Коли ми йшли на вибори, говорили чітко: щоб до нашої лікарні їхали лікарі, треба дати їм житло. Бо без житла – ніхто не приїде.
Від міської влади відповідь була завжди одна: «Дайте мені лікаря – ми знайдемо йому житло». І цим усе обмежувалося.
Житло потрібне людям, які стоять у черзі. Військовим, які ризикують своїм життям, чи родинам загиблих військових. А його – немає.
Але воно ж було. Точніше, могло бути. У нашому місті стоїть гуртожиток. Зараз він мертвий, аварійний, уже шукають, хто його розбере повністю. Але він не завжди був таким.
Я добре пам’ятаю часи, коли гуртожиток був цілим і придатним для життя. Саме там селилися гості фестивалю інтелектуальних ігор «Новоукраїнська весна», який збирав людей з усієї України. Приїжджали, жили, знайомилися, як наслідок – створювали сім’ї і народжували дітей. Вони почувалися тут комфортно.
За роки правління нашого шанованого в асоціаціях голови гуртожиток довели до руїни. Не зберегли, не відновили, не переобладнали. І сьогодні замість житла для лікарів чи військових ми маємо просто уламки, які скоро приберуть із карти міста.
Для лікарів у місті зробили ще один гуртожиток – із одного з корпусів лікарні. Вгепали чималу суму коштів, зробили приміщення житловим. Уявіть собі: лікарі тепер живуть на території лікарні. Я – як учитель – не дуже хотіла б жити в одному із класів ліцею, в якому працюю. Зручно, звісно, до роботи близько, але ж ніякої приватності і ніякого комфорту. Це не житло, а камерна казарма посеред робочого процесу.
А можна було б мати як мінімум 8 квартир. Вісім лікарів із родинами. Або вісім сімей військових. Це – шанс залучити фахівців, підтримати захисників. Це було б конкретне рішення проблеми, а не відмовки.
Що відбувається у сусідній громаді, на яку ми не рівняємося, бо це вище нашої гідності? Місцева влада зацікавлена, аби люди отримали житло, тому будують-відновлюють-ремонтують. Дарують новим власникам ключі. Без пафосу і піару. Фотографії додаємо, аби не виглядати голослівними. Це – сусіди, не інша область. https://www.facebook.com/share/v/1QhgSYjs3m/
Але нашій владі простіше довести будівлю до стану «аварійної» й розвалити, ніж зберегти й дати їй друге життя.
Мало би бути: гуртожиток, перетворений на квартири для лікарів та військових.
Стало: руїна, яку чекає розбирання.
Ось так у нашому місті вбивають можливості – разом із будівлями.
Анна Максимець
10 жовтень 2025 р.
Там, де колись жила «Новоукраїнська весна», – тепер руїни… | СУРМАЧ