Вже 50 днів минуло після того, як оприлюднив статтю, яка стосувалася системних помилок у даних, які оприлюднює Нацбанк.
Причому, головна проблема, що це відображає факт нерозуміння економічного змісту тих даних, які розміщують у публічному просторі фахівці Нацбанку.
У мене не було ілюзій, що на мої публічні зауваження прореагує хтось з керівництва монетарного регулятора. І міняти, схоже, теж нічого не збираються. Я їх навіть розумію. Визнати, що протягом десятиліть фахівці НБУ оприлюднюють дурниці, вони не можуть. Бо тоді постане риторичне питання щодо їхньої кваліфікації і спроможності займатися монетарною політикою центрального банку країни. А звідти ніхто за власним бажанням йти не хоче.
Знаю систему Нацбанку більше тридцяти років, тому ілюзій щодо цього особливих не мав і не маю.
Але у статті, яку згадав на початку, зазначав, що ситуація ще гірша с Держстатом. Це такий собі «чорний ящик». Там взагалі відсутня публічна процедура пояснення методології статданих, які вони оприлюднюють.
А там у мене питань, щонайменше, яким чином формуються статдані, більш ніж достатньо. Особливо в частині показників Індексу споживчих цін (ІСЦ) і Індексу цін виробників промислової продукції (ІЦВ), а також показників дефлятора (усередненого показника змін цін на товари та послуги кінцевого і проміжного споживання) та реального ВВП, які базуються на даних ІСЦ і ІЦВ. Бо саме на ці дані посилається Нацбанк у своїх щомісячних монетарних оглядах і на їхній основі ухвалює свої рішення монетарного характеру.
Історія про середню проценту ставку по кредитам.
Перед тим, як пояснити, що у мене викликає питання і сумніви у даних, які оприлюднює Держстат, дозволю собі розповісти історію з вже дуже далекого 1990 року.
Ще навчаючись на третьому курсі вечірнього факультету Київського інституту народного господарства (зараз це КНЕУ), за спеціальністю «планування народного господарства», я почав працювати у плановому відділі Київського міського управління «Житлосоцбанку СРСР».
Одне з перших завдань, яке отримав, почавши там працювати, стосувалось збирання даних з 10 банківських відділень з інформацією про середній рівень процентних ставок по виданим кредитам. Щоби потім звести ці дані у єдину форму звітності і передати їх у республіканське управління. А ті у свою чергу, звівши дані по всім областям, мали відправити зведену інформацію до Москви.
Зразу зазначу, що форма звітності була сформована неправильно, що неминуче ставило під сумнів коректність зібраних узагальнених даних. Але річ не про це.
Мене щиро здивувало, що співробітники відділень, які готували цю звітність, порахували середню процентну ставку по виданим кредитам шляхом складання номінальних розмірів процентних ставок по виданим кредитам з подальших поділом на їхню кількість. Коли я почав пояснювати їм, що так рахувати не можна, що потрібно підраховувати середню зважену процентну ставку, яка залежить від розміру виданих кредитів і їхньої ваги у сукупному кредитному портфелі, на мене почали ображатися і казати, що я видумую якісь свої вимоги. Вони, мовляв, завжди так рахували і все усіх влаштовувало.
Для мене це одна з тих історій, яка закарбувалась у пам’яті, бо демонструвала катастрофічний рівень економічної некомпетентності на усіх рівнях — від банківських відділень на місцях до клерків у Москві.
Ця історія зі згадкою про середньозважену процентну ставку важлива у контексті того, наскільки коректно підраховує рівень ІСЦ і ІЦВ Держстат. Бо, насправді, важлива не тільки достовірність даних щодо фактичних цін на товари та послуги, а і коректність визначення їхньої ваги у сукупному споживчому кошику.
«Середня температура по палаті»
Тут зроблю ремарку стосовно того, що взагалі ставлюсь до показників ІСЦ і ІЦВ вкрай критично, бо вони є, по суті, такою собі «середньою температурою по палаті».
Якщо йдеться про ІСЦ, то ще наприкінці 80-х років минулого століття Джозеф Стігліц, який згодом став Нобелівським лауреатом, у своїй роботі, присвяченій публічним фінансам, зазначав, що середній ІСЦ не зовсім інформативний. Він не повною мірою відображає той факт, що у різних соціальних груп населення, в залежності від рівня їхнього доходу, різна структура споживання. Особливо це актуально для малозабезпечених верств населення. Бо вони витрачають більшу частину своїх доходів на продукти харчування, медикаменти, комунальні послуги. Вони куди більш чутливі на зміни цін саме цих груп товарів та послуг. А ті у свою чергу можуть значно суттєвіше змінюватися. Як правило, у бік збільшення. Відповідно, середній в цілому по економіці ІСЦ, може дуже суттєво відрізнятися від ІСЦ, підрахованого лише по кошику товарів та послуг, які реально можуть собі дозволити малозабезпечені особи. Ось чому пан Стігліц вже тоді пропонував обраховувати ІСЦ окремо для трьох основних соціальних груп населення. Але цього так і не почали робити, незважаючи на очевидну доречність цієї пропозиції.
На мою думку, таке ігнорування цієї абсолютно правильної ідеї полягає у тому, що тоді всю нинішню монетарну ідеологію, яка базується на показниках середнього по економіці ІСЦ, і яку пропагує і просуває МВФ, потрібно, умовно кажучи, викинути у смітник.
Хоча уявляєте, скільки людей пропагують її, скільки з них написали дисертації з обґрунтуванням її правильності, скільки сидять на керівних посадах у центральних банків країн світу, у МВФ і Світовому банку, проголошуючи необхідність її реалізації. І хоч з десяток Нобелівських лауреатів Стігліців пояснюватиме, що їхня монетарна ідеологія неефективна, безграмотна, більш того, шкідлива, вони наполягатимуть, що роблять все правильно. Бо якщо їхні дисертації, їхня діяльність у сфері публічних фінансів — це некомпетентна дурниця, тоді їм варто змінити місце роботи. А де ж вони столуватися будуть?
Тому вони не мінятимуть своєї риторики щодо показників ІСЦ як основи монетарної політики.
Але повертаючись до українських реалій слід зазначити, проблема ще у тому, що на основі середнього по економіці ІСЦ уряд і парламент ухвалюють рішення, які стосуються рівня мінімальних зарплат і соціального захисту населення. Враховуючи, що, як правило, ІСЦ кошику товарів та послуг, які споживають малозабезпечені особи, вищий, а подекуди суттєво вищий, за середній по економіці ІСЦ, підвищення офіційного рівня мінімальної зарплати і соціальних виплат не компенсує фактичного зростання цін малозабезпечених.
Отже, діє класичний принцип «бідні стають бідніші» за цинічної мовчазної згоди уряду і народних депутатів.
Не менше проблем і з показником ІЦВ. Фактично він залежить від структури промисловості. Чим вища в ній частка сировинних галузей, тим більші коливання показника ІЦВ в залежності від того, що відбувається з цінами на сировину. Відповідно, у сировинних галузях промисловості ціни можуть значно змінюватися. За таких обставин середньозважений показник ІЦВ буде тією само «середньою температурою по палаті», яка може дуже суттєво відрізнятися зі зміною цін у галузях з більшим рівнем переробки. Тому орієнтуватися на середньозважений показник ІЦВ для оцінки змін цін в промисловості вкрай сумнівно. Ще більш сумнівно — ухвалювати монетарні рішення на цій основі.
Таким чином, навіть абсолютно коректно пораховані показники ІСЦ і ІЦВ не можуть бути інструментом для ухвалення монетарних рішень центробанку і соціальних рішень уряду.
Фактично вони потрібні лише для визначення дефлятора та ВВП. Але і це лише за умови їхнього коректного підрахунку.
З цим і спробуємо розібратися.
Що відбувається з ІСЦ?
Як вже вище зазначав, для коректного підрахунку ІСЦ необхідна не тільки достовірність даних про зміну цін на товари і послуги кінцевого споживання, але їхня вага у загальному споживчому кошику. Бо ціни на капусту можуть навіть знижуватися, про що з пафосом колись говорив прем’єр-міністр Микола Азаров, але є питання ваги цього продукту в загальному споживчому кошику і впливу на загальний показник споживчих цін.
Відповідь щодо вагової структури споживчого кошику дає нормативний документ Держстату «Вагова структура для розрахунку ІСЦ за Класифікацією індивідуального споживання за цілями».
Зазначу, що протягом 2023-2024 років неодноразово публічно зазначав, що на сайті Держстату розміщений файл «Вагова структура для розрахунку ІСЦ за Класифікацією індивідуального споживання за цілями» за 2021 рік.
Відповідно зауважував, що ситуація з чисельністю населення в регіонах, структура доходів і витрат основних соціальних груп населення суттєво змінилася. Тому розрахунок ІСЦ на базі «Вагової структури для розрахунку ІСЦ» за 2021 рік не зовсім коректний.
В уряді і Держстаті відмовчувалися, а навесні 2025 року без жодних пояснень розмістили «Вагова структура для розрахунку ІСЦ за Класифікацією індивідуального споживання за цілями» за 2022 і 2023 рік. Які начебто там завжди і були.
Наскільки можна довіряти в цьому випадку даним Держстату щодо ІСЦ протягом 2022-2024 років кожен може вирішити самостійно. Я промовчу.
У той же час хочу звернути увагу, що, по-перше, для підрахунку ІСЦ важлива не тільки вагова структура споживання по видам товарів і послуг, а ще і вага субрегіонів, а їх у Держстату дев’ять: Київ, Центр (без м. Києва), Придніпровський, Подільський, Східний, Причорноморський, Донецький, Поліський, Карпатський.
Бо чисельність населення у цих субрегіонах у 2021 і 2025 роках дуже суттєво відрізняється, як і рівень їхніх доходів.
Але Держстат з цього приводу жодних пояснень не дає. Тому, як він потім все це зводить до єдиного ІСЦ, тайна велика є.
По-друге, що не менш важливо, вагова структура споживання напряму залежить від рівня доходів населення. За класичним принципом чим вищий рівень доходів, тим менше у ваговій структурі споживання частка «продуктів харчування та безалкогольних напоїв».
І у Держстаті це безперечно знають.
Більш того, цілком фахово у даних, які стосуються «витрат і ресурсів домогосподарств» станом на 07.2021 рік (це останні оприлюднені дані) Держстат відзначає, що в залежності від рівня душових доходів населення частка їхніх витрат, які йдуть на придбання «продуктів харчування та безалкогольних напоїв» відрізняються, наприклад для Волинської області, від 95,5% (для душових доходів до 3000 грн) і до 42,3% (для душових доходів до 12000 грн і вище).
Як бачимо, розуміння відмінностей, подекуди кардинальних, у ваговій структурі для розрахунку ІСЦ в залежності від рівня душових доходів населення у Держстату є.
Але тоді все, що оприлюднює Держстат щодо ІСЦ, перетворюється на суцільний анекдот.
Враховуючи, що рівень душових доходів домогосподарств по субрегіонам відрізняється, особливо по Києву, виникає питання, чому тоді вагова частка витрат домогосподарств на придбання «продуктів харчування та безалкогольних напоїв» у них однакова?
Причому, що цікаво, до 2014 року Держстат ще робив вигляд, що він враховує, що рівень душових доходів домогосподарств по субрегіонам відрізняється, тому ставив різні дані. Хоча вони і не відрізнялися надто суттєво.
Але потім, схоже там вирішили «не паритися», тому почали по всім субрегіонам виставляти однакову вагу витрат домогосподарств на придбання «продуктів харчування та безалкогольних напоїв».
Ви теж готові приймати на віру такий дивний підхід?
Ну і з урахуванням війни, як самі розуміємо, рівень доходів населення неухильно зростає. Бо саме зі зростанням душових доходів населення може скорочуватися вага витрат домогосподарств на придбання «продуктів харчування та безалкогольних напоїв».
Якщо у 2021 році частка цих витрат у Держстату складала 43,4%.
То чим далі, тим життя стає багатше і веселіше. Причому, однаково по усім субрегіонам.
У 2022 році вони складали трохи менше 42%.
І з 2023 року і по цей час — трохи менше 40%.
Вибачте, як все це можна сприймати серйозно?
А після того, як можна сприймати серйозно та з повагою розлоги роздуми керівництва НБУ про рівень споживчої інфляції і їхньої натхненної, наполегливої і, звісно, ефективної діяльності з її зниження, якщо усім їхні твердження базуються на очевидно сумнівних даних?
Наскільки реальні показники ІЦВ взагалі сказати важко
Про достовірність ІЦВ казати ще важче, тому що невідомо, яку вагу кожної галузі промисловості при його розрахунку бере Держстат. А слід нагадати, що внаслідок окупації територій, нестачі електроенергії, проблем з логістикою та реалізацією значна частина підприємств промисловості після початку повномасштабного вторгнення взагалі не працює чи працює лише на частину своїх потужностей. Відповідно, питання ваги у загальній структурі промисловості і відповідно цін у тих чи інших галузях набуває принципового значення. Враховуючи, як вільно Держстат обходиться з визначенням вагової структури при підрахунку ІСЦ, у мене немає жодних підстав відноситься з довірою до їхніх даних ІЦВ.
А відповідно і дані дефлятора та реального ВВП, які оприлюднює Держстат, теж викликають обґрунтовані сумніви.
Але все, нагадую, «чорний ящик». Ми просто маємо приймати на віру дані Держстату чи не приймати. Це вибір кожного. Їм на це, відверто кажучи, плювати. Вони розуміють, що рівень компетентності керівництва що уряду, що Нацбанку настільки низький, що їм можна давати будь-яку інформацію, незважаючи не рівень її коректності і достовірності. Вони все-рівно неспроможні її правильно оцінити і використати.
Що робити
Отже, повторю думку, яку вже висловлював раніше.
Назріло питання про суттєву зміну діяльності Держстату.
По-перше, він має бути підпорядкований Мінфіну, а не Мінекономіки. Бо саме Мінфін формує проект держбюджету і саме він, у першу чергу, має бути зацікавленим у реальних статданих.
По-друге, при Держстаті на законодавчому рівні повинно бути передбачено формування постійно діючої експертно-методологічної ради, яка має формуватися з представників уряду, НБУ, профспілок, «Українського союзу промисловців і підприємців» і академічної економічної науки. Саме на підставі висновків цієї експертно-методологічної ради має формуватися і постійно переглядатися методика підрахунку статданих. Бо інакше економічні експерти і науковці надалі писатимуть статті і аналітичні огляді на базі, м’яко кажучи, не зовсім коректних даних Держстату і НБУ.
По-третє, Держстату буде необхідно почати обраховувати окремо показники ІСЦ по трьом соціальним групам населення. Це, у першу чергу, вкрай необхідно у межах чесної, відповідальної соціальної політики.
Також владі потрібно перестати принижувати людей абсурдними показниками споживчого мінімуму, який не має нічого спільного з реальністю. Очевидно, що ми не зможемо зразу забезпечити його. Але маючи реальні показники, з урахуванням змін ІСЦ для малозабезпечених верств населення, можна думати, яким чином щороку наближатися до того, щоби забезпечити його за рахунок інструментів податкової, бюджетної і соціальної політики.
Крім того, необхідно робити обрахунок ІЦВ окремо для переробних галузей, щоби мати розуміння, яким чином і за допомогою яких інструментів процентної і курсової політики підтримувати саме їх.
Знову таки, усвідомлюю, що лише після зміни влади в Україні вищевикладене може бути почути і почати мінятися.
Ті, хто зараз сидять в уряді, Нацбанку, в парламенті не спроможні навіть на розуміння прочитаного, вже не кажучи, про зміну економічної політики, яка є непрофесійною і неефективною.
Борис Кушнірук