· Земля, риба, пасіки — що не могли поділити в Задніпров’ї XVIII століття?
Трохи про реальний світ, а не про уявні лінії державотворення ранньомодерної України на території сучасної Олександрії (екс-Усиківки-Бечеї). Йдеться про доволі складний трикутник відносин: Гетьманщина – Запорозька Січ – Нова Сербія та Новослобідський козацький полк.
Відносини між ними були непростими, нетривалими й дуже суперечливими. Причому причини конфліктів були не стільки ідеологічними чи політичними, скільки цілком прагматичними — земельними та економічними.
📖 У 4 томі «Архіву Запорозької Січі» міститься цікавий документ за підписом гетьмана Кирила Розумовського. Він був складений на підставі звернення Коша Запорозької Січі. Ось уривок документа мовою оригіналу:
📜 «По доношенію вашему, сего сентября 23 д. к намъ присланному, о утѣсненіи оногo Войска Запорожского въ земляхъ и угодіяхъ от Донского Войска, Новой Сербіи и от новопоселяемого въ заднѣпрскихъ местахъ Слободского козачого полку и з прошеніемъ нашего представленія, куда надлежитъ, дабы оной новосербской народъ и Слободскій козачій полкъ вънизъ по обоимъ сторонамъ реки Днепра до Хортицкого острова и по другимъ местамъ въ вашихъ Войсковыхъ Вольностяхъ поселями не были…» 📜
25 вересня 1756 року Розумовський повідомляє Кіш, що отримав їхнє звернення про утиски Запорозького війська з боку Донського війська, Нової Сербії та новостворюваного Слобідського козацького полку, який заселяли на землях Задніпров’я (в сучасній історіографії — Новослобідський козацький полк).
⚠️ Запорожці просили гетьмана звернутися до Сенату, щоб:
▪️ не дозволяти подальше поселення новосербців;
▪️ не дозволяти розширення Слобідського козацького полку;
▪️ не заселяти території Вольностей Війська Запорозького вниз по обох берегах Дніпра до острова Хортиця та в інших місцях запорозьких земель.
У відповідь Розумовський повідомив, що таке подання буде передане до Правительствуючого Сенату для розгляду імператрицею Єлизаветою Петрівною.
💰 Ключова проблема цього конфлікту — земля та ресурси.
Запорожці вважали своїми законними правами:
🐟 користування рибними угіддями;
🦌 мисливськими угіддями;
🐝 пасіками;
🏡 зимівниками та прилеглими землями.
Активне заселення Задніпров’я новосербцями, донськими козаками та поселенцями Новослобідського полку неминуче скорочувало ресурсну базу Запорожжя. Це призводило до конфліктів між старими та новими мешканцями краю.
Особливо негативно сприймалося зростання регулярних поселень, заснованих переважно вихідцями з Кременчуцької сотні Миргородського полку. Для Запоріжжя це означало втрату контролю над територіями та поступове руйнування традиційного господарського укладу.
📍 Варто звернути увагу на важливий момент.
У цьому документі Запорозька Січ фактично виступає проти подальшого освоєння значної частини Задніпров’я. Натомість Гетьманщина, місцеве козацтво та імперська адміністрація були зацікавлені в створенні нових поселень, розвитку господарства та закріпленні населення на прикордонних землях.
⚖️ Як показала подальша історія, заперечення Січі не дали бажаного результату. Заселення продовжилося, а на території тодішнього Задніпров’я згодом виникли десятки населених пунктів, серед яких були й поселення, що стали частиною історії сучасної Олександрії.
📝 Цей документ цікавий ще й тим, що демонструє: конфлікти XVIII століття далеко не завжди були боротьбою за абстрактні державні кордони. Найчастіше вони були боротьбою за конкретні речі — землю, воду, рибу, ліси, пасовища та право користуватися природними ресурсами.
📚 Водночас документ показує і межі можливостей Гетьманщини. Вона могла подавати клопотання, наводити аргументи та намагатись захищати інтереси козацтва. але остаточні рішення ухвалювалися в Санкт-Петербурзі. Імперія використовувала козацтво як військову силу, проте далеко не завжди враховувала його інтереси.
🔎 Історія Задніпров’я середини XVIII століття — це не лише історія кордонів, фортець і полків. Це історія боротьби за ресурси, економічний вплив і право визначати майбутнє краю. І саме такі документи дозволяють побачити живу історію без пізніших міфів та спрощень.
Віктор Голобородько, краєзнавець