Місто Прип’ять, яке колись проєктувалося як ідеальна вітрина «радянського способу життя» з дефіцитними фруктами та зразковою архітектурою, сьогодні постає перед світом як похмуре нагадування про крихкість цивілізації.
Попри десятиліття мародерства, у місті дивовижним чином збереглися фрагменти побуту — від оригінальних канатів у спортзалах до радянських гасел на дахах, які у 2026 році звучать як зла насмішка над «мирним атомом».
У репортажі Христі Равлюк акцентується на новій небезпеці, яку принесла війна: Рудий ліс, де рівень радіації підстрибує до 300 мікрорентген на годину, зберігає сліди перебування російських військових. Окопи, вириті у найбільш забрудненому ґрунті планети, стали свідченням невігластва агресора, що знову перетворило екологічну рану Європи на зону воєнного ризику. Аналізуючи причини катастрофи 1986 року, автори наголошують, що трагедія була наслідком фатального поєднання людського фактора, конструктивних недоліків реактора та ідеологічного поспіху, застерігаючи світ від повторення подібних помилок в умовах сучасного ядерного тероризму.
Напередодні 40-ї річниці найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, аварії на Чорнобильській АЕС, знімальна група Укрінформу побувала у Зоні відчуження. Разом з військовослужбовцем Національної гвардії України Марком Баришевським ми пройшлися вулицями міста Прип’ять, побували в Рудому лісі, де в 2022 році окопувалися російські війська, вимірювали рівень радіації та почули маловідомі факти про місто, яке радянська влада створювала «зразково-показовим», а воно натомість стало символом трагедії.
Наша екскурсія розпочалася з Рудого лісу – саме тут у березні 2022 року російські війська облаштовували позиції.
«Як ви розумієте, ця територія після аварії є дуже зараженою. Думаю, що росіяни про це знали, але, зважаючи на те, який контингент тут заходив, деякі з них не розуміли, де вони знаходяться. Взагалі вся територія, де ми зараз знаходимося, дуже небезпечна. Тобто два кроки вперед, два кроки вліво – рівні будуть дуже відрізнятися», – розповідає військовослужбовець НГУ Марк Баришевський.
Читайте також: Як російські загарбники воюють проти довкілля в Україні: Затоплені землі та спалені ліси
Дозиметр у руках підтверджує його слова – 300 мікрорентген на годину. Чим нижче до землі, тим вищий рівень.
Центральна площа Прип’яті колись була серцем міста. Тут проводили свята, паради, марші. Навколо – Білий дім, де жив директор ЧАЕС Віктор Брюханов, Палац культури «Енергетик», універсам, ресторан і танцмайданчик. Недалеко – великий театр і Палац одружень.
В одному із залів, де колись гучно звучала музика, Марк показує нам сліди минулого життя:
«Дискотека тут узагалі називалася «Едісон-2». Та людина, яка зробила цю дискотеку з самого початку, вона зараз живе в Славутичі. Він, до речі, журналіст, живий, все в нього нормально».
Евакуація ж почалася за 36 годин після аварії… Минуло 40 років. Попри численні мародерства, багато речей у місті дивовижно добре збереглися. У спортзалі досі висить оригінальний канат, підлога зберегла колір фарби. Але великі вітражі розбиті не часом, а людьми.
«Люди, які сюди приходили розграбовувати, перше, що вони забрали – золото, срібло, якісь магнітофони, – каже Марк.
Прип’ять створювали як ідеальний приклад «радянського способу життя». Сюди привозили дефіцитні товари – мандарини, апельсини, банани, яких не було в інших містах.
«Це показове місто було тільки для позитивної пропаганди. Вони хотіли показати, як живе людина Радянського Союзу. Тобто от це перфекційне місто. Беріть приклад з нього, їдьте сюди. Навіть показові були екскурсії в це місто, показували, як тут живуть люди, як потрібно жити, до чого потрібно прагнути», – розповідає Марк.
Читайте також: Експертка з питань енергетики: Чорнобильська катастрофа сповільнила розвиток атомної енергетики на двадцять років
Радянські гасла на будівлі «Хай буде атом робітником, а не солдатом» та «Мирный атом в каждый дом» набули гіркої іронії.
Читайте також: Через 38 років після аварії і двох років з деокупації життя Чорнобильської зони входить у звичайну наукову та безпекову колію
На питання, чому, вкладаючи стільки зусиль у створення показового міста, радянська влада не забезпечила безпеку самої станції, Марк відповідає:
«Це сукупність факторів, які зійшлися. Тобто робота персоналу, інша зміна прийшла, прискорення процесу цього тесту, конструкція реактора, конструкція самої будови. Може бути неправильне місце, може місце сейсмічно активне бути, болота повпливали, просіла десь певна ділянка… Дуже багато факторів».
На завершення ми запитали Марка, що повинен зробити світ, щоби трагедія такого масштабу не повторилася.
«Дуже складно контролювати всі процеси довкола, тому що люди різні, у них різні амбіції. Я навіть можу вам привести простий приклад: Фукусіма. Це не людський фактор, там природа зіграла роль. Але ж, бачите, повторилося, тому від цього ніхто не застрахований. Треба більше вдосконалювати систему захисту, підходити до цього відповідально. Не поспішати, не робити завчасних висновків. До сантиметра все відміряти, збудувати, щоби був функціонал, щоб була робота і щоб був професійний персонал».
Читайте також: Як російські загарбники захопили ЧАЕС, пограбували, взяли заручників та втекли
Чорнобиль сьогодні – це не лише руїни і радіація. Це жива пам’ять про ціну людської безвідповідальності, радянської пропаганди та про те, як війна може повернутися навіть на найбільш забруднені території планети. Місце, яке варто зберегти саме таким – як суворе нагадування майбутнім поколінням.
—
Христя Равлюк, опубліковано у виданні Укрінформ