2 жовтня 1920 р. Махно підписав у Старобільську військово-політичну угоду з командуванням Південного фронту. Особистої участі у боротьбі з Врангелем не брав, бо лікувався після тяжкого поранення в ногу. 3-х тисячний корпус повстанської армії під командуванням С. Каретникова першим форсував Сиваш, бився з кінним корпусом генерала І. Барбовича, під Ушунню та Карповою балкою, блискавичним рейдом узяв Сімферополь. Після ліквідації Врангеля радянське командування порушило підписану угоду і почало знищення махновців.
З кінця листопада 1920 по серпень 1921 р. Махно веде непримиренну боротьбу з більшовиками. Здійснює низку повстанських рейдів по Азовському узбережжю, на Дон і Поволжя і дає показовий урок маневреної війни прославленим червоним командирам – як воювати зі значно більшими силами противника. …Из сводки Информационного отдела ЦК КП(б)У о партийной работе в Александровской губернии от 9 декабря 1920 года:
«(…) Большая часть губернии находится в сфере действия и влияния махновцев. Пропаганда Махно ведется преимущественно в тех районах, где мало наших политработников и нет нужных военных сил. Таково положение в районах – Гуляйпольском, Ореховском и почти по всему Александровскому уезду, где рассыпаны штабы Махно. Эти штабы рассылают агитаторов, разгоняют волревкомы, организуя вместо них вольные советы, запрещают населению выполнять Советскую разверстку и снабжать красные части, вербуют добровольцев в партизанские отряды.
Бандиты убивают членов ревкомов, политработников, продагентов и раздевают красноармейцев. …В тот же день пленум ЦК РКП(б) принял политические директивы к ЦК КП(б)У. В документе ставится задача «срочной и окончательной ликвидации бандитизма анархо-махновцев, петлюровцев, националистов и уголовников», которая должна решаться не только путем «уничтожения живой силы банд», но и «предупреждением возможности возникновения бандитизма в будущем». Конкретизируя последний тезис, пленум ЦК требовал «систематического обезоруживания деревни», усиления гражданского и военного аппарата в Украине.
= = = = = = = = = = = = = = =
В тот же день Революционная Повстанческая Армия Украины начала движение на Бердянск. По сведениям красной разведки, армия насчитывает 1500 штыков, 700 сабель, 100 пулеметов. Рейд махновцев вызвал панику советских и партийных работников в Бердянске.
Особливим вмінням і бойовитістю відрізнялася махновська кіннота. Незважаючи на втрату Кримської групи, махновці-кіннотники перевершували червону кіноту. Остання ніколи не могла витримати фронтальної атаки махновської лави, ховалася за піхоту, діяла лише великими масами на фланги ворога. Махновці ж блискуче володіли всіма компонентами кінного бою. Вели наступ компактною масою, вміло маневрували, якщо вимагали того обставини, швидко спішувалися і йшли в бій як піхотинці, ефективно використовували прорахунки ворога, з особливою віртуозністю володіли шаблею.
Після розгрому махновцями Киргизької кавбригади (03.12.1920) серед бійців і командирів північної групи склалося стійке враження, що «Махно всюди і завжди б’є, що нема йому відсічі, що він невловимий i, відповідно, що боротьба з ним нашими силами неможлива. Розгром Киргизької бригади, крім усього іншого, остаточно деморалізував дух бійців, вони втратили повністю віру у власні сили, в своє уміння, і страх перед хвацькою рубкою повстанців подавив їх настільки, що вони виявилися нездатними виїхати у розвідку вдень на віддаль у одну версту від села на рівній місцевості. Такий настрій передавався й іншим кавалеристам».
Верстюк Владислав Федорович “Махновщина — селянський повстанський рух в Україні в роки громадянської війни (1918–1921)”