Блокування Безуглою трибуни Парламенту з вимогою звільнити Головнокомандувача Сирського та масове ухилянство, СЗЧ та дезертирство у військах наштовхнули мене, що служив в 14-15 та в 22, а сьогодні як адвокат займаюся, в основному, проблемами військових, на наступні думки.
Безумовно, Сирський як воєначальник набагато кращий і відповідальніший за Залужного, що до останнього запевняв і народ, і Президента, що повномасштабного вторгнення не буде, Залужного, що в часи найважчих боїв готував та захищав свою дисертацію, що в 23 погодився кинути у завідома провальний наступ війська, де абсолютно без жодної користі і потреби полягли і вкалічіли десятки тисяч українських вояків. А ось, роздумуючи щодо ролі Сирського, мені @згадалася трансформація Айдару, де я служив з літа-14, коли цей батальйон скидався скоріше на вкрай мобільний і успішний партизанський загін, в якому командирами ставали не за військовими званнями, а за бойовим досвідом та лідерськими якостями, коли у своїх діях керувалися не стільки воєнною наукою, сформованою на базі ІІ-ї Світової, скільки здоровим глуздом і жагою самоствердження яскравих пасіонаріїв, що очолювали підрозділи батальйону і більше вели в бій підлеглих самі, а не посилали їх в цей бій, ховаючись в тилу по бліндажах, як це є, здебільшого, сьогодні.
З кінця 14, лютого-15 інтенсивність боїв значно спала і Айдар почав наповнюватися кадровими офіцерами, що потроху вводили совкові армійські порядки, що у свою чергу призвело до небажання продовжувати службу і демобілізації найбоєздатніших і найдосвідченіших командирів, які не мали офіцерського звання. І вже до літа-15, коли після року служби мене демобілізували, Айдар перетворився у звичайну совкову військову частину, де командирами підрозділів стали кадрові військові, здебільшого без жодного бойового досвіду і жодного бажання його здобути, які так і залишилися формальними лідерами, не ставши авторитетами в підрозділах. І самостверджувалися такі командири не завдяки своїм вмінням і своєї сміливості та бажанню проявити себе в бою, а шляхом приниження своїх підлеглих і демонстрації своєї влади. Зі всіх добровольчих батальйонів, здається, чи єдиним, якому хоча б частково вдалося уникнути повернення до совковості, залишився Азов, та й той у складі Нацгвардії, а не ЗСУ!
А, загалом, порядки, а відтак і боєздатність, у всіх наших військових частинах дуже мало відрізняються від порядків та боєздатності російської армії! Все це призводить у волелюбних українців до бажання ухилятися від служби та, якщо вже потрапив під бусифікацію, будь-яким чином вирватися з під влади командирів зі стійким комплексом власної неповноцінності через відсутність авторитету у підлеглих, тобто до СЗЧ та дезертирства. Зневагу до до кадрових командирів, а відтак і до небажання служити, підсилює й приклад півсотні генералів на чолі із Залужним, які через МСЕК і ВЛК замутили собі тяжку інвалідність і в 50 пішли на захмарні пенсії. Ми мусимо усвідомити, що абсолютна більшість кадрових військових йшли на службу, принаймні до 2014, не захищати свою країну, а задля того, щоб гратися у войнушки і мати відносно забезпечене життя без якигось особливих талантів та без прикладання до цього будь-яких відчутних потуг, а тому треба надавати бійцям можливість самим обирати собі командирів, а зі всіх тих кадрових військових, яких бійці не хочуть бачити своїми командирами, створювати окремі частини, в яких вони можуть бути рядовими бійцями.
До речі, я, маючи звання старшого лейтенанта, в Айдарі був, фактично, на посаді рядового бійця у відділенні, яким керував молодший сержант, що на час мого приходу мав реальний бойовий досвід, талант та належні лідерські якості. Зі мною у цьому відділенні було ще двоє таких же відставних офіцерів. І нічого з нами не трапилось, бо прийшли ми в Айдар заради захисту своєї Держави, а не заради самоствердження. Сирський так і не зумів, або ж не забажав, та й взагалі не пробував змінити порядки в Армії, а тому попри всі його таланти і відносну відповідальність та порядність мав би бути заміненим на особу, здатну провести зміни в Армії, подолати совкові порядки.
Сирський навіть не пробував ініціювати скасування закону Ківалова-Залужного про посилення відповідальності за невиконання наказів командирів, замінивши його законом про посилення відповідальності командирів за видані ними накази. Висновок з того всього такий, що ЗСУ треба терміново реформувати, а Головнокомандувача звільняти як неспроможного до такого реформування. Інакше вік волі нам не бачити, оскільки з двох совкових армій перемогу завжди отримуватиме та, що більша за розмірами.
Іван Макар