Шпигунство в Європі остаточно втратило флер романтики, притаманний романам Джона ле Карре чи фільмам про Джеймса Бонда. Сьогодні це жорстока, високотехнологічна та гранично цинічна індустрія, що глибоко інтегрована у повсякденне життя мегаполісів та промислових зон.
Нове дослідження переконливо доводить, що загроза стала набагато складнішою, а традиційні «кроти» у високих кабінетах тепер сусідять із кримінальними авторитетами та «одноразовими» найманцями, знайденими через месенджери.
На початку лютого 2026 року Державна агенція оборонних досліджень Швеції (FOI) на замовлення спецслужб Säkerhetspolisen (SÄPO), FRA та MUST оприлюднила фундаментальне дослідження «Шпигуни серед нас: шпигунство в Європі».
Цей документ базується на аналізі 70 реальних кримінальних справ у 20 країнах Європи, де обвинувачені отримали вироки за шпигунство у період з 2008 по 2024 рік. На основі цього звіту ми підготували статтю, яка розкриває «анатомію» сучасної розвідки та методи, якими Росія та інші держави намагаються підірвати безпеку континенту.
Головні архітектори хаосу
Аналіз шведських дослідників базується на 70 детально вивчених випадках шпигунства, і цифри вказують на одного абсолютного домінанта. Дві третини всіх проваджень, а саме 47 випадків, ініціювала Російська Федерація, що робить її визначальною загрозою для безпеки континенту.
Значно меншу, але відчутну частку займає Китай із 6 випадками, зосередженими переважно на крадіжці технологій та економічній експансії. Іран, зафіксований у 3 випадках, традиційно фокусується на стеженні за дисидентами та опозиціонерами, що виїхали до Європи. Інші інциденти пов’язані з діяльністю спецслужб Білорусі, Туреччини або замовників, яких не вдалося ідентифікувати.
Варто звернути увагу на внутрішню конкуренцію російських силових структур. Найагресивнішою виявилася військова розвідка ГРУ, на рахунку якої 17 розкритих справ.
Це свідчить про безумовний пріоритет військових цілей, об’єктів НАТО та підготовки до гібридних диверсій. Федеральна служба безпеки (ФСБ) із 14 випадками та Служба зовнішньої розвідки (СЗР) із 6 справами закривають цей рейтинг, демонструючи розподіл ролей між військовим терором, внутрішньою безпекою та класичним дипломатичним шпигунством.
Читайте також: Демократія на службі диктаторів: Інтерпол став безкоштовним додатком до спецслужб Путіна та Ердогана
Профіль сучасного зрадника
Дослідження FOI руйнує чимало стереотипів щодо того, хто саме погоджується працювати на ворога. Шпигунство залишається переважно чоловічою сферою: серед 70 засуджених майже всі є чоловіками, тоді як жінки найчастіше фігурують у справах як спільниці, нерідко — як дружини основних агентів, що допомагають у логістиці чи зборі даних. Віковий діапазон засуджених вражає своєю широтою — від 21 до 82 років, що доводить відсутність будь-яких вікових обмежень для вербування.
Найбільш тривожним висновком є професійний статус агентів. Лише чверть засуджених були кадровими офіцерами розвідки чи військовими. Переважна більшість — це цивільні особи, технічні підрядники або люди, чия щоденна діяльність на перший погляд взагалі не дотична до державних таємниць. Це створює величезні труднощі для контррозвідки, оскільки потенційний агент може бути звичайним логістом, ІТ-спеціалістом чи власником невеликого бізнесу.
Читайте також: Де саме Європа не готова до війни з путінською Росією і до чого тут НАТО?
Від ідейних інсайдерів до «одноразових» агентів
Аналітики виділяють радикальну зміну методів роботи, особливо з боку Росії. Стара школа шпигунства, що робила ставку на багаторічну інфільтрацію «кротів» та ідеологічну близькість, відходить на другий план. Сьогодні домінує опортуністичне вербування.
У Польщі та країнах Балтії Росія дедалі частіше використовує місцеві кримінальні мережі. Звичайних злочинців наймають для стеження за переміщенням західного озброєння для України, оскільки вони вже мають навички конспірації та знання місцевості.
З’явився феномен так званих «одноразових» агентів. Це люди, яких вербують для виконання одного конкретного завдання, наприклад, фотофіксації військового об’єкта або здійснення підпалу, за швидку грошову винагороду.
Такі агенти не мають довгострокових зобов’язань перед замовником, що робить їх важкодоступними для системного відстеження. Сама комунікація майже повністю перейшла в цифрову площину: замість таємних зустрічей у парках тепер використовуються месенджери та зашифровані канали зв’язку.
Читайте також: Від ухилянта до піромана: як російське ГРУ вербує українських біженців для спалення Європи
Людські слабкості у цифровому світі
Незважаючи на технологічний прогрес, мотивація людей до зради залишається класичною. Гроші є основним і найбільш дієвим стимулом для більшості нових агентів, особливо тих, хто виконує разові доручення. Ідеологія — віра в «особливий шлях» країни-замовника — досі зустрічається серед шпигунів на користь РФ, але її частка зменшується.
Тиск і шантаж через родинні зв’язки або особисті таємниці залишаються потужними інструментами в руках спецслужб. Також чимало зрад діється через образу на роботодавця, помсту за відмову в кар’єрному зростанні або низьку оцінку професійних здобутків.
Цікаво, що шведські дослідники спростували один із найстійкіших міфів масової культури. Вони не знайшли жодного підтвердженого випадку, де б алкогольна чи наркотична залежність була первинним і головним інструментом шантажу. Зазвичай спецслужби шукають більш стабільні та передбачувані важелі впливу.
Читайте також: Гібридна війна рашистів 2.0: що літає над Європою?
Балтійський фронт та майбутнє безпеки
Географія шпигунських ризиків чітко вказує на Естонію та країни Балтійського регіону як на передову лінію оборони. Естонія є лідером за кількістю розкритих справ не тому, що там більше шпигунів, а завдяки проактивній роботі її контррозвідки, яка не боїться публічних судових процесів. Як зазначає видання National Security News, цей звіт є лише верхівкою величезного айсберга, адже багато справ вирішуються непублічно через вислання дипломатів або обмін активами.
Кількість випадків шпигунства за країною, що здійснює судове переслідування, та країною, що ініціює шпигунство
Головний висновок для безпеки Європи полягає в тому, що шпигунство стає децентралізованим і мережевим. Росія та Китай дедалі активніше маскують свою діяльність під цивільну інфраструктуру, наукові установи та приватний бізнес. Європейські держави мають бути готовими до того, що загроза тепер може походити не від людини в плащі, а від звичайного користувача смартфона, який погодився на «легкий підробіток» у Telegram.
10 типів шпигунів, які діють у Європі
Дослідження шведських спецслужб «Шпигуни серед нас» кардинально змінює наше уявлення про те, як виглядає сучасний агент. Як зазначає видання National Security News, аналітики FOI виділили десять чітких архетипів шпигунів на основі реальних кримінальних справ. Від високопоставлених офіцерів до звичайних хуліганів — шпигунство стало «інклюзивним» як ніколи.
1. Традиційний інсайдер
Це класика жанру. Особа, яка має законний доступ до секретної інформації через свою посаду в уряді, армії чи спецслужбах. Вони діють роками, передаючи стратегічні документи. Мотивація часто змішана: від ідеології до фінансових проблем.
2. Допоміжний інсайдер (Спільник)
Людина, яка не має прямого доступу до таємниць, але допомагає «традиційному інсайдеру». Найчастіше це дружини або близькі родичі, які знають про діяльність шпигуна, допомагають переховувати техніку, передавати повідомлення або виступають у ролі кур’єрів.
3. Посередник (Кур’єр)
Цей тип агентів не збирає інформацію сам. Його завдання — забезпечити зв’язок між джерелом і центром. Вони створюють «мертві зони» для передачі флешок, організовують таємні зустрічі або перевозять готівку для оплати послуг інших агентів.
4. Спостерігач (Опортуніст)
Це “очі” розвідки на місцях. Їх вербують для конкретних завдань: сфотографувати переміщення техніки НАТО, зафіксувати розклад роботи військового об’єкта або відстежити маршрут посадовця. Часто це люди, які живуть або працюють поруч із цікавими для розвідки локаціями.
5. Політичний шпигун
Агенти впливу, які працюють у політичних партіях, аналітичних центрах або неурядових організаціях. Їхнє завдання — не красти креслення ракет, а маніпулювати порядком денним, збирати компромат на політиків та просувати наративи держави-замовника.
6. Економічний та технологічний шпигун
Архетип, найбільш характерний для китайської розвідки. Це вчені, інженери або топменеджери корпорацій. Вони викрадають інтелектуальну власність, результати досліджень та комерційні таємниці, що дає їхній країні змогу економити мільярди на розробках.
7. Спеціаліст із викрадення дисидентів
Тип, притаманний режимам Ірану, Туреччини та Білорусі. Їхня мета — опозиціонери, які втекли до Європи. Такі шпигуни збирають дані про місце проживання дисидентів, їхні контакти та звички для подальшого викрадення або ліквідації.
8. Кримінальний найманець
Новий і дуже небезпечний тренд. Спецслужби (особливо ГРУ) наймають професійних злочинців для виконання “брудної роботи”: підпалів складів, фізичних нападів або диверсій. Для криміналу це просто чергове замовлення, для розвідки — спосіб зняти з себе відповідальність.
9. “Одноразовий” агент
Людина, яку вербують через соцмережі (часто Telegram) для разового дрібного завдання за невелику винагороду. Наприклад, нанести графіті з певним символом або почепити GPS-трекер. Їх не шкода втратити, вони майже нічого не знають про замовника.
10. Кібершпигун (Оператор)
Технічний фахівець, який здійснює злам мереж. Хоча багато атак проводяться дистанційно, цей тип часто потребує фізичної присутності поблизу цілі для підключення до закритих Wi-Fi мереж або встановлення шпигунського обладнання безпосередньо в офісах.
—
Олекса Захар для «Аргумент», на основі звіту FOI та публікації National Security News