Олександр Михальчишин із Пустомитів, Львівської області, написав, що довіряє лише дипломованим історикам, які працюють із «перевіреними джерелами».
Це його право. Але постає ключове питання:
А які саме джерела вважаються достовірними?
І ким вони перевірені — українською наукою чи імперською цензурою?
📌«Офіційна» версія історії, яка досі лежить в основі підручників і тестів, — це норманська теорія походження Русі. Вона подається як наукова, хоча в її основі — чітке політичне замовлення XVIII століття.
Створили її німецькі історики на службі Російської імперії, аби виправдати колонізацію Русі московськими царями. І ця теорія встигла укоренитися так глибоко, що навіть в українських школах та вишах її вивчають як «єдину правду».
📌 Якщо це дисертації, написані в парадигмі московської історичної школи XVIII століття, з посиланнями на так звану норманську теорію походження Русі, то чи можемо ми називати їх «об’єктивними»?
Адже норманська версія — не істина, а ідеологічна конструкція.
🔹 Ця версія суперечить цілій низці інших наукових джерел.
🔹 Її відкидали десятки українських, польських, французьких, навіть окремі російські історики — з ХІХ до XXI століття.
🔹 Вона суперечить археології, топоніміці, мовознавству.
🔹 Вона не є єдиною. І ніколи не була однозначно доведеною.
🔹 Але саме її досі викладають у школах та університетах України.
🔹 Саме за нею складають ЗНО. Саме її вимагають у дисертаціях.
📍 Тобто, навіть після десятків років незалежності — ми й далі вчимо версію історії, створену для виправдання російської присутності на наших землях.
📢 І найгірше — в Україні є академічні історики, які:
❗ Були почесними членами Російської академії наук
❗ Мали ордени дружби від Кремля
❗ Виступали на форумах у Москві після початку війни
❗ Брали участь у спільних проєктах з РФ,
❗Формували освітні програми та підручники для українських школярів.
То що — ми досі маємо вчити таку історію?
Історію, в якій Київ — це «мать городов русскіх».
Історію, в якій Україна — лише тінь «старшого брата».
Історію, яка стала підставою для війни.
📚 Москва воює не лише ракетами.
Вона воює — підручниками, наративами, кафедрами.
🔻 Це і є ціна історії:
– Ціна підручника, який не переписали.
– Ціна кафедри, яка мовчала.
– Ціна дисертацій, які не переглянули.
Ціна — у крові, у смертях, у зруйнованих містах і селах.
Бо історія — це не про минуле.
Це про те, за що сьогодні вмирають українці.
✍️ Анатолій Герасимчук
rus-ukraine.com.ua