Ситуація, що склалася навколо УПЦ, вимагає від її керівництва не юридичної еквілібристики, а чесного вибору. Держава не просить нічого неможливого або такого, що суперечило б християнським засадам.
На межі 2025 та 2026 років релігійне питання в Україні залишається однією з найчутливіших тем суспільного дискурсу. Поки триває війна, держава змушена балансувати між дотриманням високих стандартів свободи совісті та захистом національної безпеки від ідеологічного впливу країни-агресора.
У центрі уваги опинилася Українська Православна Церква, до якої висунуто конкретні вимоги щодо розриву зв’язків із Московським патріархатом.
Релігійне життя в Україні часто зводиться в медіа до конфліктів навколо переходів громад чи судових позовів, проте реальна картина набагато глибша. 10 грудня 2025 року в Києві відбувся круглий стіл під назвою «Діалог Церкви, держави та суспільства: шляхи до порозуміння», організований ГО «Софійське братство». На цьому заході, відеозапис якого опублікував ютуб-канал Софійського братства, голова Державної служби з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) Віктор Єленський представив ґрунтовний аналіз поточної ситуації. Його виступ став спробою розставити крапки над «і» у питанні того, чого саме держава вимагає від УПЦ і чому ці вимоги не є втручанням у сакральне життя вірян.
Багатогранність церковно-державних відносин поза конфліктами
Віктор Єленський розпочав свій виступ із важливого зауваження: державно-церковні відносини в Україні — це не лише дискусії з УПЦ. Це величезний пласт гуманітарної праці, яка часто залишається непоміченою для широкого загалу. Релігійні об’єднання сьогодні є потужним тилом, що здійснює колосальну благодійну діяльність, забезпечує капеланське служіння на фронті та адвокує українські інтереси на міжнародній арені. Окрім того, держава опікується акомодацією сотень релігійних громад, які були змушені залишити окуповані території.
Те, що медіа зазвичай ігнорують щоденну працю милосердя і фокусуються на суперечках, Єленський вважає ознакою нормального демократичного суспільства. Для демократії благодійність і самопожертва є нормою, тому вони не стають сенсацією.
Натомість насильство чи конфлікти — це відхилення, яке природно притягує увагу преси. Проте соціологічні дані показують, що попри медійний шум, більшість українців вважають релігійну ситуацію у своїх населених пунктах цілком нормальною. Як зазначає у своєму щорічному дослідженні Центр імені Разумкова, левова частка вірян різних юрисдикцій цілком адекватно ставиться одне до одного на побутовому рівні, що свідчить про високий ступінь релігійної толерантності українського народу.
Витоки та логіка закону про захист конституційного ладу
Ключовою темою зустрічі став Закон про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій. Віктор Єленський наголосив, що цей документ не з’явився раптово — він став продуктом майже дворічних глибоких дискусій, які тривали з грудня 2022 року до моменту його підписання президентом у серпні 2024-го.
Україна завжди пишалася своїми стандартами свободи совісті, які за індексом державного невтручання часто випереджали навіть деякі західноєвропейські демократії. В нашій країні ніколи не було ієрархії релігійних організацій, а Всеукраїнська рада церков завжди працювала на засадах консенсусу, де голос малочисельної громади важив стільки ж, скільки й голос багатомільйонної церкви.
Однак широкомасштабна війна принесла новий виклик — інструменталізацію релігії країною-агресором. Ситуація, коли Російська православна церква фактично стала ідеологічним продовженням путінського режиму, змусила Україну реагувати.
Закон став відповіддю на масові звернення громадян та місцевих рад, які вимагали припинити діяльність структур Московського патріархату. Єленський підкреслив, що попри критику, закон відповідає міжнародній рамці свободи совісті, адже останню крапку в питанні існування тієї чи іншої організації ставить виключно суд. Це не акт колективного покарання, а механізм індивідуальної перевірки кожної юридичної особи.
Анатомія припису: що насправді вимагає держава
Центральним інструментом закону є припис, який ДЕСС висуває релігійним організаціям, якщо вбачає ознаки їхньої афіліації із забороненою Російською православною церквою. Такий припис було надіслано Київській митрополії УПЦ як керівному центру об’єднання.
Віктор Єленський висловив стурбованість тим, що ієрархи УПЦ не лише приховують зміст цього документа від своїх вірян, а й свідомо його фальсифікують. Твердження окремих священнослужителів про те, що держава вимагає «зректися Христа» або «віддати храми», є абсолютно безпідставними маніпуляціями, спрямованими на залякування людей.
Насправді припис складається з чотирьох чітких вимог, які мають суто адміністративно-канонічний характер і жодним чином не зачіпають догмати православної віри. По-перше, митрополія має забезпечити рішення про вихід усіх своїх структур — парафій, єпархій, духовних шкіл — зі складу РПЦ.
По-друге, предстоятель УПЦ повинен офіційно вийти зі складу Священного синоду РПЦ, і про це мають бути поінформовані вірні. По-третє, УПЦ має визнати нечинним для себе статут Російської православної церкви, який юридично прив’язує її до Москви. І по-четверте, Київська митрополія повинна офіційно уневажнити акти анексії українських єпархій Московським патріархатом на Сході, Півдні та в Криму.
Свобода совісті та відсутність догматичних перешкод
Важливо розуміти, чого держава НЕ вимагає. ДЕСС не зобов’язує церкву проголошувати автокефалію, змінювати календар, переходити на іншу мову богослужіння чи приєднуватися до ПЦУ. Вимоги стосуються виключно розриву адміністративного та ідеологічного зв’язку з організацією, яка підтримує вбивства українців.
Віктор Єленський акцентував на тому, що підпорядкування Московському патріархату не є частиною православного віровчення. Жодна богословська комісія досі не змогла представити докази того, що виконання вимог держави накладе тягар на совість віруючої людини чи буде антиєвангельським актом.
Держава в цій ситуації має справу з юридичною особою, яка має код у ЄДРПОУ, а не намагається втрутитися в «сакраментальний світ» церкви. Попри це, керівництво УПЦ у своїй офіційній відповіді за підписом митрополита Онуфрія відмовилося виконувати припис.
Мотивування відмови виглядає суперечливим: з одного боку, стверджується, що всі зв’язки вже розірвано, а з іншого — вимоги називають втручанням у внутрішні справи. Це свідчить про те, що церковне керівництво обрало шлях конфронтації замість того, щоб реально усунути ознаки залежності від агресора.
Юридичні трюки та боротьба за право залишитися з Москвою
Особливу увагу Віктор Єленський приділив тактиці, яку обрали адвокати УПЦ у судах. Замість вирішення суті питання, відбувається систематичне зловживання правосуддям із метою затягнути час.
Використовується величезний арсенал процесуальних трюків: від нескінченних клопотань про долучення нових організацій до розгляду до прохань відкласти засідання через необхідність ознайомитися з власними ж документами. Хоча юристи мають на це право, така стратегія демонструє відсутність реальних контраргументів по суті вимог ДЕСС.
Окрім внутрішніх судів, керівництво УПЦ веде відчайдушну боротьбу на міжнародній арені, витрачаючи величезні кошти на лобістів.
Мета цієї боротьби, за словами Єленського, є парадоксальною: ієрархи відстоюють своє право залишатися частиною Російської православної церкви саме в той час, коли ця структура проголошує своєю метою знищення української державності, культури та ідентичності. Це не питання віри — це питання приналежності до системи, яка веде війну на винищення українства.
Висновки та необхідність чесного вибору
Ситуація, що склалася навколо УПЦ, вимагає від її керівництва не юридичної еквілібристики, а чесного вибору. Держава не просить нічого неможливого або такого, що суперечило б християнським засадам.
Навпаки, розрив із Московським патріархатом, який благословляє загарбницьку війну, мав би стати природним кроком для будь-якої церкви, що вважає себе українською. Закон про захист конституційного ладу є лише інструментом, який спонукає релігійні організації визначитися: чи вони є частиною українського суспільства, чи ідеологічним придатком агресора.
Віктор Єленський завершив свій виступ переконанням, що боротьба за право бути афілійованим із Москвою в умовах війни є трагічною помилкою. Майбутнє релігійної свободи в Україні залежить від здатності всіх сторін до відкритого діалогу на засадах правди. Держава готова підтримувати церковні громади у їхній гуманітарній місії, але вона не може ігнорувати структури, які підтримують окупанта. Зрештою, останнє слово у цій справі скаже незалежний суд, проте моральний вибір кожен ієрарх та вірянин має зробити вже сьогодні.
—
Світлана Гринько, на основі виступу голови ДЕСС Віктора Єленського під час круглого столу 10 грудня 2025 року.