Останні вибори в Польщі, що завершилися перемогою консервативних сил та обранням президентом Кароля Навроцкі — колишнього директора Інституту національної пам’яті Польщі, знаного своїм ідеологічним реваншизмом та активною участю в політиці історичної пам’яті, — стали сигналом тривоги, який не можна ігнорувати. — колишнього директора Інституту національної пам’яті Польщі, відомого своїм ревізіоністським баченням історії, — стали сигналом тривоги, який не можна ігнорувати. та поверненням до влади політиків, відомих своїми жорсткими заявами щодо України, є сигналом тривоги, який не можна ігнорувати. Вибори-2025 стали не просто зміною політичних еліт у Варшаві, а чіткою демонстрацією стратегічного курсу, який тепер обрали поляки щодо українського питання.
Партія «Право і справедливість» (PiS), отримавши стабільну більшість, відразу озвучила принципову позицію: перегляд політики сусідства та жорстке відстоювання польських національних інтересів, включно з історичною політикою та економічними преференціями. Перемога партії, яка систематично використовує історичні претензії та економічний націоналізм як політичні інструменти, означає для України не просто погіршення стосунків — вона несе реальну загрозу поступової втрати суб’єктності.
Головні підсумки виборів для України:
Історична політика як зброя.
Перемога PiS підтверджує, що тема Волині залишається політичним козирем. Перед виборами лідер партії Ярослав Качинський відкрито заявляв, що «Україна повинна визнати Волинь геноцидом». Ця риторика дозволила йому мобілізувати значну частину електорату, який бачить у національній пам’яті основу державної політики.
Потрібно чітко визнати: Польща використовує ті самі ІПСО-методи, що й Росія. Москва постійно апелює до «великої вітчизняної» міфології, звинувачуючи Україну в «неонацизмі» — Варшава ж апелює до Волині, вимагаючи покаяння та визнання «геноциду поляків». Це — ідентичні технології створення колективної вини. У росіян це «денацифікація», у поляків — «історична справедливість». Наслідок один: делегітимація української державності через моральне приниження.
Україні слід зрозуміти: будь-яка поступка в історичній сфері сьогодні — це не компроміс, а капітуляція, яка завтра стане прецедентом для подальших поступок. Бо якщо сьогодні вимагають «визнання геноциду», то завтра — перегляду шкільних програм, перейменування вулиць, знесення пам’ятників, а післязавтра — кордону.
Економічний націоналізм та захист внутрішнього ринку.
Польські фермери стали рушійною силою виборчої кампанії PiS, і це має прямий вплив на Україну. Блокування українського зерна, яке вже призвело до мільйонних втрат українських фермерів, тепер стане системною політикою. Варшава не приховує: українська продукція допускається на польський ринок тільки за умови максимальної вигоди для польських компаній.
Це означає, що Україна має терміново переглядати експортну стратегію і не покладатися на ринки сусідів, які перетворюють економіку на політичний важіль.
Підготовка до військового сценарію.
Вибори підтвердили мілітаризацію польської політики як системний курс, підтриманий громадянами. Польща вже витрачає понад 5% ВВП на оборону і відкрито готується до сценаріїв регіональних конфліктів. Ця стратегія означає дві речі для України:
Польща не буде допомагати Україні без вигоди для себе;
будь-яка слабкість українського тилу стане для Варшави сигналом до посилення свого впливу через “захист своїх інтересів”.
Тут варто нагадати: у 1918–1939 роках Польща також починала з історичних апеляцій, а завершила окупацією Західної України. Якщо Україна буде слабкою, ворожа риторика про Волинь перетвориться на карту для реальних територіальних претензій. Сучасна Польща це не робить — поки. Але всі інструменти вже в ходу: від мовних шкіл до культурних резервацій.
Інформаційно-культурна експансія.
З перемогою PiS активізується діяльність польських культурних центрів, освітніх проєктів, стипендійних програм. Однак їхня мета — не зміцнення української суб’єктності, а створення прорпольського лобі всередині України. Це «м’яка сила» нового типу, що не передбачає партнерства, а лише залежність.
Польща інвестує у формування нової еліти — еліти, яка знатиме польську мову, польську історію і читатиме світ через польську оптику. У перспективі це означає — формування покоління, готового «розуміти польські інтереси». А отже — поступово їх приймати.
Висновки для України:
Україна має зробити рішучий висновок з результатів виборів у Польщі: не існує жодного “братського народу”, який би не ставив свої національні інтереси понад усе. Політика Польщі тепер чітко спрямована на максимізацію власного впливу та вигоди. Україні ж необхідно:
Створити стратегічні резерви та альтернативні ринки для своєї продукції.
Розробити власну чітку історичну політику, яка буде протидіяти спробам історичного шантажу.
Визнати інформаційну та освітню політику елементом національної безпеки.
Посилити державну програму підтримки української мови, культури та національної ідентичності.
Інвестувати в прозорі оборонні програми, перетворюючи бюджет на реальну обороноздатність, а не на інструмент корупції.
Вибори у Польщі не просто змінили політичний ландшафт. Вони оголили реальність, у якій Україна має виживати і перемагати не лише на фронті з Росією, а й у жорсткій конкуренції за власну суб’єктність у регіоні. Це не питання дружби чи братерства. Це питання виживання України як незалежної, сильної та самодостатньої держави.
Про Польщу неодноразово писав тут:
Владислав Смірнов