Вставлю і свої п’ять копійок у висвітлення святкування Дня міста Кропивницького. Аж не віриться, що скільки води стекло в Інгулі, скільки разів перелітні птахи відлітали і прилітали у вирій. Відтоді, як я писав репортаж про перше відзначення міста у 1989 році. Перше! Тепер забажалося геть коротко (вік не той і з ‘’ходовою частиною’’ не все гаразд – фізично не зміг би обійти усі куточки свята) поділитися враженнями про День міста тридцятий. (Чомусь склалася думка, що цьогоріч відзначаємо 29 річницю. Це глибока помилка: давнє мистецтво лічби – арифметика на пальцях). Мене інколи питають: коли відзначали краще – тоді чи тепер? Питання вважаю некоректним, бо між обома святами відстань солідна – як від автомобіля ‘’Запорожець’’ до ‘’Мерседеса’’ або від дротового телефона до мобільного.
Головне – сьогоднішнє свято відбувалося за складних політичних, економічних та соціальних умов і це не могло не відбитися на його змісті. Мене насамперед цікавить висвітлення події у ЗМІ, адже добре відомо – преса формує громадську думку. Цього не треба забувати тим, кому довірено її формувати. Не буду дратувати, засуджувати авторів, яких чомусь найбільше цікавлять фінансові затрати на той чи інший захід або тих, хто розраховував на якийсь конкретний сюжет, а його не вдалося розмістити у ефірі. То все дрібниці особистого характеру і його не варто виплескувати на публіку. А ось одна лиш фраза різонула свідомість – ‘’опозорились на всю страну’’.(Саме так – мовою окупанта). Мався на увазі розподіл знаменитого святкового 264-кілограмового пирога. Скільки гнівних постів на сайтах і фейсбуці. ‘’Дикари’’, ‘’стадо’’, ‘’бидло’’ і тому подібні образи наших людей. Чомусь найбільше дісталося людям зрілого і похилого віку. Хоча тих, хто товкся біля пирога, молодих було не менше. Я думаю так: якби тим, хто так грізно засуджує поведінку любителів ‘’халявного’’ пирога, піднесли шматки його окремо, без товкучки, на таці – тон засудження лунав би від тих, кому не подали. Невже автори публікацій не розуміють – інакше за такого способу пригощання бути не може, нехай там збираються не тільки ‘’совки’’ чи несвідомі старі. Певне, далеко не всі місцеві журналісти бували на столичних, міжнародних прес-конференціях, брифінгах, круглих столах, семінарах, симпозіумах, де столи завалені тими самими ‘’халявами’’, а учасники шляхетні вельможі і аристократи. Точніше, вони ними себе вважають. Побачили б…Панове працівники пера і мікрофона, не забуваймо – під яким ідеологічно-пропагандистським ‘’прицілом’’ перебуває Україна у очах московських провокаторів. Їх немало серед вашого брата навіть у глухій провінції, не кажучи вже про міста-гіганти і столиці. Ви не встигли виставити у стрічці, а ‘’дикунство’’ шириться світом. Згадайте події навколо храму у Новоархангельску, вибух у кафе Кропивницького, легенди про ‘’розіп’ятого хлопчика’’, київську хунту і бандерівців зрештою… У Кремлі не сплять…
Щодо свята. Повторюю – охопити усе я не міг та й не ставив такої мети. Я побував з сім’єю, сусідами різного віку на Козачому острові, де у рамках свята проводився фестиваль ‘’Вуличної їжі’’. Ось туди б ‘’висадити’’ російських, в основному провінційних, журналістів. Колись таких запросили у нас на весілля. Знаєте, що один з них, ‘’накушавшись’’, прорік: ‘’Вот дураки эти хохлы, у них все есть, а они еще работают’’. Так ось. Те, що пропонували організатори фесту для учасників свята (для нас) описати не берусь. Були там і дармовий куліш, тетеря, овочеві салати, і вареники, шашлики, тістечка з смаколиками за гроші, кава, коктейлі. Я з друзями, родичами, знайомими себе до бідняків не відносимо, але з задоволенням поїли смачного кулешу, спробували шашлику. Були деякі бабулі, які поклали у пакет кілька тарілок кулешику – вдома такого не зварить навіть такий майстер страви, як я. Дикунами чи бидлом назвати цих людей язик не повертається.
І ще зазначу – ніколи за всю історію проведення Дня міста жоден урядовець з столиці до нас не приїздив. А тут – сам Президент, без попередження, без помпи і ескорту броньовиків. Поспілкувався з людьми, роздавав автографи, пообіцяв сприяти будівництву храма. Все одно знайшлися незадоволені. Цікаво, коли і чим вони бувають задоволені? (Ботів до уваги не беру). Критика, незгода з політикою уряду, президента, обурення діям нардепів, корупція, порушення законів – це одне, підспівування ворогам внутрішнім і зовнішнім – зовсім інше. Будьмо розбірливими.
