В Україні 22-й прем’єр-міністр. Ним став Сергій Корецький. Людина без політичної, суспільної та світоглядної особи.
Ми отримали чергового керівника найвищого політичного рівня без знання його ставлення до економічної свободи, приватної власності, ролі держави в економіці.
Ми не знаємо, як він реагував та реагує на державне регулювання цін, ручне управління режимом конкуренції, тотальним одержавленням економіки.
Ми не знаємо, як він розуміє механізм “прибутку – збитки”, чи вважає Держава ефективним менеджером та новатором, кредитором та наймачем останньої надії.
Ми не знаємо, кого він вважає своїм гуру/кумиром у філософському плані, в галузі економічної науки та політекономії реформ?
Ми не знаємо, які у нього герої у політиці, науці, мистецтві та історії.
При цьому ми достеменно знаємо, що Сергій Корецький ніколи (у публічному просторі такої інформації немає) не цікавився різними моделями економічного зростання, не оцінював діяльність українських та іноземних полісімейкерів. Іншими словами, Сергій Корецький на посаді прем’єр-міністра – це горезвісний кіт у мішку. Нам його представив президент, під своє президентське слово, рекомендації та завдання. Яких саме він не уточнив, бо під гаслом “оборона-економічний розвиток-європейська інтеграція” можна сховати будь-що.
Те саме було з Ю. Свириденком. Те саме було з попередніми прем’єр-міністрами та міністрами. Українською економікою 35+ років керували прем’єр-міністри, президенти, керівники міністерств та комітетів парламенту, державних структур “червоні директори”, “міцні господарники”, “номенклатурні начальники”, ставленики синдикату “VIP-розпорядників та споживачів чужого”. У нас ніколи не було вибору за принципом приналежності до наукової школи, прихильності до того чи іншого світогляду, тієї чи іншої моделі розвитку. Весь час працював принцип формування Кабінету Міністрів, який так само охарактеризував сам “Квартал 95”:
“Ми ж усіх перемогли, на кшталт того,
І на верх посадили ми свого,
Ну а своїх, а своїх,
І маємо уряд жодних”.
З того часу нічого не змінювалося. Кадрова, управлінська політика залишається незмінною.
Це зовсім не претензія до нового прем’єр-міністра Сергія Корецького. Ми констатуємо небезпечну дефективність та слабкість фундаментальних інститутів державного управління країни. Замість повноцінних політичних, інтелектуальних, економічних, культурних еліт, які є потужною імунною системою від кадрових, стратегічних, поведінкових помилок при створенні національних інститутів, ми маємо прохідний двір, куди найчастіше заходять, там окопуються, обіймають високі посади зовсім випадкові люди. Для них, як і головного вигодонабувача таких суб’єктів із синдикату “VIP-розпорядників та споживачів чужого” Україна – це не улюблена батьківщина, не країна предків, своїх дітей та онуків, а територія годівлі, отримання номенклатурної ренти з її подальшим викликом у Монако, Відень, Доху чи Лондон.
Чергова ітерація Кабінету Міністрів (версія 22.0) – це не визнання старих, закоренілих помилок, ідентифікацію джерел корупції, управлінської слабкості. Це не про відмову від принципу призначення “своїх, лояльних виконавців” замість справжніх професіоналів під потрібний функціонал.
Сергій Федорович Корецький може бути суперменеджером комерційної структури. Він може бути креативним маркетологом, справедливим директором та чесним роботодавцем. Він може бути прекрасним сім’янином, доброчесним сусідом та моральним самаритянином. Тільки до чого тут прем’єр-міністерство?
Чи він пройшов через горнило роботи з політичної партії більшості “Слуга народу”? – Ні. Будь-якій іншій політичній партії, щоб можна було сформувати думку про його погляди та позиції з найрізноманітніших питань, конфліктів та статків? – Ні.
Він постійний учасник наукових, світоглядних економічних дискусій на найвищому рівні України? – Ні.
Чи є він багаторічним членом престижних, авторитетних, впливових організацій в Україні чи за кордоном? – Ні.
Чи був він присутній в інформаційному, експертному, світоглядному полі України, Європи та світу останні 20+ років? – Ні.
Чи він відомий своїми роботами, напрацюваннями, дослідженнями у сфері економічної політики, системних трансформацій, економічного зростання? – Ні.
Він закінчив відомий, престижний університет, диплом (PhD) якого є гарантією солідних, якісних знань у сфері економічної науки, політекономії та системних трансформацій? – Ні.
Він співпрацює з науковцями, мозковими центрами, професіоналами у сфері економічної політики, які системно, послідовно пропонують рішення у сфері монетарної, фіскальної, регуляторної та соціальної політики? – Ні.
Щоб розуміти умови праці та зайнятості нового прем’єр-міністра, відповімо собі на запитання: “А чи є у Сергія Корецького впевненість, що йому за найсприятливішого збігу обставин дадуть попрацювати хоча б рік на цій посаді?” – Теж ні.
З урахуванням всього вище сказаного ми можемо з високим ступенем упевненості прогнозувати таку поведінку прем’єр-міністра 22.0. та Кабінету Міністрів, яким він керуватиме.
Перше. Жодної своєї ініціативи, суб’єктивної думки поперек українському deep state та синдикату “VIP-розпорядників та споживачів чужого” С. Корецький виявляти не буде. Собі дорожче. Щось, але як інсайдер нафтового, ПЕК-ринку, він міцно засвоїв правила номенклатурно-силової гри в Україні, і порушувати їх точно не має наміру. Посади в уряді приходять та йдуть, а свій бізнес залишається.
Друге. Жодних системних, структурних реформ як на користь вільного ринку та капіталізму, так і у бік посилення Держплану та збільшення Левіафана С. Корецького пропонувати не буде. Він не схожий на Дон Кіхота. Також не Михайло Саакашвілі, за яким була політична воля суспільства і мандат на реформи з виведення Грузії з безодні бідності.
Третє. Жодних “рішучих дій” щодо лібералізації, приватизації економіки, її деолігархізації та створення рівних умов господарювання не буде. Сергій Корецький чудово знає вагу посади “прем’єр-міністр” порівняно з тими, хто є вигодонабувачем моделі Олігархат/Схематоз. Життя та робота в українському бізнесі точно навчила його обережності, обачності та оптимальності у виборі по осі “своє – чуже”.
Четверте. Сергій Корецький виступатиме як антикризовий менеджер, якого поставили для виконання матеріальних, швидше завгоспівських завдань. До них точно не входить координація макроекономічної політики, прискорення темпів економічного зростання, підвищення ємності внутрішнього ринку капіталу чи потрапляння України до Топ-30 країн за рівнем економічної свободи та захисту прав власності.
Ярослав Романчук, президент Міжнародного інституту свободи; сторінка автора у Фейсбук
Зображення автора