Найчастіше питання, яке військові чують від цивільних: “Як зупинити цю війну?” Спробую пояснити з точки зору військовослужбовця.
Беручи за основу інформацію з відкритих джерел, бачимо, що ситуація зараз складна на трьох напрямках:
1. противник на 20 км наблизився до Сум, захопивши більше 10 населених пунктів на прикордонні;
2. тривають атаки на Костянтинівку, ворог намагається обійтти її від Часів-Яру та з боку покровської траси;
3. російські війська намагаються просунутися на Дніпропетровщину з метою захопити там хоча б якийсь плацдарм і включити ще одну область до своїх “хотєлок” на майбутніх перемовинах.
Тобто, війна не спиняється. Хто би там про що не домовлявся. Війна не зупиниться – поки ми самі не зупинимо тих, хто рухає її по нашій землі.
Те, що у нас не вистачає людей закрити всі напрямки – доконаний факт. Банально країна із 40 тисячами населення не може конкурувати людськими ресурсами з країною, у якій 140 млн населення, плюс “поставлені під ружжо” мешканці тимчасово окупованих територій. Так, нам не вистачає людей – тих самих 100 мільйонів різниці, і нам ЗАВЖДИ не вистачатиме піхоти, якщо будемо дзеркалити московсько-радянські методи “м’ясних штурмів”. Те, що москалі зтирають об нашу оборону по тисячі й більше свого особового складу на добу, нічого не міняє: “м’ясного ресурсу” у них ще дуже, дуже багато. Ми стільки не проживемо, якщо навіть будемо нищити їх у вдесятеро більших масштабах. Потрібна інша тактика.
Набагато кращий результат дають успішні операції типу “Павутини”, знищення російських військових та логістичних баз, а також підриву опор Кримського мосту. Але вони вимагають довгої ретельної підготовки і не можуть “закрити” всі потреби, адже насправді таких силових точок російська оборонка має набагато більше, ніж ми можемо знищити, підриваючи 40 літаків раз на 11 років. При всій повазі до тих, хто якісно організував і блискуче провів цю операцію – вона фантастична, ефективна, дуже помічна, але її мало для остаточної перемоги над ворогом.
Загалом успіхи БПЛА змусили суспільство покладати на цей вид озброєння завищені очікування, що переходять у ейфорію. Насправді це лише ЩЕ ОДИН вид озброєння. Без комплексу інших складових він нічого не вдіє. Так само передні рубежі мусить тримати піхота; так само визначальну роль на відстані до 30 км відіграють артилерія і РСЗО; так само для прориву ворожої оборони потрібні танки і бмп; так само для переміщення особового складу та підвозу боєприпасів, майна, гсм потрібна гусенична та колісна техніка… Не зменшилася роль авіації, ракет далекого радіусу враження і ППО для захисту від них. Кардинально нічого не змінилося. Просто до існуючих раніше видів зброї додався ще один. Високоефективний, але не єдино можливий.
Як не дивно, основою війська все ще лишаються командири. Не солдати, не техніка, не боєприпаси, а саме вони. Талановиті чи просто добросовісні; добре навчені й досвідчені чи ті, хто прийшов до війська у 2022-23 роках і опановує військову науку на практиці, на своїх і чужих помилках. Підкреслюю завжди: без толкового командира, самотужки, солдат нічого не зробить, взагалі. Без нормального командира взводу, роти, батальйону піхотинець в окопі, артилерист на вогневій позиції чи оператор БПЛА в точці запуску може хіба що загинути, з більшою чи меншою мірою героїчності. Наша сила в командирах, від рівня комвзводу, комбатів та комбригів – до командувачів ТГР, ОТУ, ОСУВ і вище. Не дивно, що ворог їх найчастіше атакує. На жаль, саме комнадири опинилися зараз під найбільшим інформаційним тиском суспільства; саме до командирів останнім часом найбільше чуємо претензій від тих, хто лише рік-два-три тому прийшов до війська і не встиг зрозуміти, від кого залежить його успіх-не-успіх та навіть саме життя.
Що намагаюся сказати? Нам треба готувати командирів. Заздалегідь. З числа наших підлітків і молоді, які незабаром неминуче поповнять ряди війська – адже ця війна надовго, і, судячи з її динаміки, має всі шанси перекинутися на інші країни, тож нікому не вдасться “відсидітися”. Так само, як російські ракети легко та швидко долітають до Луцка, Тернополя та Львова, вони можуть долетіти до Парижа, Лондона чи навіть Вашингтона, не кажучи вже про Варшаву, Прагу, Берлін чи якийсь умовний Будапешт. Світ дуже маленький, від російського кордону до Стокгольма відстань лише 565 км – це вдвічі менше дальності стрільби російських “Іскандерів” та у п’ять разів менше дальності стрільби “Калібрів” (гугл в поміч, або див. тут: https://glavcom.ua/…/iskanderi-jikh-analohi-i… )
Нам час навчитися “мислити глобусом” – а не межами свого села чи містечка. З 2014 по 2022 рік тодішні ухилянти оперували тезою: “Навіщо мені ваш Донбас? От коли вони прийдуть до мого міста, почнуть загрожувати моїй родині – отоді я… огого!” І що? Коли в лютому 2022 року московські війська прийшли у мирні до того Суми, обступили Чернігів, захопили Маріуполь, Херсон, Ірпінь, Бучу – виявилося, що захищатися вже пізно…. Ти нічого не можеш зробити, коли ворог вже виламує двері твоєї домівки і лізе через вікно. Ти НІЧОГО не можеш зробити із зв’язаними за спиною руками і кулею в потилиці…
Вчіться оборонятися. Вступайте до військових вишів та віддавайте дітей вчитися військовій науці. Вчіться атакувати. Читайте розумні книжки, спілкуйтеся з КОМАНДИРАМИ, розпитуйте тих, хто має досвід організації військових операцій – а не лише стріляв зі свого окопу. Вчіться стріляти. Для всіх, хто може, ця навичка має бути відпрацьованою до автоматизму: тоді ви будете більше думати над стратегією і тактикою перемоги, а не про те, як перезарядити автомат. Вчіться користуватися турнікетом і перев’язувати рани: це збереже життя вам і тим, хто поруч. Вчіться працювати разом! Не шукати ворогів серед своїх, а об’єднуватися заради досягнення спільної мети. Вчіться мотивувати людей діяти разом з вами в інтересах України. Вчіться використовувати у своїх цілях навіть ворогів, змушуючи їх робити те, що вигідно Україні, що веде до перемоги над цим екзистенційним злом, яке виповзло зі смердючої безодні і пожирає зараз місто за містом, життя за життям…
Не піддавайтеся ні страху, ні байдужості: боріться. Перемагає не найбільший чи найсильніший, а той, хто зміг протриматися на кілька секунд довше за ворога. Не піддавайтеся на обман: шукайте інформацію замість заспокійливого, думайте, аналізуйте. Робіть висновки. І – дійте. Занадто часто ми впадаємо у крайнощі, покладаючи всю свою надію на когось чи щось. Дрони – це добре, але не вони збивають балістику. І вони точно не можуть повернути під наш контроль наші міста, все одно треба буде, щоб туди ввійшли наші танки і ступила наша піхота. Як це організувати – інше питання. Зайняти місто не важко (згадайте Іловайськ!), набагато важче його втримати. Сміливість важлива, але навченість та досвід вирішують результати битв. Героїзм дозволяє багато чого досягти – але він виявляється зневаженим в тилу, де люди в силу своєї необізнаності навіть не зрозуміли, що саме ти вчинив і починають хейтити Героя за якісь супутні речі, на які він навіть вплинути не міг…
Можете стати до лав Захисників – ставайте. Чим швидше, тим краще: встигнете набратися бойового досвіду. Того самого, що рятує життя і веде до перемоги. Ставайте волонтерами, забезпечуйте фронт необхідним: це ваш внесок у перемогу.
Не можете в даний час воювати чи волонтерити – вчіться. Читайте, тренуйтеся, думайте, аналізуйте. Шукате несподівані рішення. Наш порятунок саме у нестандартних, неочевидних рішеннях, адже ні кількісно, ні технологічно нам цього ворога не здолати: цифри працюють проти нас. Значить, треба перемагати рішеннями – як на фронті, так і в тилу та у “народній дипломатії”.
Не можете ні воювати, ні вчитися – моліться і підтримуйте моральний стан тих, хто бореться. Це те, що можуть всі, незалежно від віку, статі, стану здоров’я чи фінансових ресурсів. Припиніть цей ганебний хейт військових! Вступайтеся за своїх Захисників, допомагайте ветеранам, зламайте нарешті цей дебільний наратив, ніби “війна потрібна військовим, якби вони не стріляли, все би давно закінчилося”. Звісно, що закінчилося б: вас би повбивали, одразу чи поступово, та й край. Ми боремося за вас і заради вас. Хоча нам так само хочеться тиші й спокою, ми добровільно обрали захистити вас, хто в 2014-му, хто пізніше, – і мусимо триматися, скільки є сил. Ми не можемо відступити, знаючи, чим це закінчиться для вас. Добре, якби і ви це постійно тримали у фокусі своєї уваги.
Вибачте за багато букв. Сорі, якщо когось засмутила.
Війна НЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ ні завтра, ні за 24 години, ні за 2-3 тижні чи роки. Цей дощ надовго… І краще враховувати це під час планування свого майбутнього, ніж плакати на руїнах власної домівки або не мати змоги навіть похоронити батьків у рідному місті. Немає зараз у нас іншої мети, інших планів, крім знайти спосіб зупинити і відкинути цього ворога. Що би ми собі не думали про це і як би себе не обманювали – наша мета одна: перемогти.
(Фото пресслужби 66 омбр, 2024 рік, лиманський напрямок)
Олена Мокренчук
Джерело: https://censor.net/ua/b3556646