Києво-Могилянська академія була заснована у 1632 році.
Не в XIX і не в XVIII столітті — у першій половині XVII.
У той час, коли більшість Європи лише формувала сучасну систему університетів, у Києві вже існував повноцінний заклад вищої освіти, який давав знання з філософії, богослов’я, риторики, поетики, логіки, математики, астрономії, медицини та іноземних мов.
Навчання велося латинською мовою — мовою науки тогочасної Європи.
Випускники Могилянки без проблем продовжували навчання в університетах Падуї, Болоньї, Кракова, Праги, Парижа.
Це була європейська академія на українській землі.
Києво-Могилянська академія стала інтелектуальним центром Східної Європи.
Тут формувався український світогляд, традиція свободи думки, дискусії, критичного мислення. Саме звідси вийшла більшість української еліти XVII–XVIII століть.
І тепер — важливе порівняння.
У той самий час на московії не існувало жодного університету.
Освіта була майже відсутня.
Переважна більшість населення — неписьменні кріпаки.
Світська наука не розвивалася.
Доступ до знань мали лише церковні служителі — та й то на рівні переписування книжок.
Поки в Києві дискутували про Арістотеля й Декарта,
у Москві торгували людьми,
били батогами за непослух
і вважали царя намісником Бога на землі.
Києво-Могилянська академія — це доказ того, що Україна була частиною європейського культурного простору задовго до появи “імперії”, яка згодом намагалася нас привласнити.
Не випадково саме вихованці Могилянки пізніше змушені були навчати саму московію — створювати школи, писати підручники, реформувати церкву та адміністрацію.
Іронія історії в тому, що держава, яка століттями жила в бідності й рабстві, згодом спробувала переконати світ, ніби вона — “старший брат”.
Але факти — річ уперта.
Київ мав університет,
коли московія ще не мала свободи.
І це варто пам’ятати.