Довго вагався викладати свої невеселі рядки. Думалося: з часом здоровий глузд візьме гору над безрозсудністю окремих людей, вони подорослішають, стануть мудрішими, життя навчить їх мислити реальними категоріями. Так, власне, і сталося: основна маса молодих, 30-40-річних, людей належним чином сприйняла минуле, дала реальну оцінку подіям, що відбулися протягом правління комуністичної партії 1917-1991 років, особливо за часів Сталіна. Розпізнала владу розбишак московського Кремля, ними занесену з допомогою червоних комісарів на українську землю. Усвідомила дурість гасла ‘’народ і партія єдині’’. Кажучи простіше – навчилася відділяти зерно від полови. На жаль, не вся. Нерідко в інтернеті зустрічаю бридке і образливе – ‘’комуняки’’, ‘’совки’’. Подібні ярлики навішують людям, яким за 60 і старшим. Хочу запитати молодих – ви відносите себе до вільних, вихованих людей, які живуть у демократичній країні, рвуться у таку саму Європу? Але ж одвічний, ще з часів палеозойської ери, звичай і традиція, які й сьогодні зберігаються у цивілізованих країнах, вимагають від суспільства шанобливого ставлення до дітей і старих. Яку пошану і повагу можна відчути від вас?
‘’Комуняки’’,- кажете, – ‘’совки’’? Молоді мої безпартійні, не ‘’совки’’, не вражені комунізмом люди. Для вашого загального розвитку наводжу статистичні дані. Якщо зможете – усвідомте, у житті знадобиться. В Україні до 1990 року проживало 52 мільйони осіб. У лавах КПРС перебувало (на папері!) 2,5 мільйона. На території Кіровоградської області мешкали 1 мільйон 200 тисяч людей, членів партії було ледь за 60 тисяч. Вирахуйте відсоток ‘комуняків’. Більшість з них складали селяни і робітники, яких туди силоміць затягували різними обіцянками, преміями, путівками у санаторії та міжнародні поїздки. Інакше бути не могло: партія називалася пролетарською, а людей від верстата у ній – мізер. Вступ до партії службовцям, науковцям, творчим особам обмежували – гегемоном партії мали бути робітники і селяни. Ці ‘’комуняки’’ сіяли і збирали хліб, утримували тваринництво, стояли за верстатом, добували вугілля і нафту, будували пологові будинки, у яких ви народилися, школи, у яких ви вчилися, квартири, у яких ви тепер живете, саджали дерева, у тіні яких ви полюбляєте пити пиво і каву. Коли ‘’комуняки’’ відчули, що партії настає гаплик, дружно і масово почали залишати її ряди. Мені, як журналісту, часто доводилося бувати на міських, районних партійних конференціях 1990 – початку 1991 років. Важко було передати розгубленість функціонерів КПРС – партійні організації розвалювалися на очах. На час проголошення незалежності України у лавах комуністів офіційно лишилися одиниці. Знаю одного знайомого сучасного науковця-‘’інтелігента’’: батько – колишній директор навчального закладу (ясна річ, комуніст), один рідний дядько у минулому – керівник лікарні, другий – голова колгоспу, теж не безпартійні. Вихований ‘’у дусі’’ такої рідні їхній син і племінник сьогодні ‘’розпинається’’ у патріотизмі і демократизмі, таврує людей ярликами ‘’комуняків’’.
Днями прочитав на стрічці найогидніше, що тільки може дозволити собі людина з хворими розумовими клітинами. Доки ще, звертається цей невіглас до незнайомих фейзбучних друзів, у нас вшановуватимуть так званих воїнів-інтернаціоналістів, насамперед ‘’афганців’’? Адже вони агресори, вели війну проти інших народів. Дійсно, вели. І жили за законами війни: не ти ворога знищиш – він тебе. Сучасний ‘’борець’’ з ‘’комуняками’’ і ‘’совками’’ не бажає усвідомити закони тоталітарної влади, яких вона вимагала дотримуватися неухильно. Зокрема, закону про загальну військову повинність. Сьогодні юнаки рік не бажають служити в армії, навіть через поріг від рідної домівки. А ‘’комуняцьких’’ синів забирали до війська на три (у морфлот на чотири) роки і не питали – де вони бажають відбувати військову повинність: на Камчатці, у Сибірській тайзі, на узбережжі- Північного Льодовитого океану чи пекучих пісках середньо-азіатських республік. Виповнилося 18 років – відправляйся на збірний пункт військкомату, не захочеш – татко з мамою під руки поведуть, бо інакше носитимуть сину передачі за ґрати. Мені дуже повезло, що випадково не потрапив до Радянської армії, танкові підрозділи якої чавили гусеницями жителів Будапешта у 1956 році. Уже відслужив, коли мої земляки розстрілювали учасників ‘’Празької весни’’ у Чехословаччині у 1968-му. Поряд з могилою моєї матері на кладовищі у Кропивницькому спить вічним сном воїн, убитий у Афгані, як і 15 тисяч синів України, яких погнала воювати за її загарбницькі інтереси кремлівська комуністична банда, а не ‘’комуняки’’ – українські комбайнери чи токарі. (Українська РСР не мала навіть свого міністерства оборони, все було підпорядковане Москві). Усвідомте ці прості істини, молоді аналітики і критики комуністичного минулого старших поколінь – ви ж маєте вищу освіту, якої часто не могли отримати вони – жертви тоталітарного московського режиму і його раби.
Насамкінець невеличка ремарка на теми моралі. У комуністів був партійний гімн ‘’Інтернаціонал’’. (Його, до речі, тоді навіть на всесоюзних і республіканських з’їздах співали з аркуша, текст набирався великими літерами, щоб літні делегати могли прочитати: ніхто на пам’ять не знав). У ньому є такі слова: ‘’Весь світ насильства ми зруйнуєм’’… Вони руйнували і не приховували цього. Але пізніше змушені були будувати. Руками тих самих ‘’комуняків’’. Більшовицька влада прийшла у наше місто, коли у ньому було усього два десятки вулиць, на яких проживало до 50 тисяч людей у примітивних будинках, де про санітарно-гігієнічні умови, лікарні, об’єкти соціально-побутового призначення і не чули. Все, що маємо тепер, збудоване, замощене, висаджене мозолистими руками пролетарів і колгоспників – ‘’комуняків’’. Хочу запитати сучасних полум’яних, вільних українських демократів і борців з комуністичним минулим, на зразок автора поста на ФБ: ХТО зруйнував, пограбував, розікрав підприємства, кінотеатри, пам’ятки історії, культури і архітектури, знищив зелені насадження? ТЕ, що створювали ненависні ‘’комуняки’’. Що ВАМИ збудовано, висаджено, збережено натомість? Яку перспективу розвитку країни ви бачите? Вояжами за кордон, щоб чистити тамтешні нужники? Чи будувати свою, незалежну, економічно сильну, міцну державу, щоб до нас ВОНИ їздили виконувати чорну роботу? За якими моральними нормами поведінки має жити осучаснене українське суспільство? Такі роздуми розбудив у мене пост на Facebook. Пробачте, якщо я щось сказав не так.
