У суспільства немає ані виборів, ані парламенту. Так, парламенту теж. Верховної Ради, як головного представницького органу, фактично немає.
Як слушно зауважив Ярослав Железняк, обрану 2019 року Раду вже навряд чи в принципі можна вважати такою, що представляє нинішнє суспільство.
За тих майже 7 років суспільство дуже змінилося: політично, соціологічно, демографічно. Парламент же, навпаки, законсервувався.
До того ж, Верховна Рада дійсно не є суб’єктною. Якщо воля президента і воля народу входять у конфлікт, Рада нездатна відстоювати волю народу (для чого вона, власне, й існує).
Президент Зеленський, своєю чергою, раз у раз парламентом погордує, зневажаючи саму конструкцію парламентсько-президентської республіки.
Оці його суверенні обирання-звільнення прем’єрів – це ж теж саме про це. Про демонстративну десуб’єктивізацію Верховної Ради. А відтак – вихолощення її мандату на представництво волі народу.
То що, повторюся, має робити суспільство, коли воно не має ані виборів, ані представництва?
Мовчки дивитися вечірні монологи?
Данило Мокрик