30 травня 1899 року у провінційному Нікополі з’явився на світ хлопець, якому судилося стати легендою. Його звали Осип Веніамінович Шор. Син заможного купця та онук одеського банкіра, він зростав у світі, де гроші й авантюри йшли пліч-о-пліч. Коли родина перебралася до Одеси, маленький Осип, якого вдома звали Остапом, відчув, що саме тут — у місті злодіїв, купців і романтиків — знайде свою справжню стихію.
Дитинство не було безхмарним: у 1901 році батько помер від серцевого нападу. Мати вийшла заміж удруге, у родині з’явилася сестра Ельза, яка згодом стане відомою художницею й дружиною Леоніда Утьосова. А сам Осип — другою дитиною в родині — з ранніх років тягнувся не до книжок, а до авантюр.
Вчився він у гімназії Іліаді. Там Ільф і Петров «подарували» його майбутньому літературному двійнику Бендеру знання латинських винятків. У математиці Шор блищав, у гуманітарних науках — буксував. Але вже тоді було видно: він не академік, він гравець.
Коли йому виповнилося сімнадцять, він рушив до Петербурга, аби вступити до престижного Технологічного інституту. Але революція, хаос і його власна неспокійна вдача швидко поставили крапку на студентських мріях. Замість кар’єри інженера — низка грандіозних афер.
Лиса курка і «ідеальна» афера
Осип завжди мріяв про курку, яка нестиме золоті яйця. І, чорт забирай, він її знайшов — прямо на вулиці: лиса курка, без жодного пір’їнки. Ідеальний бізнес! Газети рознесли новину про «сенсацію селекціонерів» — курку, яку не треба скубти. М’ясозаводи мало не билися за контракт із фірмою «Ідеальна курка». Всі чекали поставок. Але замість товару отримали птаха з запискою: «Ми вже вивели курку без голови і кісток». Це був чистий одеський розвод, який увійшов у міські легенди.
День народження з рабином і бандитом
На своє 18-річчя Осип зібрав компанію, від якої голова йде обертом: цукрозаводчик, бандит і рабин. І кожен завдячував йому. Купець — за «секретний рецепт» із борною кислотою, який знищив конкурента. Бандитська банда — за геніальну ідею проникнути в банк через димові труби. А рабин — за бізнес-проект із продажу місць у раю. Усі були в захваті від його винахідливості.
Москва — Одеса: шлях шахрая
Коли він повертався з Москви додому, то виживав, як міг. Грав роль гросмейстера в шахи, хоч і грати не вмів. Був «художником», не маючи жодного таланту. Прикидався пожежним інспектором і ліз у чужі справи. Він міг збрехати будь-кому й будь-де, і що найважливіше — йому вірили.
Любов і меркантильність
Осип одружився. Але не з кохання — а з голоду. Його обраницею стала повна жінка-крамарка, яка стала прототипом мадам Грицацуєвої. Він бачив у ній не дружину, а шанс вижити у злиденні роки.
Сищик у місті бандитів
Одеса тонула у злочинності. Банди Мішки Япончика тримали в страху все місто. Осип, сильний, спортивний, фізично міцний чоловік, пішов до карного розшуку. І став одним із найжорсткіших борців із бандитизмом. Він стріляв без вагань, ламав долі, вибивав зізнання. Його боялися навіть найвідчайдушніші бандити.
За це Мішка Япончик і виніс йому вирок. Але під час перестрілки Осип залишився неушкодженим, а четверо найманих убивць лягли на бруківку.
Втрата брата
Та бандити знайшли спосіб дістати його — вони вбили його брата, поета Анатолія Фіолетова. Осип прийшов у лігво вбивць і прямо запитав: «Хто з вас убив мого брата?». Він міг їх усіх покласти. Але… пробачив. Ту ніч вони пили чистий спирт, читали вірші й плакали. Це був його внутрішній перелом. Після цього він поклявся більше не брати до рук зброї.
Тюрма, втечі й війна
У 1922 році він опинився у в’язниці в Петрограді за бійку, але минуле врятувало його від довгого строку. Потім була Челябінська історія, коли він кинувся на співробітників НКВС, що арештовували його друга, й навіть утік з-під варти — вчинок, на який зважився б одиниці.
У роки війни намагався пробитися до Ленінграда, але не зміг. Пережив екзему, рак шкіри, дивом вилікувався в евакуації в Ташкенті.
Останні роки
Дітей він так і не мав. Старів на самоті. Їздив провідником поїзда Москва—Ташкент, жив у тісній кімнатці з сестрою, ходив у потертій одежі. Легендарний авантюрист і колишній борець із бандитами доживав віку, ніби пересічний пенсіонер, якого забули всі, крім найближчих.
Він помер у 1978 році, осліпнувши на одне око, переживши два інфаркти, але проживши життя, яке саме по собі було романом. Жорстким, авантюрним і трагічним.