У Акіма Галімова є відео, присвячене Волинській трагедії. Там серед інших цікавих розповідей, польський історик Гжегож Мотика, що спеціалізується на висвітленні саме цих трагічних подій, знаходячись на території колишнього польського села Янова Долина (тепер Базальтове, Рівненської області, Україна) розповідає про те, що це село було спалене вщент 21-23 квітня 1943 року бойовими відділами УПА ВО “Заграва” “Дубового” (Івана Литвинчука).
За різними даними тоді загинуло в підпаленому селі від 150 до 600 поляків із загальної чисельності в 2,5 -3 тисяч мешканців.. Розповідаючи про те, що більшість поляків загинула у власних будинках під час пожежи, пан історик підводить Галімова до пам’ятника воїнам УПА, з портретом Шевченка та написом, жаліючись, що там написано про знищення ворогів, а не про польську трагедію. Далі розповідь іде про загальні речі, та неоднозначне ставлення до пам’яті про ці події.
У Польщі трагедія цієї Янової Долини є таким же хрестоматійним прикладом Волинської трагедії – “різанини”, як вони це називають, як для нас, припустимо, спалене угорцями село Корюківка, для латишів концтабір Саласпілс, або для білорусів село Хатинь.
Не применшуючи жахливість самої трагедії, адже в тій пожежі загинув “мірняк” – старі, жінки та діти, все ж наважусь, на відміну від пана Галімова, придивитись до контексту цієї події. Контексту, який для пана Гжегожа Мотики не є суттєвим.
1. Село Янова Долина в в 30-ті роки було знаменним селом для Другої Речі Посполитої. Це була “вітрина” осадництва, про яку знали по Всій Польщі. Зразкове польське село на Волині, з типовими будинками, з електрикою та каналізацією, з вимощеною дорогою до найближчих населених пунктів та двома новими мостами через річечки, і, звісно, з католицькою капличкою в селі. Просто краса для польського ока, символ цивілізації, принесеної Польщею у відсталу православну Волинь.
2. Село Янова Долина спеціалізувалось на розробці базальтового родовища неподалік села. Практично все населення було зайнято на тому родовищі. А як добувають базальт в кар’єрі? Підривають, а потім розгрібають уламки, для їхньої обробки. Коли Волинь окупували німці робота кар’єру не припинилась, але в селі добавилося людей. Чому? Німецька охорона налічувала роту німецьких та литовських солдат охоронного батальону.
3. Базальт тепер потрібен був Рейху, отже виробництво тривало. Ба більше, тепер працювали тут не тільки, і не стільки власне поляки, які тепер керували роботами, але і… військовополонені, з концтабору, що розташовувався біля села. Поляки підривали, полонені розбирати завали, німецькі та литовські охоронці слідкували за роботами. Така собі “іділія нового європейського порядку по-німецьки”.
4. Крім попередньо описаних обставин, до потужної атаки на це село спричинилась ще одна обставина. Відмова поляків, що керували підривами в кар’єрі, надати повстанцям необхідну їм для проведення бойових дій вибухівку. Відмова ця пояснювалась тим, що в самому селі існував підпільний осередок польської Армії Країової, який планував скористатись тією вибухівкою для власних воєнних акцій. Спроба домовитися з литовськими охоронцями скінчилась вбивством, так і не встановлено ким саме, литовця, що погодився допомогти з вибухівкою українцям. Українці підозрюють у цьому вбивстві саме робітників-поляків.
5. Рота солдатів охоронної частини, що по ідеї повинна була не тільки охороняти концтабір, але і обороняти таке стратегічне, принаймні для місцевої влади, село, після першої ж сутички зайняла оборону в своїх казармах, і перечекала і напад і показове знищення осередка і польської і німецької колонізації Волині, таким чином зрадивши своїх польських робітників.
6. Після цієї події німці вивезли до Польщі поляків, що ще тут залишались. А їх, за простими підрахунками – 2,5 тис – 600 = 1900 людей. Лише після цього можна вважати, що цей польський осередок перестав існувати, адже теперішнє село Базальтове перезаселене після війни українцями.
Опоненти, звісно, скажуть: “Але ж за історією будь-якого спаленого села лежить якийсь контекст, який, тим не менше, не виправдовує жахливості трагедії”. Так, звісно, не виправдовує. Але даний контекст принаймні пояснює чому атаки зазнало саме це село, і що саме там відбувалось.
До речі на українському пам’ятнику написано, що були визволені в’язні концтабору, що працювали в тому кар’єрі на німців та поляків. Але ж це така “дрібниця”, порівняно зі смертю поляків…
Да, і ще. Крім українського пам’ятника в селі існує ще й польський пам’ятник жертвам цієї трагедії у вигляді великого хреста, який за весь час свого існування не був ні знищений, ні пошкоджений, але до того пам’ятника ні пан Галімов ні пан Мотика чомусь не підійшли…