії чи правильними знайомствами, а паралельно вирішували власні чи чиїсь питання за винагороду.
Саме тому, коли з’являються такі сигнали, ми не маємо права їх ігнорувати.
Про такі речі потрібно говорити чесно. Їх потрібно перевіряти. А такі процеси — зупиняти, поки війна не стала універсальним виправданням для будь-якого свавілля.
І, по-третє, зараз принципово важливо, хто надалі відповідатиме за роботу України над трибуналом і пов’язаними з ним міжнародними механізмами. Це має бути професійна людина з бездоганною та прозорою репутацією.
Бо йдеться про довіру міжнародних партнерів, відповідальність російського керівництва та відшкодування завданих Україні збитків.
Людина, яка представлятиме Україну в цьому процесі, не може мати за спиною шлейф скандалів і серйозних запитань щодо доброчесності.
Міжнародне правосуддя не можна будувати руками людей, дії яких самі потребують правової оцінки.
Ніби все сказала.
Севгіль Мусаєва, головна редакторка “Української правди”; сторінка авторки у фейсбук
Фото Мудрої з відкритих джерел