Правда очі ріже. Так можна охарактеризувати реакцію середовища УПЦ МП на виявлені в її храмах, монастирях та інших осередках книжки та періодику, в яких прославляється “русскій мір”, московські святі та імперці, – речники типової великодержавної російської ідеології. І де нічого не говориться про Україну чи український народ як окремішній від росіян.
Уже впродовж декількох місяців таку друковану російську пропаганду фіксує у храмах УПЦ МП у Чернівцях доктор філософських наук, доцент, заступник декана філологічного факультету Чернівецького національного університету Олександр Бродецький. Робить фото і описує, що саме на них є цікавого, представляє це у соціальних мережах, зазначає видання РІСУ. І це дуже не подобається клірикам і активістам Московського Патріархату на Буковині, зважаючи на їхню реакцію, публікації та коментарі. Дійшло до фізичного насильства з боку представників УПЦ МП.
Для чого доктор наук відвідує храми УПЦ МП, збирає докази російської пропаганди там та виносить це все на широкий загал — про це та дотичне у розмові з Олександром Бродецьким.
— Пане Олександре, нещодавно знову стався інцидент агресії представників УПЦ МП щодо Вас. Розкажіть детальніше як це сталося, що обурило нападників?
— З Вашого дозволу почну із ширшого контексту. У лютому 2025 р. я побачив, що в крамниці Святодухівського собору “У”ПЦ (саме так подає цю назву Олександр Бродецький — ред.) МП у Чернівцях продаються молитовники із рясною дозою звеличення історичних осіб, важливих для ідеї російської державності, точніше навіть “великодержавності”, імперськості.
Я привернув тоді до цього увагу у ФБ-дописі. Відтак ще кілька разів, заходячи у чернівецькі храми “У”ПЦ або в їхні прихрамові крамниці, я помічав молитовники, акафісти, іншу літературу, що рясніла ідеями русского міра. Чого вартий тільки продаж у квітні цього року двох видань “Православного молитвослова на всякую потребу”. Вони видані в Україні — одне видання у Краматорську, друге — у Почаєві, у 2009 і 2011 рр. Тобто вже, коли Україна багато років була незалежною. Однак у цих виданнях цілий розділ — “Молитвы за Отечество”. І таким “отечеством” для українських вірян подавали Росію! Я писав про це і в блозі на РІСУ.
Ці молитовники благословляли до друку та вжитку і нині чинні митрополити “У”ПЦ — Филип Осадченко (він зараз, як і тоді, очолює в “У”ПЦ синодальний відділ релігійної освіти, катехізації та місіонерства) та Володимир Мороз (намісник у Почаївській лаврі).
І ось у храмах “У”ПЦ на четвертому році війни таке поширюють.
Ті два видання з молитвами за Росію і за її воїнство були на полицях крамниці, з цінниками — у храмі жіночого монастиря в Чернівцях (вул. імені У. Кармелюка). Повторюю, у квітні 2025 року.
Монахині на моє прохання показали мені ці та інші книжки. Я їх погортав і був шокований. Зробив ряд світлин. Відтак прокоментував це у ФБ-публікації.
Упродовж весни — початку літа 2025 р. я також привертав увагу до фактів величезної питомої ваги у храмах “У”ПЦ ікон російських (часто лише місцево шанованих) святих, зокрема, імператора Ніколая ІІ, який підтримував шовіністичний, по суті, фашистський “Союз русского народа”; молитовних згадок у текстах про те, що важливе саме для Росії та її імперської свідомості.Читайте також: Репортаж із Корецького монастиря на Рівненщині , який й досі підпорядковується РПЦ та Гундяєву й славить їх та РФ
Навіть правила поводження у храмі у кафедральному соборі Чернівців вивішено ті, які написав російський діяч, єпископ Афанасій Ковровський (Сахаров). І, звісно, російською мовою. До речі, цей єпископ — також співавтор “Службы всем святым в земле Российской просиявшим”.
Правила поводження в храмі — це не якийсь ексклюзивний текст. Переконаний, аналогічні рекомендації не раз давали й інші священнослужителі в різних країнах. Однак дуже символічно, що тут зберігають версію саме російського автора. З підписом, що це він. Така собі просто патологічна загрузлість у “русском мире” — і в дрібному, і у вагомому. Усе “під копірку” з російського.
Ще мене навесні вразила розкладена у притворі Миколаївської церкви в Чернівцях добірка газет, виданих понад 10 років тому в Україні та Росії, але з такою рясністю етнофілетизму та кондового російського націоналізму, що це просто в голову не вкладалося. Ці газети виклали на відповідному столику, аби, виходячи з храму, віряни їх читали. Там і славослів’я Гундяєву, і тези про винятковість “русскіх”, і в кожному числі — календар з видатними для Росії постатями: можновладцями, генералами, сановниками, єрархами і т.д. Це роками видавала “У”ПЦ в незалежній Україні (мабуть, передруковувалося з російських газет), і українського там нічого немає.
Звісно, я сповіщав громадськість і про це. В мене є чимало фото і відеофактів. Дописи зі світлинами й відео набули істотного поширення. Сподіваюся, хоч деякі віряни Буковини, котрі сприймали за чисту монету декларації “У”ПЦ про розрив із Росією, через критичне мислення й факти змогли зробити самостійні висновки, чи це відповідає дійсності. До речі, “У”ПЦ ж стоїть на тій позиції, ніби і до 2022 р. вона була “самостійна і незалежна в управлінні”, “з правами широкої автономії”. Але насправді бачимо, що десятиліттями зберігалася цілковита ідентичність із усім, що в РПЦ. Я не тільки про віру, звісно, а про культурне й політичне обрамлення.
Підкреслю: ті молитовники — це ж не просто література. Ті ікони — це ж не просто живопис. Це література й артефакти, призначені для сакрального вжитку. Їхній зміст особливо впливає на емоції та смисли людей, посилює довіру до всього, що там сказано чи зображено. А сказано там чимало такого, що Росія використовує як ідейний локомотив своєї агресії, її “виправдання”. Якоюсь мірою зміст тих газет, брошур, книжок — це така тривала підводка до ідеї і практики “священної війни” (за Гундяєвим). Тож і релігійна структура в Україні, яка у своїх храмах це досі культивує, сприяє тому, що вигідно державі-агресору.
Це я окреслив контекст. А конкретно про події 21 липня…
Я зайшов у Святодухівський собор. Біля трибуни для молитов, на столику, в око впав “Акафистник”. Розгорнувши, побачив, що його також благословляв до друку чинний голова катехизаційного, місіонерського й освітнього відділу “У”ПЦ митрополит Филип Осадченко. Я вже згадував благословленні ним книжки з молитвами за російських воїнів.
Тож закономірно, що я хотів дослідити, чи є щось подібне і в цій книжці. Адже книжка — в актуальному молитовному використанні. Тут і тепер, а не десь в архіві. Я встиг побачити та сфотографувати зміст і називання в акафістнику київської княгині Ольги — “Российской”. Також побачив молитовні звернення до Алексія Московського, Ксенії Петербурзької тощо.
Але одразу до мене підлетіли дві церковні жінки. Здійняли крик, наголошували, що в храмі заборонено фотографувати. Вигукували образливі фрази: “сатана”, “іуда іскаріотська”, хапали за руки, лементували: “Геть звідси!” Відтак одна із них стала штовхати мене у спину — до виходу. Я не чинив жодного фізичного опору. Це для мене принципово.
Учасники агресії
А далі були події на подвір’ї храму. Обзивання, прокльони, зневажання мене і моєї професії з боку низки працівників храму та парафіян. І кульмінація — напад на мене з ударами віником, хапання одним із чоловіків мене за горло, жбурляння мого смартфона об асфальт. Особливо посилили вони свій гнів, коли зрозуміли, що я викликав поліцію. Тобто, знаючи, що їде поліція, не зупинилися в образах і стусанах, а навпаки. Я зумів записати на відео фрагменти їхнього шаленства, і це є в Мережі. Попри те, що вони кинули об землю смартфон, він хоч і пошкодився, та не вийшов повністю і ладу. І світлини та відео є.
https://www.facebook.com/plugins/video.php?height=476&href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Foleksandr.brodec.kij.2025%2Fvideos%2F24371271169165348%2F&show_text=true&width=267&t=0
Їхній головний “аргумент” пояснення своєї агресії: фото і відеозйомка заборонена внутрішніми правилами. Але ж храм і його подвір’я — це громадський простір. Якщо до мене як науковця є запит громадськості, ЗМІ про те, чи наявні якісь зміни в соборі в аспекті збереження чи усунення проімперської літератури, то як мені інакше отримати інформацію? Це безпеково важливі речі. Адже це щоденний вплив на вірян — громадян України.
https://www.facebook.com/plugins/video.php?height=476&href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Foleksandr.brodec.kij.2025%2Fvideos%2F1237030307961343%2F&show_text=false&width=267&t=0
– Ви писали у соцмережі про реакцію поліції. Чи є надія, що таки Ваша заява в поліцію отримає розвиток?
– Сподіваюся. Мене запрошували до дізнавача, я бачив, що дізнавач справді досліджував наявні відео події. Було зі мною зроблено слідчий експеримент — мене просили відтворити, як відбувався напад. А днями бачив сповіщення одного зі ЗМІ, яке повідомляло, що поліція йому підтвердила відкриття кримінального провадження щодо нападників.
— А до СБУ Ви зверталися з приводу цієї очевидної і об’єктивної пропаганди на користь країни-ворога?
— Коли я десь у лютому-березні 2025 р. став викладати на своїй ФБ-сторінці світлини продажу русскомірних книжок у храмах “У”ПЦ — зі своїми коментарями та поясненнями — це набуло багатьох поширень та резонансу.
Люди писали в коментарях: а де ж СБУ, коли на четвертому році війни таке робиться?
І ось десь через місяць, коли вже у храмах “У”ПЦ стали обережнішими, і в деяких зняли з вітрин ту літературу (хоч в інших храмах вона ще залишалася — з цінниками, як от у жіночому монастирі на вул. Кармелюка), — мені зателефонували з СБУ і попросили про зустріч.
Зустріч відбулася, і я сказав те, що і так було публічно на моїй сторінці: про факти продажу у храмах книжок із молитвами до шовіністичних російських діячів, за “российское отечество”, “воінов” і т.д.
Мені важко судити, якими були подальші дії працівників Служби. Однак у процесі розмови пролунало щось на кшталт: якщо ідеться про сакралізацію історичних персонажів, хай вони і імперські символи та провідники, це не передбачає якихось санкцій. Так висловився працівник СБУ.
До речі, ще раз повернуся до епізоду із газетами в Миколаївському храмі на вулиці Руській.
У той день я вийшов із корпусу університету на Соборній площі після занять. Був дощ. Усе схиляло якнайшвидше сідати у транспорт і додому. Але щось внутрішньо — попри дощ — говорило: пройдися до Миколаївської церкви. А це теж, як і собор, у центрі, але трохи далі — десь у кілометрі від собору. І таки пішов. Щойно відкрив двері до храму, у притворі (такому собі невеличкому просторі між основною залою храму і зовнішніми дверима) я побачив купу газет — старих, але з кондовою імперською ідеологією. Я вже розповів раніше тут про їхній зміст. Вони лежали на столику, покритому білою клейонковою скатертиною.
Читайте також: СБУ повідомила про підозру Гундяєву – патріарху РПЦ Кирилу
Поки я гортав ті газети і, шокуючись від махровості змісту, робив їхні фото, мене помітили храмові працівники, але підійти і щось сказати не ризикували.
Вони, видно, вже раніше бачили мої сповіщення про русскомірні молитовники на вітринах крамниці собору. І розуміли, що я знаю, як і що їм відповідати.
Тож я зробив фото і вийшов. А потім думаю: а чому ж я тільки на фото зняв, треба було і на відео! І пройшовши метрів 200 від храму, я вирішив повернутися та зробити таки відео столика з газетами. Повернувся і одразу увімкнув відеокамеру — ще до входу у притвор. І що Ви думаєте? Газети ті зі стола вже забрали! Оговталися!
Отой уже порожній стіл зафіксував тоді на відео мій телефон. Але сміх в іншому. Під час згаданої розмови з працівниками СБУ, яку служба ініціювала невдовзі після мого допису про газети, працівники мені сказали: “А знаєте, у Миколаївському храмі твердять, що в притворі ніколи і не стояв ніякий стіл!” “Не стояв” стіл, який у мене зафіксований на фото з газетами, і на відео — уже коли попи чи дяки їх забрали. А через кілька тижнів я знову зайшов у той храм, і стіл покритий клейонкою, знову стояв у притворі. Тільки вже без газет.
От же ж масштаб порушення в “У”ПЦ заповіді не лукавити! Правда? Отака історія.
Є світлини з мого телефону з фіксацією дати і часу — 9 квітня 2025 р. А саме: близько 11-ї години — є на столі русскомірні газети, трохи по 12-тій годині — вже стіл порожній — забрали. Я це все демонстрував у ФБ.
– У пропагандистських каналах МП пішов вкид, що Ви провокатор і спеціально це все організували. Навіщо Ви їх “провокуєте”?
– Вони, у проводі єпархії, навіть прямо вводять в оману натяками, ніби я міг підкласти ту літературу. Підкласти на полиці їхніх крамниць? Я не чарівник! І фотокадри, і спілкування з їхніми працівниками свідчать, що все цілком правдиво. Ба більше, думаю, і у храмах інших міст “У”ПЦ була і є така література у вжиткові. Для знаючих людей це не секрет. Хіба що, може, зараз вони її поховали. А може, й ні.
До речі, уже в липні, здається, 6-го, я зайшов ще в один чернівецький храм “У”ПЦ — на честь святих Василія і Василини (або як в “У”ПЦ пишуть: “Васілія і Васілісси”). Ніколи раніше там не бував. У притворі храму — продаж свічок, іконок. Літератури — обмаль. Лише календар церковний і одна-єдина брошурка, — спільно видана у 2003 р. в Москві та Мурманську. За благословенням Мурманського владики. Я маю на увазі найменування — одне-єдине. А примірників брошури лежало на продаж чимало, — стос, перев’язаний гумовою мотузкою. Російською мовою.
Серед авторів текстів у брошурі — лише один не російський. Це середньовічний християнський письменник Петро Дамаскін. Всі інші — суто російські діячі XVIII-XIX століть: єпископи Тіхон Задонський (народився в Новгородській губернії), Пьотр Єкатєріновскій (народився в Саратовській губернії), Оптинські старці (Оптинська пустинь — у Калузькій губернії). І це система. Це не про контент поодинокого храму.
Усе, як у Росії, — у кожному храмі “У”ПЦ. Упродовж десятиліть Незалежності України. За рідкісними винятками. Як виміряти цей масштаб блюзнірства — посередині четвертого року повномасштабної війни навчати українців-буковинців терпінню й лагідності за московською брошурою?
А проте — так є. Треба інформувати про таке. Це важливо. Не для зазомбованих. Їх не зміниш. А для тих, які ходять туди і думають, нібито українська Церква, бо не знають фактів. Або досі не вникали в них. І таких є чимало.
І те, що єпархія і її коло активізували дискредитацію мене, — свідчить, що їх це сильно непокоїть. Хоча — то якась вибачте, “шизофренія”: коли самі поширюють це у храмах, їх це не непокоїть, а коли до цього хтось привертає увагу та коментує, — шаленіють. Їхні наклепи — це болісно. А ще якщо врахувати, що серед них священики, єпископи. Вони в єпархії точно знають, що коять наклеп, коли натякають тепер, ніби такої літератури в храмах не було. І це ж і злочин за світським законом, і гріх за релігійним.
Читайте також: Агенти рашистів в рясах з УПЦ МП й досі почуваються в Україні як удома
І бачу по соцмережах, що якийсь відсоток їхніх адептів погрожують мені, ображають. Особливо важко це сприймають мої близькі, вони хвилюються за мою безпеку і здоров’я на цьому тлі. Це цілком на совісті функціонерів єпархії “У”ПЦ в Чернівцях. Там головні, як відомо, митрополит Мелетій Єгоренко і єпископ Никита Сторожук Контрольовані ними сторінки в соцмережах, у телеграмі теж тепер рясніють неправдою про мої дії. Це поширили й пропагандивні канали — СПЖ, “Расколам.нет”.
Мовляв, “провокатор”, “виконує замовлення Феогноста” (єпископа ПЦУ), пробують приписати мені нібито причетність до ініціювання незаконних дій 17 червня. Хоч я ніякого стосунку до організації тих дій не маю. І ні від яких Феогностів ніяк не залежу, їм ніяк не підпорядкований. Я в той день прийшов на подвір’я храму і — як дослідник та громадянин — фільмував заворушення. На мене тоді теж нападали. Розбили телефон. Він потребував ремонту.
А чи це провокація? Уявіть. Ваш брат чи, тим більше, Ваша дитина відвідує “друзів”, які готують наркотики і “частують” ними. Ви знаєте про це і хочете сповістити про це інших, щоб вони не стали жертвою цього зілля та підступності тих “друзів”. Якщо Ви сфотографуєте чи зафільмуєте факти, — це провокація? Гадаю, ні. Це веління совісті.
Русскомірні наративи в сакральній обгортці — це духовний наркотик. І ця жахлива війна — тому яскраве свідчення. Під цим наркотиком безліч людей у Росії. Багато в чому під ним же були і ті з українських громадян у 2014 р., хто волав: “Путин, введи войска”…
Сподіваюся, я відповів на це питання.
До речі, я згадав єпископа Никиту Сторожука. Читачам, може, буде цікава історія спілкування з ним. Вона дуже показова щодо морального рівня ряду представників верхівки “У”ПЦ.
— Розкажіть детальніше.
— Ви сміятиметеся, але Никита Сторожук “знає” про мене те, чого не знаю про себе я. Наприклад, він краще за мене “знає”, до якої я належу релігії. А ще він “знає”, ніби я маю великі прибутки за інформування суспільства про русскомірні символи в “У”ПЦ. Він мені це кричав в телефонну трубку. Розповім по порядку.
23 квітня 2025 р. я зайшов у цілком відкриту, публічно доступну крамницю на території Чернівецької єпархії “У”ПЦ та Миколаївського храму (вул. Руська). Мене туди спрямувала пані, яка в самому храмі торгує свічками, іконами та книжками. Коли я спитав її, чи є більше літератури, вона відповіла, що так, але у крамниці поряд, на цьому ж подвір’ї. І розказала, як пройти. І я зайшов туди.
Аби ще раз самому переконатися та показати людям, що символіка єдності з Москвою в них і далі на значущому місці. Жіночки, що торгували, стали запитувати, хто я? Я відповів: дослідник, і мені для професійних та громадянських цілей потрібно обговорити з колегами наявність чи відсутність змін в тому, яка література продається при храмах “У”ПЦ, тож зроблю деякі фото та відео того, що на вітринах. Повторюю: у крамниці, куди відкрито доступ для кожного. Адже це — торгова точка.
Поки я гортав акафіст Тихону, Патріарху Московському, виданий у Москві 2014 р., що стояв на передній лінії розкладки, і слухав, як, на моє питання: “Ви і тепер цим торгуєте?”, пані відповіла “А чому ж ні?!”, підійшли кілька священиків, зокрема, такий собі о. Дмитро. Вони стали наполягати, аби я видалив фото та відео. Вимагали показати документ. Готовий був показати їм дані про себе в “Дії”. А також сайт нашого університету, де є про мене інформація як про доктора філософських наук, доцента, заступника декана. Вони наполягали на “корочці”. Її при собі я не мав. І не вважаю, що зобов’язаний її показувати у крамниці.
Звісно, я відповів, що не видалятиму нічого зі знятого на камеру і пояснив, чому. Відтак якась із жінок передала мені телефон, де на зв’язку був уже згаданий архиєрей Никита Сторожук. Почав він із того, що я юдей… На моє усміхнене запитання, чому він стверджує, що я юдей, він відповів, що знає мою біографію. Особисто я знаю про себе, що один із моїх дідусів був євреєм за національністю, але от про такий “факт” своєї біографії, як належність до юдейського віросповідання, я, чесно, ніколи не знав.
“Я поважаю різні релігії, і юдаїзм також, але я не юдей за релігією”, — сказав я владиці Никиті. Натомість він: “Юдей. Я знаю. У Вас є така кров”. Ага, ясно. Кров чи її частинка, ну, себто етнічні корені — це релігійна ознака. Таке от язичництво в канонічного єпископа. Такий от богословський рівень преосвященного Никити Сторожука. За цією “логікою”: якщо в тобі є єврейські етнічні корені поряд з українськими (й українські домінують), то ти юдейської віри. Обов’язково. А якщо ти хоч на часточку маєш японську кров, то ти неодмінно синтоїст? Якщо ж на половину чи чверть араб, то владика однозначно дасть “експертну оцінку”, що ти мусульманин, так же? У нього рівень церковної бабусі, а не єпископа? Отієї, яка мені кричала в соборі, що дасть у чоло. Або тієї яка минулого тижня налітала з віником.
І я його прямо спитав про такий його рівень. Я навіть поставив йому і таке питання: “Ви часом не нацист?” Адже то нацисти на підставі етнічних коренів чи навіть тільки чуток про них, робили оргвисновки про інші “характеристики” людини. А далі — діяли. Як діяли — відомо. Дай Боже, аби я помилився у тому своєму припущенні про настрої Сторожука.
Владика у слухавці був істеричний. Він вивергав потік слів та фраз і вклинити своє слово було дуже важко. Мовляв, Ви, Бродецький, робите кепську справу. І на різні лади він повторював те саме.
Я йому: “Ваша структура лукавить суспільству, що розірвала з Росією, з “русскім міром”, а тим часом продає книжки з сакралізацією російської держави та воїнів, що я бачив, наприклад, минулого тижня у Святовведенському монастирі. З осанною стольному граду Москві і політично канонізованому за Катерини ІІ князеві цього міста, який його, як там написано, “возвысил” (такий молитовний текст я бачив у лютому й березні у книжці на розкладці у Святодухівському соборі і висвітлював це у своїх репортажах). Ви досі торгуєте в Україні, в моїх Чернівцях, “панегіриками” постатям, що символізують ідеологію “триединаго русскаго народа”; політично канонізованим святим — речникам великодержавного шовінізму, як, наприклад, Іоанн Кронштадський.
Під гаслами цього всього і діє ідеологічна машина рашизму — РПЦ. Про це мають знати люди. Тому я, і такі, як я, їх інформуємо. Відкрито і прозоро. Не істерично, а з фактами та аналізом”.
Таке я встиг йому сказати. Може, трохи схвильованим голосом. Натомість голос “князя Церкви” зі слухавки гучно вібрував інвективними вигуками, мовляв, я не маю права до них заходити; мовляв, я не православний; мовляв, в мене немає духівника (він “знає”!). Ну, і знову, — що я юдей. Ті чоловіки та жінки в крамниці на чолі з о. Дмитром і далі вимагали від мене видалити фото та відео їхніх книжечок. Їх було кілька осіб, і вони чи свідомо чи спонтанно загородили прохід на сходи (крамниця — на другому поверсі). З повторенням слів, що я маю знищити відео і фото. Але згодом таки дали пройти.
Світлини та відео я, звісно, не видалив. Бо це моє і наше місто. І це чернівецький храм, куди значна частина моїх співгромадян не може дозволити собі прийти на богослужіння, поки там і дух, і буква “русского міра”. А значить, треба привертати увагу до лукавства служителів підмосковської структури, аби швидше воно перестало мати вплив. До речі, ще одна промовиста фраза Никити: “Ну, добре, ми — ворожа Церква, то чого Ви сюди ходите? Не ходіть до ворогів”.
Але ворог України, з яким вони ідейно спільні, приходить у наші міста — з ракетами і бомбами, що руйнують і нищать. Нищать тисячі життів, доль, споруд. Нищать екологію, економіку, культуру, майбуття. Росіяни нищать і блюзнірськи говорять про “цінності”. Прикро, що про Путіна як оберігача християнських цінностей і про “козиря православ’я” говорить і, наприклад, Патріарх Церкви Сербії Порфирій (та ще й із посиланням на свого однодумця (?) Єрусалимського Патріарха Феофіла ІІІ). А митрополит Онуфрій Березовський, уже після цих спільних у Порфирія з Путіним зізнань у любові одне до одного, хизується на офіційних сайтах “У”ПЦ тим, що Порфирій його привітав із тезоіменитством та висловив якусь там чергову підтримку.
Читайте також: Священники РПЦ отримують нагороди за підтримку вбивства українців
— А крім реакцій пропагандистів і членів РПЦвУ, чи була ще якась інша?
— Так, є чимала реакція користувачів соцмереж. Про події і, зокрема, про те, що сталося 21 червня у соборі, сповіщали і всеукраїнські, і буковинські ЗМІ. Багато людей на вулицях зупиняються і тиснуть руку. Більшість буковинців, певен, адекватно розуміють ситуацію. Інша річ, ота меншість, яка фанатично в орбіті “У”ПЦ, доволі згуртована, і частина з її представників не зупиняється ні перед якою аморальністю, вдаючись до шельмування опонентів.
— Як на Вашу думку, що робити з цією пропагандою і промиванням свідомості вірян такою літературою та таким подібним?
— Інформувати, роз’яснювати. Це те, що можуть робити науковці, експерти та ЗМІ. А щодо дій влади: мені здається, тут важливою була б нейтралізація впливу на спільноти передусім тих єпископів, тих єрархів “У”ПЦ, які працювали у структурах Російської Церкви (синодах, соборах, комісіях РПЦ) уже на етапі, коли Росія здійснила проти України агресію, тобто після 2014 р. А це більшість теперішнього єпископату. Й у мене є вагомі підстави припускати, що ці люди (включаючи митрополита Онуфрія Березовського) пов’язані не тільки ціннісними, а й агентурними зв’язками зі злочинним проводом РПЦ. Чи Ви думаєте, там у московських кулуарах, вони спілкувалися із російськими співбратами-шовіністами про духовне, не про геополітику? Але я не слідчий, не прокурор і не суддя.
Ще раз кажу: звісно, чекаємо дати, до якої, за приписом Державної служби з етнополітики і свободи совісті, Київська митрополія “У”ПЦ має виконати 5 вимог щодо реального розриву із Московським Патріархатом. Ця дата, здається, 18 серпня.
Однак… Схоже, що навіть ці прості 5 вимог провід Київської митрополії виконувати не має наміру. Ви, мабуть, знаєте, який “епічний” документ з’явився днями від “У”ПЦ. Вони кажуть, що наявна у приписі ДЕСС вимога держави офіційно заявити церковній Москві про повний розрив із нею і про неправомірність її дій на окупованих територіях — це, мовляв, вимога вступати в контакти з російською структурою, а це — заборонено в Україні. Насправді маємо з боку “У”ПЦ абсолютну маніпуляцію. Бо у вимозі держави йдеться не про контакти як спільні справи заради спільних цілей, а лише — сповістити про розрив і заявити претензію щодо злочинних дій РПЦ. Комунікують же якось Україна з Росією, наприклад, при обміні полоненими чи на тих таки переговорах у Туреччині.
І ще цинічнішим є цей маніпулятивний, вибірковий “пуризм” верхівки “У”ПЦ на тлі того, що у 2025 р. Онуфрій Березовський дав орден за заслуги перед “У”ПЦ громадянинові Росії Владіміру Кантаряну, — який регулярно бере участь як постійний член у засіданнях Синоду Російської Православної Церкви у Москві.https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Foleksandr.brodec.kij.2025%2Fposts%2Fpfbid0fosxMnPJtzPpWrbbns7EoSgcU4Ez9YDHDd8xYWCQ9B69tFNbiNAfQr9Q6Z3QxTErl&show_text=true&width=500
Про своє російське громадянство Кантарян сам сповіщав в інтерв’ю радіо “Дойче Велле”. Це страшенне лицемірство.
До речі, в одній із ФБ-дискусій хтось із адептів “У”ПЦ написав мені, мовляв, орден очільнику Молдавської частини РПЦ від митрополита Онуфрія — це подяка за захист українських православних у Москві. Дуже сумнівна теза. Адже своєю участю у тих засіданнях праворуч Гундяєва Кантарян “легітимізує” ті збіговиська архизлочинців, демонструє, що він їх визнає. На тих засіданнях він представляє, серед інших, питання створення нових єпархій у Молдові і просить московський Синод їх затвердити.
Отже, демонструє свою лояльність. Навіть у його листі, який поширювали, і який вважали дещо критичним до Гундяєва, він усе одно торгується, пише: ми ставимо під удар свою репутацію, будучи частиною МП, то Ви бодай забезпечили б нам знижки за газові рахунки. Це — ганебний торг. Підкреслю: після того листа (2023 р.) і у 2024, і вже у 2025 рр. Кантарян не раз брав участь у засіданнях Синодів РПЦ в Даниловому монастирі в Москві.
Звідки я маю знати, що Кантарян на московських Синодах голосує проти окупаційних рішень РПЦ щодо парафій і єпархій на загарбаних українських землях? А навіть якщо й голосує “утримався” чи й “проти”, це нічого не означає, бо він все одно засвідчує своєю присутністю, своїми спільними з ними служіннями, своїми рукостисканнями і усмішками, що він вважає те збіговисько правомірним, а Гундяєва — своїм патроном.
А освяченням цієї жахливої війни Гундяєв поставив себе поза і етичним, і духовним законом. Що могли б зробити Кантарян і Онуфрій Березовський у цій ситуації по мінімуму, щоб бути не цілковитими аморалами? Кантарян — хоча б припинити їздити в Москву після 2022 р., Онуфрій — не давати Кантаряну орден за заслуги перед “У”ПЦ, знаючи, що він регулярно працює в Москві за одним столом із Гундяєвим. А я відсотків на 80% припускаю, що й по українських питаннях Кантарян голосує на московському Синоді одностайно із усіма іншими.
Кантарян мав громадянство України (крім російського) і заявляв про це у згаданому інтерв’ю 2023 р. На жаль, він мій земляк — родом із Чернівецької області. Проведу паралель. Як відомо, зараз політик і бізнесмен Леонід Деркач став сенатором у Росії, втікши туди 2023 р. Для мене робота в Синоді РПЦ колишнього громадянина України Кантаряна нічим ціннісно не відрізняється від роботи колишнього громадянина України Деркача у парламенті Росії. Бо то однаково злочинні структури. Онуфрій і Деркачу готовий дати новий орден?
— Ви згадали про інсенуації з боку представників МП, ніби берете гроші за свою діяльність. Це вони, напевно, знову за Фройдом: в міру свого світогляду і засад мислять.
Чи, спілкуючись з представниками УПЦ МП, ви зустрічали таких, яких ще можна переконати, яким можна пояснити те, що вони перед вибором: бути частиною РПЦ МП або піти звідти?
— Щодо першої частини питання. У верхівці єпархії навіть не здатні припустити, що людина може діяти зі своїх особистісних мотивацій, зумовлених цінностями, а не чиєюсь вказівкою. Мабуть, у них така автономія мислячої особистості не практикується, тому й не можуть уявити, що таке можливе. Повторюю: все, що я робив у храмах “У”ПЦ від лютого до червня, — це фіксував те, що там реально було, і відтак сповіщав про це громадськість. Саме тому, що це вкрай обурливі факти.
Я відповідаю за кожен зроблений мною кадр у храмах “У”ПЦ. Ось тут — зібрані разом лінки на більшість моїх дописів про ці факти, плюс коментарі та аналіз. Коли єпархія називає мене “провокатором”, вона переносить відповідальність зі своєї проросійської, проімперської позиції на мене, що є крайнім лицемірством, маніпуляцією, наклепом, а з релігійного погляду — великим гріхом, зважаючи на те, що в полон омани потрапляють сотні і тисячі людей, ментально й емоційно залежних від єпархіалів. Я хотів би, аби єпархіали конкретно відповіли: якого чи яких із наведених мною фактів “не було”? І ми побачимо наочно міру їхнього лукавства.https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Foleksandr.brodec.kij.2025%2Fposts%2Fpfbid02hrG9rFcqpYmsj1skB7MHJJ4QzxrQXF312DAj4CfDMsEYFEWcnSyYhTyMS3eZMF1zl&show_text=true&width=500
А щодо другої частини запитання. Так, такі віряни є. Інакше б не було юрисдикційних переходів парафій, а вони тривають.
Читайте також: Православний храм у шведському Вестеросі назвали загрозою нацбезпеці, в Україні вони вільно діють майже в кожному районі
— Як бачимо, переведення топових храмів МП у Чернівцях не були ефективними — храми і надалі в користуванні громад МП. Чи Ви бачите вихід із ситуації?
— Відповім тезами свого допису, який майже місяць тому писав у ФБ.
Я гостро критичний до “У”ПЦ, але скажу як релігієзнавець, який мусить бути об’єктивним. На зборах у квітні були переважно мешканці Чернівців, які справедливо проти того, аби у центрі міста були храми Московського Патріархату. І я там був. Але то більше був акт громадянського та морального декларування, ніж щось із юридичною силою. І особисто я ще тоді саме так це позиціював у своїх дописах. Адже, на жаль, то були не власне прихожани цих храмів у масі своїй. У них там, здається, фіксоване членство громади, пов’язане із фактом регулярної участі в богослужіннях, таїнствах й інших зібраннях громади. Учасники зборів були переважно іншими людьми.
Треба було діяти інакше. Дочекатися, аби прийшов строк вступу в дію відповідного закону “Про засади захисту конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій”. Тепер він, як ми знаємо, уже вступив у дію. Дочекатися результатів офіційного дослідження на предмет афілійованості. Щодо Київської митрополії такі результати вже є, і підтверджують афілійованість її із церковною Москвою.
Логічно, що будуть такі результати і щодо інших єпархії та парафій, які у вертикалі Київської митрополії “У”ПЦ. І тоді цивілізовано, на основі припису органів ДЕСС на підставі експертизи, згідно із судовим рішенням і його виконанням правоохоронними органами унеможливити доступ до храмів священиків та єрархів “У”ПЦ, — якщо не буде виконано припис. Унеможливити доступ не людей, не вірян, а саме служителів незаконної організації. А люди нехай вільно приходять на православні служби в цих храмах, які вестимуть православні священники автокефальної Православної Церкви України. Ті, хто не захоче приходити, — вільному воля. Воно так і буде через кілька місяців.
Але, на жаль, через те, що поспішили, у квітні в Чернівцях, сталася подія (сутички 17 червня), котра в сенсі репутації виявилася не на користь ні Україні, ні ПЦУ, ні Чернівцям.
Гостро критикувати, викривати фактами і логікою підмосковську суть “У”ПЦ — треба. Конче треба. І робити це масовано. Але дії мають бути тільки за духом і буквою закону. Я не раз писав: не схвалюю силових дій, хоч би хто з громадян України їх чинив. Тому вважаю, що якщо справді 17 червня на території собору у Чернівцях молодики коїли фізичні дії щодо інших громадян, — вони мають відповідати за законом.
Їхнє обурення проросійськістю “У”ПЦ — справедливе. Їхні силові дії (якщо вони були) — незаконні. Але так само за законом мають відповідати і прибічники “У”ПЦ, які били поліціянтів, руйнували огорожу собору, накидалися з образами та стусанами на громадян (зокрема, на мене, який прийшов біля 17-ї години, вперше почувши зі ЗМІ і соцмереж про подію вже у другій половині дня, і — як дослідник та небайдужий громадянин — мирно фіксував на свій телефон те, що відбувалося). До речі, я не знаю, які саме частини з камер відеоспостереження щодо початку події 17 червня надали представники верхівки єпархії і собору правоохоронним органам, а які — не надали. Це вже справа правоохоронних органів усе з’ясувати.
У будь-якому разі має працювати закон. Але чинник об’єктивного інформування — теж дуже і дуже важливий.
— В УПЦ МП освоїли і від певного часу нахабно спекулюють принципом, що говорити про них, якими вони є, буде “розпалюванням релігійної нетерпимості”. Ось свіже: “Олександр Бродецький “інформує суспільство” чи розпалює релігійну ворожнечу?”. Що Ви на це скажете?
— Це брак елементарної моральної саморефлексії та застосування, як кажуть психологи, проєктивної ідентифікації — приписати своє зло іншим. Це навмисне вуалювання реальних причин процесів.
До речі, я про це замислився вкотре, коли нещодавно вийшло звернення їхнього єпископату до Президента із закликом повернути громадянство Онуфрію Березовському. У тому зверненні — замість самокритики, замість, вибачте, каяття (а це ж для християнства на рівні ідей — ключове), — лише звеличення Онуфрія і мало не долучення цієї морально й духовно дискредитованої особи до етичних глиб сьогодення. Сумно.
А чому я кажу, що Онуфрій — морально дескредитований? Ну, а як інакше розцінити вихваляння ним Гундяєва у 2020 р. у Москві? Називання його “великим”, а себе — його “смиренным соработником”. А оті шоколадки московитським воякам?.. Дуже вони зупинили війну?.. А продовження вважати авторитетами для себе тих публічних осіб у світі, які адвокатують Путіна?..
https://www.facebook.com/plugins/video.php?height=476&href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Foleksandr.brodec.kij.2025%2Fvideos%2F711697797979023%2F&show_text=true&width=267&t=0
— А де загалом межа, як на Вашу думку, між викриванням ворожої пропаганди в церковному середовищі та сіянням релігійної нетерпимості? Чи не існує небезпека, що гвалтовне звинувачення у проросійськості всіх і вся в середовищі УПЦ МП призведе до ситуації, що таки мільйони вірян і кліру опиняться в ізоляції та потраплять під ще більший ворожий інформаційний спротив? Не на словах, а таки дослівно “5 колона” в Україні…
— Я проти, як Ви кажете, звинувачення “всіх і вся”. То наші співгромадяни. Однак щодо функціонерів, якщо наявні факти системної співпраці з ідеологічної структурою Росії, якою є РПЦ, то має бути належна оцінка. Плюс — ми ж бачимо, що держава у приписі ДЕСС висуває доволі прості вимоги. Ці вимоги — такі: 1) видати офіційний внутрішній документ за підписом Онуфрія про вихід з РПЦ і спрямувати його до Москви; 2) такий же документ про недійсність для “У”ПЦ всіх засад Статуту РПЦ; 3) офіційно відкликати священиків і єпископів “У”ПЦ з усіх органів керівництва РПЦ та її структур; 4) офіційно продекларувати визнання недійсними рішення РПЦ щодо єпархій та парафій і їхнього керівництва на окупованих землях України; 5) офіційно висловити незгоду із тим, що Москва числить Онуфрія та та інших функціонерів “У”ПЦ у своїх органах.
ДЕСС навіть не стала зрештою вимагати того, на чому раніше (у 2023 р.) також наполягала. Адже тоді був відповідний лист її голови професора Єленського єпископам “У”ПЦ. Там було більше умов, за яких держава погодиться, що “У”ПЦ справді вийшла з РПЦ. А тепер не вимагають офіційно звернутися до всіх помісних Православних Церков світу зі сповіщенням про вихід із РПЦ та не вимагають дати чітку офіційну оцінку доктрини Гундяєва щодо змивання російськими вояками всіх гріхів своєю кров’ю на цій війні, яку Гундяєв блюзнірськи іменує “священною”.https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fdess.gov.ua%2Fposts%2Fpfbid02EVL6KHZjgRnesXr49UautBm54AEugvxxqBUxgq9V1Qy3QwtFsBN5YbtJbDgLByACl&show_text=true&width=500
Я особисто вважаю, що і ці вимоги мали б зберегтися. Однак є те, що є. 5 окреслених простих вимог. Якщо їх буде виконано, жодних претензій для легального, де-юре, існування та функціонування в Україні спільнот під егідою “У”ПЦ (тоді вже без лапок) не буде.
Інша річ, на мою думку, навіть якщо провід Київської митрополії виконав би вимоги, це не змінить сутнісно, етично таких постатей, як, наприклад, архиєреї Онуфрій, чи Лука, чи Павло Лебідь, чи Мелетій, чи Лонгін Жар, чи Антоній Паканич тощо.
Однак закон є закон. Якщо виконають — ця структура і її організації мають право функціонувати легально. Без проблем. Ніхто не вимагає від них і змінювати мову богослужіння. Хоча знову ж таки: тут є етичний аспект, а є юридичний. Адже служать вони переважно церковнословянською в тій версії, яка поширена і в богослужінні у Росії. Дуже рідко використовують не тільки українську, а бодай київський ізвод церковнослов’янської. Таких парафій — обмаль, вони — радше виняток.
Ну, а вже якщо будуть конкретні факти колаборації із агресором, то тут мають реагувати правоохоронні органи. До речі, що заважає проукраїнській частині кліриків та активістів “У”ПЦ діяти активніше і впливати на свій провід? Ми не бачимо відчутних результатів.
Читайте також: Україна в Радбезі ООН: росія не захищає, а знищує упц мп
— Це про юридичні і зовнішні моменти, які, при бажанні, не так важко змінити — при бажанні! А питання цілком про інше: про середовище, яке через несистемну роботу держави, неправові дії громадян і чиновників, через хайп звинувачень штовхається у ворожий стан. Тобто, така “боротьба з МПвУ”, як вона є, більше корисна ворогу, бо розколює українське суспільство. Чи потрібно відрізати всю руку, як в ній хворою є лише долоня?
І щодо законів, то в нас вони діють максимально вибірково, особливо при цьому політичному режимові, який прийшов до влади у т.ч. за активної підтримки УПЦ МП, як вони самі не раз говорили.
— Я багато в чому із Вами згоден. Щодо розколювання українського суспільства — на жаль, воно розколоте давно. І діяльність функціонерів “У”ПЦ десятиліттями цьому дуже сприяла. Щодо неправових дій — я звісно, їх засуджую. Однак якщо казати про конфліктогенність — боюсь, в умовах війни вона неминуча. Якщо Росія веде війну, бомбардує наші міста, знищує людей, то в певного сегменту суспільства неминуче можуть збурюватися емоції щодо тих сил, які у цьому суспільстві явно чи ледь завуальовано — на боці агресора чи тих “цінностей”, котрі є кредо для агресора. У цьому й причина подекуди силових заворушень на парафіях. Це погано, що вони трапляються. Але в них, на превеликий жаль, є й певна закономірність. Наше суспільство не є і не може бути стовідсотково здоровим, зазнаючи таких лихоліть, яких зазнає. Суспільство справді травмоване.
І державна влада, звісно, мала б бути ефективнішою. Я з цим цілком згоден.
Не хотілося б, аби в умовах війни були акції громадянських протестів, однак тут і влада має усвідомити свою пряму відповідальність за наслідки антидемократичних рішень. Ситуація із законом щодо НАБУ та САП — дзвіночок, який мав би застерегти владу від шкідливих кроків. Однак це ми вже виходимо за межі теми бесіди.
— Отже, на завершення, повертаємося до запитання: де загалом межа між викриванням ворожої пропаганди в церковному середовищі та сіянням релігійної нетерпимості?
— Якщо йдеться про викриття пропаганди, то тут ключовим є оперування фактами, логікою, висвітлення контексту та причиново-наслідкових зв’язків. Також, якщо до цього вдаються представники громадянського суспільства, експерти, журналісти — має бути імунітет, навіть табу, щодо будь-яких силових дій, маніпуляцій, нетактовних висловів. Демонструй, аналізуй, аргументуй, прогнозуй, але не будь огульним у закидах цілій спільноті співгромадян. Адресуй критику функціонерам, які справді відповідальні за таку пропагандистську чи й колабораційну активність, а не людям, не простим вірянам загалом.
Ну, і що таке релігійна нетерпимість? Це неготовність визнавати права інших на сповідування своїх релігійних переконань та участі в обрядах.
Коли ми чуємо зневажливі фрази “стамбульський патріархат” (про ПЦУ), “сцу” (з маленької букви і зовсім не зі значенням “Свята Церква України”, а з образливим обсценним вигаданим значенням для приниження й очорнення), “ряджені” (про священнослужителів ПЦУ), — ось це приклади релігійної нетерпимості в чистому вигляді. Їх є чимало не лише у соцмережевому сегменті, а й на офіційних сайтах та у ЗМІ, контрольованих функціонерами чи активістами “У”ПЦ.
Також релігійна нетерпимість у чистому вигляді — це той епізод із приписуванням людині невластивого їй віросповідання та саркастичним тоном з цього приводу, — що я наводив тут раніше (слова єпископа Никити Строжука про релігію, до якої я нібито належу, хоч насправді до неї не належу). Мета тут очевидна: зробити антисемітський натяк. А у середовищі своєю пастви, думаю, цей добродій ще відвертіший у таких словах і “закидах”, розпалюючи і міжрелігійну, і міжетнічну ворожнечу.
На жаль, інколи вияви релігійної нетерпимості можна побачити / почути і з боку не лише діячів “У”ПЦ. Свого часу, наприклад, я дискутував у Фейсбуці з одним із владик ПЦУ, який зневажливо висловлювався про УГКЦ і вішав образливі ярлики. При цьому він демонстрував неосвіченість і налаштованість на конфлікт. Безперечно, це позиція поодинокого діяча, але таке неприпустиме, і на такі факти має бути чітка критична реакція проводу релігійних об’єднань, до яких належить функціонер.
Також я був свідком, коли один із представників академічного середовища зневажливо висловлювався у своєму нібито фаховому тексті про міноритарну в Україні спільноту віри Бахаї й огульно поширював неправду про їхню діяльність в умовах війни. Особисто я тоді чітко заявив тому панові, що таке за межами етики та фаховості. Й у свою чергу поширив правдиву інформацію щодо діяльності тієї спільноти.
Читайте також: Як діятиме закон, що забороняє РПЦ в Україні: 8000 судів не треба
Отже, багато що залежить від готовності тактовно і коректно, але принципово реагувати на факти релігійної нетерпимості. Не ставати ланкою “кругової поруки” в цьому, хоч би з боку якої конфесії такі вияви були.
Однак щодо “У”ПЦ вимоги держави, повторюю, аж ніяк не свідчать про наявність у них хоч якихось виявів переслідувань за релігійною чи конфесійною ознакою. Ті вимоги аж ніяк не закликають об’єднуватися з ПЦУ чи будь-якою іншою спільнотою. Ті вимоги навіть слова не містять в аспекті, якою має бути мова богослужіння. Там сказано одне: відмежуйтеся від злочинної РПЦ, яка благословляє війну, і заявіть про це офіційно належним чином та функціонуйте собі цілком легально, сповідуючи віру.
—
Тарас Антошевський, опубліковано у виданні РІСУ