Аналітики ISW кажуть, що бункерному дідку просто не приносять поганих новин про нафтобази і втрачені кілометри. Людина живе в ідеальному світі, де «Орєшнік» б’є точно в ціль, а рубль міцніший за лід на Алясці. Головне — не вмикати йому інтернет
Оцінки Путіна щодо ситуації в Росії та на театрі військових дій в Україні дедалі разючіше й далі розходяться з реальністю та уявленнями пересічних росіян і російських еліт щодо цих питань, зазначає аналітичний портал Re: Russia. Путін продовжує наполягати, що російська армія наступає на всіх напрямках, а збитки, яких завдають українські удари російській інфраструктурі, мають некритичний характер і будуть швидко мінімізовані.
Російська армія на суші не перемагає: критичний аналіз наведеного Путіним опису ситуації на фронті свідчить про свідомі маніпуляції. Щоб довести успіхи російських військ, він використовує ті самі твердження, які вже використовував шість-сім місяців тому, намагаючись створити перебільшене враження про успіх російського наступу наприкінці 2025 року.
Однак і сьогодні — через півроку — ці твердження, як і раніше, не відповідають дійсності. Навпаки, темпи російського наступу в травні–червні виявилися найгіршими з 2023 року, і це вказує на системну кризу тієї моделі війни, яку Росія вела проти Києва протягом останніх двох з половиною років.
Зустріч Путіна з «учасниками бойових дій» у червні продемонструвала ще одну розбіжність. У той час як Путін наголошував, що саме штурмові підрозділи піхоти є ключовим елементом військової кампанії й здатні досягти необхідного результату, учасники цих підрозділів намагалися донести до нього, що можливості російської армії підірвані технологічним відставанням від України в методах ведення дронної війни, а принципи централізованого впровадження інновацій у російській армії не працюють і посилюють розрив.
Отже, хибна картина успіхів російської армії «на землі» існує в дискурсі Володимира Путіна не ізольовано, а покликана підтримувати цілий універсум знайомих і комфортних для нього уявлень про війні та пов’язаних з ними управлінських принципів і рішень. Система цих уявлень, однак, категорично розходиться з тією трансформацією характеру війни, яка відбувається під впливом нових технологій.
Читайте також: Український асиметричний контрнаступ, «вікно можливостей», нова парадигма війни та формула перемоги
Розходяться крижини: Путін проти всіх
Зростаючий розрив між оцінками поточної ситуації, які надає Володимир Путін у своїх публічних виступах, та тим, як цю ситуацію оцінюють усі інші — експерти, західні політики та аналітики, російські громадяни і навіть (у приватному порядку) представники російської владної еліти, — став одним із найяскравіших феноменів російського політичного життя останнім часом. Путін навмисно ігнорує або заперечує все те, що заповнює інформаційний порядок денний і є предметом повсюдного обговорення, експертних та політичних дискусій: критичну перевагу українських дронів у « малому небі», стагнацію на фронті, блокаду Криму та бензинову кризу, спричинену успішною кампанією українських ударів по російських НПЗ.
У альтернативній картині реальності, яка вимальовується у словесних заявах Путіна, російські війська, навпаки, впевнено просуваються на лінії бойового зіткнення у всіх напрямках (як він наполягає). У той час як удари, які завдає українська сторона по російській інфраструктурі, завдають Росії не надто значної шкоди і слугують переважно для відволікання уваги від успіхів російських військ. Ускладнення, спричинені цими ударами, будуть досить швидко усунені, стверджує Путін, а постачання палива до російських регіонів та Криму повністю відновлено. «У нас все працює стабільно і з великим запасом міцності», — заявляє Путін і висловлює впевненість у досягненні цілей щодо захоплення не тільки всієї Донецької області, а й «Малоросії».
Ці заяви лунають на тлі багатогодинних заторів, у яких стоять росіяни, щоб покинути Крим або заправити автомобіль дорогою у відпустку, що тепер перетворюється на логістичний квест. Настрої російської громадської думки, у тій мірі, в якій їх відображають опитування, не на боці Путіна. Так, на стандартне запитання ФОМ про події минулого тижня, що запам’яталися, поставлене 19–21 червня, дали змістовні відповіді 51% респондентів, при цьому деякі вказали більше ніж одну подію.
У результаті 35% згадок припали на теми атак українських безпілотників на Москву та інші російські території, а також бензинової кризи. У той час як 16% відповідей стосувалися теми «СВО загалом, успіхи російської армії», то тобто більшою мірою підтримували ту картину, яку просуває Путін і яка, таким чином, поступається несприятливому для нього мейнстріму громадської думки у співвідношенні один до двох.
Володимир Путін і російське суспільство, здається, перебувають на двох крижинах, що дрейфують у різні боки. Чи вірить сам Путін у те, що говорить? І в якій мірі ця спотворена картина відображає стан його розуму та позначається на управлінських практиках і прийнятих рішеннях?
Читайте також: Як зростаюча перевага ЗСУ в повітрі створює загрозу розпаду російського фронту в найближчі кілька місяців
Фронтові «консерви» проти кризи на фронті
У інтерв’ю кореспонденту кремлівського пулу Павлу Зарубіну 28 червня Путін докладно виклав власне бачення подій на фронті. Минулого разу настільки ж детально, по кожному напрямку та із згадкою населених пунктів Путін «роз’яснював» ситуацію на фронті в серії своїх виступів у листопаді–грудні 2025 року, коли російська військова влада розвивала «когнітивний наступ», покликаний створити враження якісного прориву російських військ. Порівняння тверджень, зроблених із перервою в півроку, дозволяє оцінити інформаційний репертуар путінського вербального контрнаступу і значною мірою — картину реального стану фронту за ці півроку.
Так, 28 червня Путін заявив, що в Лімані російській армії «залишилося звільнити 149 будинків із 11 тисяч». Ще у вересні 2025 року російські військові стверджували, що завершують оточення Красного Лиману, а на нараді на прикінці грудня доповідали Путіну, що «увійшли» в місто і « послідовно зачищають осередки опору в опорних пунктах противника». Сам Путін, втім, стверджував на «прямій лінії» 19 грудня, що російська армія контролює 50% міської забудови.
А у травні 2026 року голова Генштабу Валерій Герасимов заявляв, що під російським контролем перебуває вже 85% території міста, яка, до речі, становить усього 26 кв. км. Таким чином, навіть якщо довіряти твердженням російського командування, зі слів Путіна випливає, що за півроку російській армії так і не вдалося остаточно взяти під свій контроль решту міста. При цьому деякі українські OSINT-проєкти повідомляють, що станом на 22 червня російські війська ще так і не увійшли до Лиману.
У розмові з Зарубіним Путін також повідомив, що російська армія «перебуває на відстані від 2,5 до 4 км від західної межі» Куп’янська, тобто близька до його повного захоплення. Однак ще сім місяців тому, 27 листопада 2025 року, Путін наполягав, що «угруповання противника» в Куп’янську «повністю ліквідовано, місто повністю в наших руках»; ці твердження він двічі повторював протягом грудня (на форумі «Росія кличе!» і на тій самій «прямій лінії»). Навряд чи Путін зовсім не пам’ятає своїх попередніх заяв, а отже, він свідомо протягом півроку використовує одні й ті самі інформаційні заготовки («консерви») для створення сприятливої картини просування російських військ.
Насправді ситуація в Куп’янську залишається складною: у якийсь момент російські військові з’явилися в місті (в результаті інфільтрації), але, судячи з усього, їх витіснили або знищили. Втім, російське командування у лютому 2026 року спростовувало цей факт і наполягало, що місто перебуває під російським контролем (ці спростування повторив у своєму інтерв’ю Путін: українські контратаки нібито не мали успіху).
При цьому, згідно з даними Інституту вивчення війни (ISW), російські військові досі контролюють лише частину агломерації Куп’янська та просуваються до міста зі східного та південно-східного напрямків (станом на 27–28 червня). А за даними карт DeepState, вони знаходяться від міста приблизно на 6 км. Однак навіть у путінській версії подій успіхи російських військ на цьому напрямку виглядають скромнішими, ніж ті, що були заявлені півроку тому.
Нарешті, в останньому інтерв’ю Путін розповів про оточення українського угруповання чисельністю близько 5 тис. осіб «на лівому березі річки Старий Оскол» (переплутав річку Оскол із російським містом Старий Оскол) і додав, що її доля «буде схожою на ту, яка вже була в районі Куп’янська-Узлового». Про оточене в районі Купянсько-Узлового угруповання ЗСУ російські військові та Володимир Путін неодноразово згадували з серпня по грудень 2025 року (на на нараді у президента 29 грудня Герасимов стверджував, що вона вже наполовину розгромлена), українські та незалежні джерела факт оточення українських військ не підтверджували.
Більше того, про оточення українських угруповань і в Куп’янську, і в Покровську Путін заявляв 27 жовтня 2025 року, а 29 жовтня навіть запрошував у зону бойових дій у Покровську іноземних журналістів, щоб вони зафіксували факт оточення. Однак пізніше з’ясувалося, що російські війська на той момент контролювали лише меншу частину міста, бої за яку тривали ще досить довго, а про українські сили, що перебували в ньому в оточенні, російське командування більше не згадувало. Таким чином, історія про «оточене українське угруповання» набуває статусу своєрідного блукаючого сюжету у військових реляціях російського керівництва.
Ці приклади свідчать, що, як і в листопаді–грудні 2025 року, заяви Путіна виглядають скоріше як свідома кампанія дезінформації, покликана сформувати хибне уявлення про ситуацію на фронті. Однак наприкінці 2025 року така кампанія супроводжувала інтенсивний російський наступ і мала на меті посилити його ефект перебільшеними успіхами (згідно з підрахунками ресурсу Deepstat на основі даних OSINT-групи DeepState, у листопаді–грудні українська сторона втратила контроль над територією площею майже 950 кв. км).
Читайте також: Коридор можливостей: українські мідлстрайки загрожують сухопутному коридору до Криму
У травні–червні 2026 року російський наступ, судячи з усього, практично зупинився. Єдиний напрямок, на якому спостерігається таке просування, — Костянтинівка, хоча твердження Володимира Путіна про те, що російські війська контролюють 96% населеного пункту, явно не відповідають дійсності.
Загалом же, за розрахунками Deepstat, у червні російські війська просунулися по всій лінії фронту на 75 кв. км після просування на 14 кв. км у травні. Отже, за два місяці вони захопили менше 100 кв. км проти 1000 кв. км у травні–червні 2025 року та 500 — у травні–червні 2024-го.
Загалом це найгірший результат з кінця 2023 року, коли російській армії було поставлено завдання вийти до кордонів Донецької області. Це вказує на кризу тієї моделі війни на виснаження, яку Росія вела проти Києва протягом двох з половиною років. Інтерв’ю Путіна, таким чином, виглядає як превентивна вербальна інтервенція, покликана протиставити цим провальним результатам альтернативну версію дійсності, що підтверджує можливість досягнення військової перемоги Росії «на землі».
Читайте також: Війна дронів та адаптацій. Аналіз поточної ситуації на фронті: звіт воєнного аналітика Майкла Кофмана
Земля і небо: два погляди на «штурмовиків»
Якщо путінські наративи про успішне просування російської армії виглядають цілком свідомою маніпуляцією, розрахованою на те, що її споживачі не пам’ятають його власних заяв, зроблених півроку тому, то друга частина путінських міркувань про перебігу війни та способах досягнення результату виглядає проявом реальної неадекватності його уявлень про значимість факторів, що визначають динаміку бойових дій на нинішньому етапі.
Ця невідповідність цілком проявилася під час «зустрічі з військовослужбовцями — учасниками спеціальної військової операції», яку Путін провів у День Росії 12 червня. Задумана як парадний захід, що демонструє близькість вищого військового керівництва до потреб фронту та рядових учасників війни, зустріч мала також прямий пропагандистський посил, сформульований Путіним у вступному слові: «У всі часи штурмові підрозділи ставили крапку в будь-якій битві та у завершенні будь-якого військового конфлікту. Бо саме піхота, саме штурмовики, зрештою, забезпечують виконання бойового завдання».
Виражена тут прихильність до традиційної російсько-радянської наступальної доктрини, яка робить ставку на перевагу в живій силі та низьку чутливість до втрат (доктрина «м’ясних штурмів»), цілком відповідає тій загальній картині стану справ, яку малює Путін у своїх виступах: головним чинником є просування російських військ на землі, тоді як війна в повітрі та удари по російській інфраструктурі — лише відволікаючий маневр і периферійний фактор, що створює додаткові проблеми некритичного характеру.
Однак хід зустрічі 12 червня набув несподіваного повороту. З дев’яти «штурмовиків», які виступили, семеро говорили про відсутність у російській армії тих чи інших технологічних засобів, необхідних для ефективного протистояння у дроновій війні, і в більш загальному плані — про технологічне відставання російської армії та нездатність військової промисловості реагувати на мінливі потреби фронту. Путін та міністр оборони Бєлоусов, який був присутній на зустрічі, стверджували, що всі необхідні технічні рішення вже існують і перебувають на стадії масштабування. Однак, як і у випадку з картиною просування російських військ, ці відповіді мали на меті скоріше замаскувати реальний стан справ.
Тож, як і слід було очікувати, однією з головних тем з боку військових стала гостра потреба у російському аналозі широкосмугової супутникової системи Starlink, яка забезпечує технологічну перевагу українських дронових сил. За заявою Путіна, російське низькоорбітальне угруповання, яке «нічим не поступається Starlink, а може, навіть у чомусь перевершує», вже існує й нарощується. Йшлося про систему «Рассвет», яку розробляє компанія «Бюро 1440», що входить до складу « ІКС Холдинг» компанія «Бюро 1440» з кінця 2020 року (на сайті компанії зазначено, що вона «створює низькоорбітальну супутникову систему для широкосмугової передачі даних», супутники будуть виведені на орбіту 800 км, а швидкість інтернету має становити до 1 Гбіт/с при затримці сигналу до 70 мс).
У липні 2023 року «Бюро 1440» повідомило про успішний «сеанс зв’язку з першими трьома супутниками», а у березні 2026-го — про виведення на орбіту 16 серійних супутників (один із яких, мабуть, був втрачений). Відповідно до програми «Інфраструктура доступу до Інтернету» національного проєкту «Економіка даних» вже у 2026 році кількість супутників має сягнути 156, у 2027-му — 292, а у 2028-му — 318.
Запуск сервісу заплановано на 2027 рік. Однак березневий пробний запуск відбувся із затримкою (мав відбутися у грудні 2025 року), а дати наступних запусків не розкриваються, що може свідчити про труднощі в реалізації проєкту (зокрема, у зв’язку зі складнощами серійного виробництва супутників в умовах санкцій). При цьому у Starlink на даний момент розгорнуто тисячі супутників, у конкуруючого проєкту Amazon Leo — близько 200 (станом на березень 2026 року; запуск сервісу для споживачів заплановано на 2026 рік).
Ще одна критична проблема пов’язана з тим, що на початковому етапі проект «Рассвет» був орієнтований на забезпечення широкосмуговим інтернетом районів Крайньої Півночі та роботу на транспортній інфраструктурі. Важливою перевагою Starlink є термінали, вага яких становить близько 3 кг, що дозволяє встановлювати їх на ударні дрони, тобто використовувати як портативні. Розроблений «Бюро 1440» прототип терміналу, який представила компанія, спроектований для встановлення на залізничних поїздах і важить близько 15 кг.
У результаті навіть за найоптимістичніших сценаріїв «російський Старлінк» можна очікувати не раніше ніж через півтора-два роки. І така відповідь навряд чи надихнула б учасників червневої зустрічі. Тому Путін не називав конкретних термінів, а лише наголошував, що «у нас така система є… питання в масштабуванні, це вимагає певного часу, але вона створена, вона функціонує». Що, безумовно, не відповідає фактичному стану справ і є лукавством.
У тій картині війни, яку пропагував Путін, російські штурмові підрозділи здатні наступати й без російського аналога широкосмугового супутникового зв’язку. У той час як пересічні учасники зустрічі, здається, мали щодо цього серйозні сумніви.
Читайте також: Поза межами бліцкригу: як адаптація та технології визначають долю України у 2026-му
Лабораторія минулого: Міноборони проти «гаражного ВПК»
Під час зустрічі 12 червня така відповідь повторювалася неодноразово. Так, однією з постійних скарг «військових кореспондентів» протягом вже досить тривалого часу є відсутність у російській армії важких дронів із супутниковим керуванням, аналогічних українським дронам «Баба-Яга» (узагальнена назва, яку в російській армії дали кільком типам українських важких дронів, зокрема Vampire, R18, Kazhan, Nemesis та ін.).
Буквально за кілька днів до зустрічі канал «ЗАПИСКИ ВЕТЕРАНА» писав, що «у ЗС РФ зараз просто немає аналогів важких гексокоптерів типу українських „Вампірів“ та „Баба-Яги“ ». У відповідь на запитання одного з військовослужбовців Путін і Білоусов знову заявили, що технічне рішення на базі «виробу 80» (важкий квадрокоптер угруповання «Дніпро» С-80) є, і питання полягає лише в його серійному виробництві.
Втім, про наявність технічного проектного рішення в цьому напрямку заявлялося неодноразово. Так, у грудні 2025 року, після полігонних випробувань, на фронт було відправлено першу тестову партію (близько 100 штук) дронів «Бердиш» вантажопідйомністю 20 кг і дальністю 25 км, розроблених на «Уралвагонзаводі».
А ще в серпні 2024 року РІА Новини повідомляло, що компанія «Гроза» створила «ударний дрон «Нічна відьма», який є вдосконаленим аналогом української «Баби-Яги». У листопаді 2025 року до російських військ нібито потрапив і важкий гексакоптер «Мангас». Однак, судячи з численних скарг z-спільноти, усі ці дрони так і не стали об’єктом масового впровадження.
За тим самим сценарієм на зустрічі обговорювалися терміни «масового надходження БПЛА, аналогічних оптоволоконним дронам із ШІ у противника», а також системний дефіцит комплексів радіоелектронної боротьби (РЕБ). Щоразу Путін і Бєлоусов стверджували, що в цьому напрямку ведеться «дуже активна робота».
Так, міністр запевнив учасників, що процес постачання на фронт тактичних комплексів РЕБ уже майже налагоджено і що Міноборони незабаром «повністю задовольнить потреби штурмових підрозділів у переносному РЕБ». Військові також скаржилися на відсутність сіткометів, дробових патронів до автоматичної зброї та індивідуальних тепловізорів.
І щоразу вказували, що відповідні технічні рішення існують, але їх достатнє виробництво для потреб фронту не налагоджено. Так, наприклад, на комерційному ринку продається кілька моделей російських пістолетних сіткометів («Павук-30», «Павук-Б» та ін.), які виробник позиціонує як «портативний пристрій для захисту від дронів, призначений для бійців СВО, охорони позицій, супроводу колон та захисту особового складу від нападних FPV-дронів». Україна з березня 2026 року серійно виробляє аналогічний антидроновий засіб «Чипа».
Читайте також: Епоха Deep Strike та $40 мільярдів збитків для РФ: Україна вперше в історії відзначає День Сил безпілотних систем
Питання набуло принципового характеру, коли один із учасників наради запропонував «легалізувати» закупівлю модулів для ідентифікації українських дронів Hornet у діапазоні частот 8–12 ГГц. Відсутність у російської армії засобів РЕБ, здатних протистояти дронам із частотами в 9000–10 000 МГц, — один із факторів різкої зміни балансу сил у « низькому небі» та втрати російського контролю над «сухопутним коридором» до Криму. Однак Путін рішуче відкинув такий заклик і чітко дав зрозуміти, що апробація та масове впровадження інновацій мають залишатися монополією Міністерства оборони («завдання Міністерства — вибрати найкраще і якнайшвидше надати вам для застосування»).
Ця дискусія фактично стала продовженням принципової полеміки щодо ролі «гаражного ВПК» та малих фірм, які здійснюють технологічні розробки для фронту, яка вже давно точиться у z-спільноті. «Військові кореспонденти» вказують на недоліки в російських оборонних закупівлях, особливо у порівнянні з українською системою швидкого впровадження військових інновацій.
Прямий маркетплейс для озброєння Brave1, який нинішній міністр оборони України Михайло Федоров називає «Amazon’ом для війни», дозволяє розробникам озброєння безпосередньо продавати розробки на фронт, а бойовим підрозділам — отримувати за верифіковані ураження ворожих цілей «е-бали», які можна використовувати для закупівлі нового озброєння.
Z-спільнота та самі «штурмовики» (як показала зустріч у Кремлі) просувають аналогічний проєкт взаємодії малих постачальників та військових з’єднань у Росії. На ранніх етапах дронової модернізації подібні підприємства існували й виробляли для фронту дослідні партії, як писали в огляді 2023 року «Важливі історії», однак із часом їх витіснили великі державні підприємства.
Уже в 2024 році російські виробники безпілотників скаржилися, що не можуть отримати кошти в рамках держзамовлення через складнощі з узгодженням контрактів в органах Федерального казначейства. А в 2026-му незалежний ВПК зіткнувся з претензіями правоохоронців: у травні силові органи прийшли з перевіркою до одного з ключових виробників безпілотників на Уралі, НВО «Лабораторія майбутнього».
Отже, хибна картина успіхів російської армії «на землі» існує в дискурсі Володимира Путіна не ізольовано, а покликана підтримувати цілий універсум знайомих і комфортних для нього уявлень про війні та пов’язаних з ними управлінських принципів і рішень.
Згідно з цими уявленнями, доля військової кампанії вирішується насамперед просуванням штурмових груп і забезпечується наявністю достатньої кількості живої сили, що витрачається; удари по інфраструктурі можна купірувати за рахунок залучення додаткових засобів і резервів, а також заборон на публікацію даних про ціну та обсяги виробництва дефіцитних ресурсів, а інновації та переозброєння армії повинні мати централізований характер і залишатися виключно монополією держави.
Однак ця система уявлень категорично суперечить тій трансформації характеру війни, яка відбувається під впливом нових технологій. У цій системі координат панування в «низькому небі», що дозволяє вражати логістику та інфраструктуру супротивника, знецінює та блокує просування на землі й перевагу в живій силі, а впровадження інновацій має ґрунтуватися на принципі bottom-up («знизу вгору»), де попит у режимі швидкого реагування коригує пропозицію.
—
Малюнок: Ігор Поночевний
Джерело: Re: Russia