У Кропивницькому створили книжку-літопис про місто “Кропивницький: Історія крізь віки”. Вона містить понад 400 сторінок наукових розвідок й понад 800 архівних фотографій та ілюстрацій. Ідея виникла у міському департаменті культури. Мета — спростувати історичні міфи про місто й показати його справжню історію.
Про це в етері Українського радіо Кропивницького розповіли історики, доценти Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка Ірина Козир і Олександр Чорний. Вони виконали наукове редагування книги. Над виданням працювали півтора року.
Чому виникла потреба в такій книзі (тут і далі пряма мова — ред.)
Ірина Козир: Історія нашого міста є давньою, славною, насиченою дуже багатьма подіями, але дуже часто вони трактуються з протилежних поглядів. І дуже багато міфів виникло. Тому назріла потреба створення історії, яка була б заснована на джерелах: архівних, музейних, візуальних, картографічних. Нам вдалося зібрати дуже цікавий авторський колектив. Це досвідчені історики й краєзнавці, які багато років досліджували історію міста.
У книзі вісім розділів. Причому ми починаємо її з найдавніших часів, тому що кілька десятків тисяч років тому степи сучасної області не були пусткою. Їх заселяли різноманітні племена. Тут зіткнулися два світи: кочовий і слов’янський. Колонізація степу відбувалася з більш північних регіонів України. І це було залюднення його в першу чергу українським етносом.
Рання Русь та її сусіди в 10 столітті (карти для видання малював український картограф Дмитро Вортман). Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Русь та кочовики на початку 12 століття. Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Південні полки Війська Запорозького і Запорожжя (середина 17 століття). Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Поява переселенців з Балкан (середина 18 століття). Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Ірина Козир: Пізніше, в середині 17 століття, у результаті урядових програм тодішньої держави, з метою створення конкурентного поля для українців і, в першу чергу, для українського козацтва, тут з’явилися переселенці з Балкан, які мали створити тут своєрідну буферну зону.
Ось ці перипетії ранньої історії дуже складні, але цікаві. Найбільше цікавих знахідок належать до доробку Олександра Чорного, який зумів підняти такі архівні пласти, які до цього не публікувалися. Так само йому вдалося показати козацькі полки Гетьманщини і їх політики заселення нашого регіону.
Олександр Чорний: При осадництві людина (зазвичай не нижче сотника) отримувала право на те, щоб заселити слободу. Доволі часто це могло бути навіть за межами законних речей. Бо у 30-40 роках 18 століття наш край мав залишатися незаселеним з огляду на складну міжнародну ситуацію і на інтереси трьох держав: московського царства, польської й турецької держав.
Але сюди прибували козаки, засновували поселення, будували земляні фортеці, і їх до цієї фортеці, про яку ми дуже багато говоримо в історії нашого міста, у нашому краї була не одна, не дві, і навіть не п’ять. Заселення цих територій нам вказує на той факт, що в 1752-1754 роках серби сюди прийшли не в голий степ, а на територію, заселену українцями — вихідцями із лівобережної України, з гетьманщини.
Цибулівська фортеця (автор малюнку — Олександр Чорний). Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Архангелогородська фортеця (сучасна Новоархангельська громада). Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Крилівська фортеця (біля сучасного Світловодська). Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Олександр Чорний: І з огляду на це ми якраз можемо говорити й про те, хто були поселенцями першими поселенцями уже в межах нашого міста. Досить складно говорити про якісь поселення тут до 1754 року. Але як тільки розмітили план для земляної фортеці Святої Єлисавети, відразу поряд почали селитися вихідці із Цибулевого (зараз це село в Кропивницькому районі).
А Цибулів до 1754 року був головною твердинею нашої області. Це ще пасіка Михайла Хмельницького. І вихідці звідти значною мірою заснували й слободи на території нашого міста. Ми спробували пояснити, чому, скажімо, район Биково так називається, чому у нас фігурує артилерійська Слобода, або Солдатська Слобода, чому є Поділ на лівому березі Інгулу.
Де знаходили джерела
Олександр Чорний: Ми почали з державного архіву Кіровоградської області. Також працювали з матеріалами з херсонського, миколаївського, дніпропетровського архівів, центрального історичного архіву в Києві, а також з архівосховищ Польщі, архівосховищ (нема куди дівати цю правду) Російської Федерації. У Радянському Союзі туди звідси вивезли багато матеріалів.
Ясна річ, що в нас доступу зараз немає, та й, в принципі, ніколи нормального доступу не було. Це колекція історика Анатолія Пивовара. Він свого часу зібрав унікальні матеріали, і ми працювали з цією колекцією.
Також у нас є картографічні матеріали з національної бібліотеки Франції й головного архіву Німеччини. Ці речі опубліковані в нашому виданні вперше з відповідними посиланнями. У сучасних умовах це не проблема, тому що йде цифровізація архівних матеріалів, і це все виставляється на сайтах. Можна зробити запит й офіційно це отримати, оплативши цю послугу, а можна зайти на сайт, знайти речі, ідентифікувати й таким чином використовувати.
Карта Кропивницького за часів німецької окупації. Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Британська ілюстрація на тему Другої світової війни. Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Що міститься в восьми розділах
Ірина Козир: Перший розділ — “Витоки” — містить найдревнішу історію нашого краю від початку залюднення, за доби ще пізнього палеоліту й аж до середини 18 століття.
Другий розділ — “Народження міста” — розповідає про період заселення цих територій переселенцями із козацьких полків Гетьманщини й заснування фортеці на території міста.
Третій розділ — “Центр військовий та повітовий” — охоплює 19 століття. І тут автором, крім Олександра Чорного, була ще Інна Познякова. Тут відхід від міфів про переважання російського населення на території міста. Ми намагалися показати українські імена, українські обличчя, які творили історію.
Кропивницький у 19 столітті й на початку 20 століття. Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Ірина Козир: Дуже складним є розділ четвертий — “У вирі війн та революцій”. Він охоплює події Першої світової війни, доби Української революції й боротьби за українську державу. Тут велика кількість дійових осіб, бо постійно змінювалася влада. Тому авторами цього розділу у нас є Володимир Тимошенко, Сергій Гейко, Юрій Митрофаненко. Їм вдалося викласти надзвичайно складну і заплутану історію.
П’ятий розділ — “Доба комуністичних експериментів” — про 20-30 роки. Автори — Олександр Чорний, Інна Познякова, Іван Петренко, Сергій Мілютін. Тут і про відбудову після розрухи військових подій початку століття, і про утвердження радянського комуністичного режиму з усіма його перекрученнями, тоталітарними рисами, які по суті нав’язали модель радянської історії.
Шостий розділ — “Роки війни та відбудови” — присвячений подіям Другої світової війни. Тут відображені й етап оборони нашого міста, і період нацистської окупації, і визволення території міста, і повоєнна відбудова. Автори — Борис Шевченко й Іван Петренко.
Кропивницький у 1930 роках. Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Кропивницький у часи Другої світової війни. Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Кропивницький під час Другої світової війни. Книжка-літопис “Кропивницький: Історія крізь віки”
Ірина Козир: Сьомий розділ — “Період радянських трансформацій від сталінізму до перебудови” — охоплює практично всю другу половину 20 століття і показує історію, наповнену спробами вдосконалити радянську модель, яка не могла бути вдосконалена по самій своїй природі. Тому авторам Івану Петренку, Сергію Мілютіну, Артему Безшкуренку вдалося надзвичайно чітко і ясно показати й досягнення цього періоду (розбудову міста, появу нових районів, розбудову промисловості міста), і разом з тим ті трагічні сторінки, які пов’язані з репресіями, владним цинізмом щодо власного населення.
Дуже цікавий восьмий розділ “Шлях до свободи”. Він показує нашу історію від подій серпня 1991 року — від проголошення незалежності України й до подій сучасної російсько-української війни. Над цим розділом працювали Артем Безшкуренко, Кирило Панченко і Юрій Митрофаненко. Як правило, історики стараються не висвітлювати сучасні події. Але ми вважали за потрібне відобразити останні події. Тому що саме наше місто завдяки героїзму воїнів й самовідданій праці волонтерів, трудівників нашого міста впевнено тримає тиловий фланг нашої боротьби за справжню свободу України.
Майже третина сторінок книги присвячені культурі. Над цим працювали Вікторія Безверха, Марина Долгіх, Віктор Грінченко, Оксана Гольник, Тетяна Пенязь, Олег Юрченко. Окремо ми розглядаємо архітектуру, музичне й образотворче мистецтво, освіту, музейну справу, кіномистецтво.
Де брали фотографії й ілюстрації
Олександр Чорний: Частину підбирали автори. Більшість — ми з Іриною Анатоліївною. Якщо це якісь креслення, плани міста й фрагменти планів, то це з архівів. Фотоматеріали — і з приватних колекцій, і з колекції музеїв і нашого архіву. 800 ілюстрацій — це дуже небагато з того всього, що ми бачили й що хотілося б вставити в цю книгу. Щодо приватних колекцій, то тут хотілося б дуже сильно подякувати колекціонеру Юрію Тютюшкіну, який без ніяких умов надавав фотоматеріали й для сканування, і в сканованому вигляді.
Разом із тим, якщо ми говоримо про сучасність, то ми маємо сказати і про фотографів, які фотографували це свого часу для періодичних видань й просто для себе. Тому що навіть, здавалося б, те, що відбувалося 10-15 років тому не так просто знайти в гарній якості. Є також фото з сайтів, інших архівів, з колекції Анатолія Пивовара, з музею мистецтв. Немає жодної сторінки, на якій би не було ілюстрації.
І варто сказати, що у книзі є унікальні карти. Їх підготував спеціально для цього видання відомий український картограф, який готував карти і для “Енциклопедії історії України”, Дмитро Вортман. Ми спеціально з ним зв’язувалися. Він на той час був не в Україні, але люб’язно погодився.
Значення книги
Ірина Козир: Я б хотіла наголосити на тому, що фактично ми писали постколоніальну історію. Ми всі маємо розуміти, що багато країн Східної Європи пережили те ж саме, що пережила Україна і наш край. Тобто тривалий час вони перебували в складі імперії. І це імперське тавро, яке накладено на Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Болгарію, Україну, наш край, підтримується російською або іншою імперською пропагандою. Іде нав’язування наративів про несамодостатність цих народів і цих країн. Тобто це загальна тенденція для дуже багатьох країн світу і, зокрема, для країн Східної Європи.
В історії є таке правило: ми не можемо змінити минуле. Але ми маємо написати справжню, об’єктивну, чесну українську історію — постколоніальну історію. Розповісти про всі події і явища колоніального періоду нашої історії, але показати їх через призму життя і діяльності українства на цих теренах, його прагнення мати власну державу.
За словами Ірини Козир, примірники цієї книги є в туристично-інформаційному центрі міської ради.