Про збиття “шахедів”
Ну, звісно ці шахеди намагаються збити. Стріляють. Але шо йому буде, якщо він летить так високо.
Стрільба по шахедах з кулеметів завжи асоціювалась у мене з якоюсь стендовою стрільбою. Майстерність треба неабияка, щоб влучити. Те, що з часом це стане не дуже ефективним, було очевидно. Бо все ж ми бачимо як удосконалюються дрони на фронті. Тож не слід було думати, що й шахед залишаться незмінними. Шо власне і сталось.
Що ми маємо на виході. Звіти про збиття щоночі не викликають довіри.
Частіше чуємо від жителів міст: “воно летить, а ніхто не стріляє”. Не тому що нікому. А тому що летить високо і сенс той стрільби, якщо не дотягнешся.
Ближче до лінії фронту взагалі складно. Там дрони ворог розвинув настільки, що їздити досі тиловими дорогами вже треба з мисливською рушницею і постійно дивлячись вгору. Як це на практиці можна подивитись у моєму сюжеті з фронту тут.
Як рятується? Сітками над дорогами, які свого часу ставили росіяни і з яких ми так сильно сміялись. Ну ось, маємо.
Щось поламалось і в плані забезпечення наших підрозділів фпв. Повсякчас чую про чималий дефіцит. Особливо на Покровському та Новопавлівсткому напрямках. І добре, якщо цей дефіцит покриває бригада, яка знайшла як прозоро(щод потім не прийшли з ДБР) купити фпв. Але тих виробників якісних Фпв настільки не багато, що якщо ти волонтер і хочеш купити там само, за зібрані гроші – мусиш чекати чергу. Якої раніше не було. Це я пишу із власного досвіду.
Щось зламалось і з забезпеченням снарядами. “Мінні” історіі закінчились тим, що мінометники за можливості беруть іноземні. І весь батальйон сподівається все ж на дрони більше, ніж на міни. Але з огляду на дефіцит останніх, самі розумієте, як воно робе.
До всього додалось ще й дефіцит зі снарядами 155 мм. Кльовий кейс із датською моделлю, де Денія купує за свої гроші у наших виробників самохідки, які ті потім постачають в ЗСУ. І які потім ефективно прикривають нашу піхоту на фронті.
Це можна подивитись теж у моєму сюжеті з фронту тут.
Аби було чим стріляти. Але як виявляється, не дуже є. Кажуть самі артилеристи. Кажуть їхні командири.
Тобто, на початку повномасштабного держава приймає рішення перевести армію на натівський стандар артилеріі – 155 мм.
Потім шукає варіанти аби замовляти гармати у наших виробників. І знаходить.
Потім НЕ замовляє в повній мірі, тобто на всі потужності заводу снаряди для цих гармат.
Я вірю, що ситуація з дронами покращиться. Знайдуть вихід як краще збирати шахеди, з тими-таки дронами-перехоплювачами і поставлять їх виробництво на потік.
Бо так воно і має бути.
Бо в цій гонитві озброєння ми постійно то випереджаємо, то наздоганяємо ворога. То ситуація з нестачею снарядів вкотре чомусь провисає. А як кажуть самі бійці, скільки б дронів не було, виходу артилерії чекають і сподіваються на неї завжди.
Юлія Кирієнко-Мерінова, спеціальний кореспондент у ТСН; сторінка автора у Фейсбук
*************
Мовчання владних — голосніше за вибухи
Знову пекельна ніч. Повідомлення про збиття починають дратувати, як і повідомлення про кількість того, що летить. Бо летить значно більше ніж повідомляють. І це відчувається по звуку «зззззззз» майже під вікнами.
В цьому контексті в мене декілька питань до влади.
1. Чи західні експерти не попереджали про те, що «лапті» налагодять до осені виробництво до 500 шахедів на добу? Це сюрприз? Це було не відомо? Чи знову не хотіли чути?
2. Чому ще взимку не почали розробляти нові тактики стратегії, знаючі цю інформацію? Чому не організували масове виробництво перехоплювачів РЕБ?
3. Чому провалилась закупівля дронів, РЕБ? Чому не забезпечили циклічність замовлень у виробництв, які вже постачають? Бо безліч виробників жалілись, шо виробництва розгорнули, а державні контракти не заключають.
4. Чому, якщо ви бачите що ми летимо в ср@@у, ви не вийдете і не скажете населенню: шановні, буде ще гірше, закопуйтесь. Приватний сектор – копайте укриття, багатоповерхівки – ось вам адреси бомбосховищ, де все облаштовано, або хоча б організуйтесь самі. Чому народ знову тримають в невідомості, а потім встановлюють дні жалоби? Чому не готують школи та садочки в Києві і не копають укриття, а знову будують дороги?
То скажіть чесно: ми не справляємось, або нам потрібен час, то потурбуйтесь самі про себе, бо буде гірше?
Якийсь сюр. Чи ви думаєте, що люди не здатні на собі відчути, що відбувається і не відчувають це кожної ночі?
Українські громади неодноразово показували свою спроможність організуватись та захистити себе. А потім від позитивних блогерів чуєш, ви що не їдьте, це ж наша країна.
Я не сперечаюсь, що це наша країна. Але, як будь яка мати, хочу зберегти життя своїм дітям. Хоча бачу байдужість держави до цього.
Автор: Дана Ярова, громадський діяч, волонтер, голова ГО “Мрія дітей України”; сторінка автора у Фейсбук