Повномасштабне вторгнення росії в Україну змусило світ переглянути погляди на природу російської державності. Проте чи готові міжнародні партнери підтримати не лише відновлення територіальної цілісності України, а й право на самовизначення народів всередині самої рф?
Представниця руху за незалежність Татарстану Аїда Абдрахманова розповідає про підсумки Кримської платформи у Стокгольмі, залаштунки деколонізаційного руху та пояснює, чому без розпаду російської імперії безпека в Європі залишатиметься ілюзією.
Як ви оцінюєте загальний рівень міжнародної уваги до теми колоніальної політики рф та до національних рухів, що прагнуть звільнення — зокрема, Татарстану?
На жаль, у більшості випадків війна росії проти України досі розглядається виключно як «війна путіна». Саме цей наратив активно просувають так звані російські ліберали, яких приймають перші особи демократичних країн. Однак з моменту повномасштабного вторгнення, активізації національних рухів за кордоном та підтримки ідеї деколонізації з боку депутатів Верховної Ради України, ситуація почала змінюватися.
Все частіше в промовах міжнародних політиків звучать терміни «імперська війна росії» та «прагнення відновити імперію». Більш сміливі політики, з якими ми взаємодіємо напряму, вже не соромляться говорити про порушення прав неросійських народів, знищення націй та використання народів як гарматного м’яса. Це позитивний результат, але попереду велика робота, щоб це розуміння стало загальноприйнятим для всієї міжнародної спільноти.
Які зміни в підходах іноземних держав ви зафіксували після участі в IV Парламентському саміті Кримської платформи?
Можна відзначити, що парламентська риторика стала більш жорсткою та скоординованою. Відбувається перехід від декларацій до конкретних мандатів. Країни Північної Європи, зокрема Швеція, посилюють роль публічних адвокатів українського порядку денного. Помітним зрушенням є те, що міжнародні інститути перестали сприймати питання Криму виключно як проблему України. Тепер її розглядають як частину глобальної кризи, пов’язаної з агресією, колоніалізмом та порушенням міжнародного права.
Які реакції та оцінки Кримської платформи ви отримали від представників Швеції та інших дипломатів у Стокгольмі?
Самий факт проведення саміту під патронатом шведського парламенту — це потужний сигнал. Країни Північної Європи тепер є активними учасниками коаліції з деокупації Криму. Міністерка закордонних справ Швеції Марія Мальмер Стенергард чітко дала зрозуміти: мета саміту — покласти край окупації Криму — є критично важливою для європейської та глобальної безпеки. Голова Парламентської асамблеї ОБСЄ Пере Жоан Понс Сампієтро також підкреслив, що будь-яка майбутня мирна угода повинна базуватися на міжнародному праві, а не на силі.
Чи відчувається серед міжнародних акторів готовність посилювати підтримку саме неросійських народів, які зазнають імперського тиску?
Готовність сприймати постраждалих від окупації як цільові групи для захисту прав зростає. Це відкриває простір для того, щоб до «української» проблематики додавався порядок денний захисту пригноблених народів всередині імперії. Проте готовність підтримувати рухи за національне самовизначення чи деколонізацію республік рф поки не є очевидною. Публічний акцент все ще зміщений на відновлення кордонів України та універсальні права людини. Порядок денний деколонізації самої росії поки залишається в зоні непублічної дипломатії.
Які практичні механізми співпраці між рухом незалежності Татарстану та учасниками Кримської платформи можуть бути розвинені найближчим часом?
Кримська платформа була сфокусована на Україні, тому питання Татарстану офіційно не виносилося на порядок денний. Такі теми вимагають індивідуального, конфіденційного формату, щоб уникнути ризиків для учасників. Проте в перспективі ми бачимо кілька напрямків: моніторинг порушень прав людини всередині рф, створення каналів передачі доказів репресій до міжнародних правозахисних структур та включення цих фактів до санкційних пакетів. Важливою ідеєю є створення консультативних механізмів при національних парламентах країн-учасниць для протидії імперіалізму.
З точки зору досвіду Татарстану, які чинники можуть консолідувати народи, що борються проти російської окупації?
Татари борються за відновлення незалежності з XVI століття. Досвід Татарстану та Ічкерії доводить: одній республіці вкрай важко протистояти москві. Ключовим фактором є спільні дії всіх республік та регіонів разом із підтримкою зовнішніх союзників — країн, яким російський імперіалізм також загрожує. Спільними зусиллями ми зможемо ефективніше донести світові реальну природу загрози, а також прояснити ситуацію для наших співвітчизників, які все ще перебувають під впливом пропаганди.
Які внутрішні настрої в Татарстані сьогодні? Який там потенціал антиімперського руху?
У Татарстані зберігається сильна національна ідентичність та історична пам’ять. Навіть якщо це не завжди виражається публічно, антиімперський потенціал існує. Кремль намагається демонструвати стабільність, але реальні настрої молоді часто кардинально відрізняються від офіційних звітів. Будь-які контакти та програми підтримки зараз повинні бути максимально обережними, щоб не наражати людей на небезпеку, але підтримка з боку міжнародних організацій суттєво посилює видимість нашої боротьби.
Чи відчуває татарстанський рух підтримку з боку Меджлісу кримськотатарського народу та інших національних організацій?
Так, ми маємо взаємну підтримку. Багато лідерів національно-визвольних ініціатив сьогодні об’єднані спільною метою. Кілька народів входять до Ліги вільних націй, діють дискусійні майданчики Форуму вільних народів Постросії. Також активно працює Антиімперський блок народів, який має колосальний досвід роботи з поневоленими москвою націями ще з часів Другої світової війни. Ми перебуваємо в позиції «разом».
Які кроки міжнародних інститутів могли б найбільш ефективно послабити російську імперську машину?
Тільки комплексний підхід. Економічний тиск, дипломатична ізоляція та інформаційний вплив мають працювати одночасно з підтримкою ініціатив народів, пригноблених москвою. Прикладом такої підтримки стала презентація проєкту «Справжні в’язні путіна» у Швеції навесні цього року. Ми щодня ведемо роз’яснювальну роботу, щоб з часом стати ідейними натхненниками документів, які сприятимуть праву народів на самовизначення та послабленню цієї «фейкфедерації».
Яку роль можуть відіграти країни Північної Європи, враховуючи їх дедалі жорсткішу позицію щодо рф?
Північна Європа сьогодні чітко відчуває російську агресію: від шпигунських мереж до повітряних тривог та закриття аеропортів. Необхідність «доводити» істинну природу російської політики зникла — реальність говорить сама за себе. Головне питання, яке стоїть перед європейцями: чи готові вони залишити майбутнім поколінням постійну загрозу у вигляді імперії, яка завжди прагне реваншу? «Відсидітися» більше не вийде. Потрібні рішучі кроки — не можна боятися зазирнути в зачинені двері, особливо якщо за ними джерело системної загрози для всієї Європи.
—
Розмовляв Валентин Деменко, Стокгольм — Київ, 2025 рік для «Аргумент»