Article Information
- Author,Ілля Абішев
- Role,Військовий оглядач ВВС
Швидкість просування російських військ до середини березня впала у кілька разів порівняно з минулим роком, коли вони в середньому захоплювали близько 400 кв. км української території щомісяця.
За даними OSINT-проєктів, у січні 2026 року російська армія захопила приблизно 240 км², у лютому – 120 км², а за першу половину березня – лише близько 50 км².
Для порівняння: українські сили за той самий період звільнили понад 400 кв. км у рамках двох окремих контроперацій на напрямках Олександрівки та Гуляйполя. Тож фактичні територіальні здобутки російських військ з початку року практично нульові.
При цьому активність атак на багатьох ділянках фронту не спадає: статистика людських втрат залишається на тому ж середньомісячному рівні.
Морозна зима, весняна відлига, потреба у перегрупуванні та поповненні сил після минулорічної фази бойових дій – усе це, без сумніву, впливає на хід боїв.
Але чи пояснює це повністю сповільнення дій російських військ?
Коротко про ситуацію
Попри певне зменшення загальної кількості штурмів російських військ, що характерно для другої половини зими та початку весни, на ключових напрямках їхня активність залишається високою.
Російська армія продовжує тактику інфільтрації в оборону ЗСУ невеликими піхотними групами, іноді проводячи обмежені механізовані та мотоциклетні атаки.Skip Найпопулярніше and continue readingНайпопулярніше
Люди, які активно готуються до кінця світу. Що про них відомо
Помер патріарх Філарет: життя, успіхи і конфлікти батька автокефалії
Дівчинку з відео із сексуальним насильством ідентифікували. Чому це важливо і так важко
ЗСУ вперше знищили російський вертоліт оптоволоконним дроном
End of НайпопулярнішеПропустити Whatsapp і продовжити
Як дізнатися головне про Україну та світ?
Підписуйтеся на наш канал тут.
Кінець Whatsapp
Є кілька ділянок фронту, де росіяни діють особливо активно.
Покровськ і Мирноград. Росія майже повністю контролювала ці міста до кінця 2025 року, але українські підрозділи утримують околиці та можуть вести вогонь по будь-яких об’єктах у місті, тому говорити про повний контроль росіян поки що не можна. Основні зусилля російських сил зосереджені на відтисненні ЗСУ від міст, особливо на північ і північний захід від агломерації, у напрямку сіл Гришине та Родинське.
Гуляйполе. За оцінкою українського військового оглядача Костянтина Машовця, кількість атак тут вже перевищує активність на покровському напрямку, а ситуація має подвійний характер. Після захоплення Гуляйполя 5-та загальновійськова армія РФ просувається на захід, загрожуючи відрізати українські частини, що прикривають підходи до Оріхівського району. Водночас успішні контратаки та прориви ЗСУ на північ і північний схід від Гуляйполя створюють загрозу для правого флангу і основних сил самої 5-ї армії.
Костянтинівка. Місто має велике стратегічне значення: воно прикриває Дружківку, Краматорськ і Слов’янськ, які експерти називають ключовими цілями майбутніх російських дій. Російські підрозділи намагаються наблизитися до міста з кількох боків, проте значних успіхів не досягають. Під час останніх контрударів ЗСУ просунулися на південь від Костянтинівки, ускладнивши супротивнику проникнення в місто.
Слов’янський напрямок. Росіяни планують просування на агломерацію Слов’янськ–Краматорськ із півночі, де вони можуть атакувати на кількох ділянках одночасно. Основні напрямки ударів – Лиман, Дробишеве та Святогірськ на північному заході, Діброва і Крива Лука на південному сході, а також дуже небезпечний для ЗСУ маршрут на Рай–Олександрівку вздовж траси Слов’янськ – Бахмут. Бої тривають то з успіхом росіян, то з відчутними контрударами українців.
Південний схід від Запоріжжя – у районах Приморського, Степногірська, Степового та Малих Щербаків, а також на південний схід від Оріхова – у районах Малої Токмачки та Білогір’я. Тут переважають спроби просочитися та закріпитися невеликих піхотних груп без суттєвих результатів.
На інших ділянках — у Харківській, Сумській та Херсонській областях — бої мають локальний характер, значних змін лінії фронту не зафіксовано.
Окремо варто звернути увагу на ситуацію на Олександрівському напрямку, де російські війська були змушені перейти до оборони. Під час контрнаступу ЗСУ, який розпочався в січні, українським підрозділам вдалося майже повністю відбити захоплені території Дніпропетровської області – кілька сотень квадратних кілометрів.
Хоча територіальні здобутки на війні не завжди мають ключове значення, просування українських військ змушує російське командування перекидати сили та ресурси на небезпечний напрямок з інших ділянок та з оперативних резервів.
“Постійні контратаки України в Дніпропетровській області можуть зірвати очікуваний російський наступ весною та влітку 2026 року”, – зазначають аналітики американського Інституту вивчення війни.
Сповільнення темпів просування російських військ може бути пов’язане з сезонними факторами та погодними умовами. Наприкінці минулої зими, судячи з усього, російське командування теж робило оперативну паузу для перегрупування та поповнення резервів.
Але навряд чи це єдина причина. Про зміну розвитку подій на фронті свідчать й інші ознаки.
Російській армії все важче поповнювати втрати
Вже два роки вона веде активні наступальні дії майже на всьому фронті. Імовірно, розрахунок полягав у тому, що через постійний тиск в України не вистачить сил відбити всі атаки, і хоча б на одному напрямку її оборона впаде. Але цього не сталося: результати російських атак виявились скромними, а втрати – високими.
За оцінкою британського міністерства оборони, у 2024 році російська армія втратила 430 тисяч людей убитими та пораненими, у 2025-му – 415 тисяч. Схожі дані наводять й інші західні та незалежні джерела, Москва ж статистику власних втрат не публікує.
У грудні 2025 року міністр оборони Росії Андрій Бєлоусов заявив, що за рік на службу за контрактом в армію вступили майже 410 тисяч громадян.
Порівняння цих даних дозволяє припустити, що втрати російських військ на полі бою перевищують кількість свіжих сил, хоча ці дані не дають повної картини.
З одного боку, частина поранених після лікування повертається на фронт.
З іншого – армія потребує постійного поповнення не лише через бойові втрати. Частина військовослужбовців звільняється за віком, через хвороби та інші причини, наприклад, після закінчення контракту – така можливість у деяких залишається. Хтось дезертирує. Суїциди, навмисне заподіяння собі шкоди, нещасні випадки, арешти за злочини – це теж небойові втрати.
До того ж зростає кількість претензій до якості поповнення, про що часто говорять і пишуть учасники бойових дій з російського боку.
Судячи з активності рекрутингової кампанії в Росії, потреба армії у нових солдатах залишається високою.
Чи зможе вона й надалі підтримувати темпи кровопролитних піхотних атак на багатьох напрямках – питання.
ЗСУ змінили тактику дронів
Ще недавно більшість сил українських безпілотних систем була націлена на ураження особового складу російської армії. Нині сфера їх застосування дедалі більше зміщується на удари по тилах – як у ближніх, так і у віддалених районах.
Головними цілями атак українських дронів все частіше стають засоби постачання, зв’язку, ППО та радіоелектронної боротьби, системи управління іншими дронами та самі оператори.
Для здобуття переваги у “ближньому небі” Україна нарощує виробництво безпілотників, зокрема дронів-перехоплювачів, які полюють на розвідувальні та ударні БПЛА. Українські дрони дедалі частіше використовують нестандартні частоти, що ускладнює роботу російських систем РЕБ, спроєктованих для інших діапазонів.
Все глибше заповнюється так звана “мертва зона” – територія, що прилягає до лінії фронту, де будь-яка техніка або війська одразу стають мішенню.
У прифронтовій смузі безпечне пересування стало неможливим.
Тактика інфільтрації російської армії вже не дає очікуваного ефекту. Штурмові групи, які проникають в український тил без підтримки, більше зайняті власним виживанням, ніж дезорганізацією оборони.
ЗСУ натомість використовують нові методи не лише в обороні, а й під час контратак.
За словами російських військових на стику Запорізької та Дніпропетровської областей, українці створюють своєрідний “повітряний кулак”: на вузькому фронті одночасно піднімаються сотні дронів, накриваючи територію на 20 кілометрів і виконуючи роль потужної підготовки.
Після цього заходять мобільні штурмові групи, а оператори дронів закріплюють результат.
Потім схема повторюється знову.
Проблеми зі зв’язком і ППО
Після блокування незареєстрованих в Україні терміналів Starlink російська армія почала відчувати серйозні проблеми зі зв’язком. Їхні власні супутникові системи дорогі, повільні та часто непридатні для роботи в польових умовах. Аналогові радіостанції обмежені у функціоналі й ненадійні.
Україна – навпаки розширює використання Starlink. Зокрема, ці системи все частіше встановлюють на ударні дрони middle-strike, що дозволяє з високою точністю атакувати цілі на глибину до 200 км. Найчастіше це – радари, пускові установки ППО та тактичні ракетні комплекси, а також склади боєприпасів у Криму та Донецькій області. Усе це схоже на цілеспрямовану системну кампанію.
Втрати радіолокаційних і зенітно-ракетних комплексів стають для росіян все відчутнішими. Через “повітряні коридори” в тил проникають далекобійні дрони та ракети, завдаючи ударів по важливих промислових об’єктах глибоко на території Росії.
Такі удари стають дедалі масовішими, а на їхнє відбиття росіяни змушені витрачати більше ресурсів.
Приклад – ракетна атака на радіозавод “Кремній Ел” у Брянську. Сім ракет пройшли через ППО, а радари, судячи з усього, не помітили навіть дрон, який спокійно кружляв над об’єктом і фіксував результати удару.
Усе, що зараз відбувається на російсько-українському фронті, відповідає характеру затяжної війни. Сторони поступово адаптуються до успіхів супротивника і шукають способи нейтралізувати його перевагу.
Росія теж намагається послабити українську ППО, нарощує кількість, потужність і різноманітність своїх безпілотних систем.
У цих технологічних перегонах баланс сил і можливостей постійно змінюється. З приходом весни й активізацією бойових дій лінія фронту може зрушитися, але виходу з глухого кута, що утворився, поки що не видно.