Українські дрони на оптоволокні поки що не демонструють очікуваної ефективності. На дистанціях до 15 км лише 10–30% з них досягають цілей, тоді як російські аналоги показують до 80% успішних польотів. Причини криються не лише в технічних нюансах, а й у системних проблемах виробництва та закупівель.
Є такий вислів: «Бучацьке пиво вже добре, але пити його ще не можна». Саме такий висновок напрошується після перегляду інтерв’ю Олексія Бабенка, одного з найбільших виробників дронів в Україні, для видання «Мілітарний» — «Чому українські дрони на оптоволокні гірше долітають до цілей, аніж російські аналоги» . Як інакше сприйняти статистику, коли на дистанцію до 15 км фіксований доліт до цілі становить близько 10–30%, з невеликими поправками на майстерність підрозділу та виробника дронів
Масове застосування росіянами дронів на оптоволокні розпочалося ще в серпні минулого року під час Курської операції. З того часу вони мали чимало часу на вдосконалення цієї технології.
Оскільки питання «української оптики» має істотне значення для фронту, додам і свої «5 копійок» до порушеної теми.
Технології
Проблема — не в часі, який росіяни мали на розробку та випробування власних зразків на оптоволокні. Адже сама технологія зовсім не така проста, як здавалося на перший погляд. Готові китайські рішення з комплектуючими не працюють — ні в нас, ні в русні. Бо запчастини — це ще не готовий продукт. Є й дрібні, і не зовсім дрібні нюанси. Приміром, клей, який використовують під час намотування оптичного волокна (в окремий спосіб). Навіть кут встановлення котушки на дроні має значення.
Є й значно важливіші фактори, які валять показники роботи: хто і на чому намотує оптоволокно. Неякісні медіаконвертори і поверхневе ставлення до намотки котушок — два тутешні, так би мовити, «вбивці» дронів на оптиці.
А ще — типові наземні станції з лазерами малої потужності, зібрані з дешевеньких деталей із Піднебесної. Та що вже казати — навіть конектори «наземки» з оптикою мають значення. Особливо — коли мова про дрони з дальністю понад 10 км. Та й із цим наш оборонний комплекс дав би собі раду — якби не наступне.
Сито чи прокрустове ложе закупівель
Кожен зразок має пройти спільні відомчі випробування і отримати «еНеСеНки», а вже потім формується «потреба», яка потрапляє на столи «замовлень» — Агенції оборонних закупівель та ДССЗІ. Цей «правильний» шлях для кожного дрона, особливо БПЛА на оптиці, виявився особливо тернистим. Тому й кажуть посвячені, що кількість угод, укладених великими закупівельниками на «фіпівішки» на оптиці, не перевищує пальців на одній руці. При цьому маємо типову проблему: купують одну наземну станцію на БПАК із 200 дронів, а потім, коли роздати по 50 дронів на підрозділ, вони гарантовано не полетять як слід.
Залишаються децентралізовані закупівлі військових частин, де викручуються як можуть — купують по три дрони й 50 котушок. Потім — возня з кріпленням котушок на інші FPV-дрони, які для цього не призначалися. Невелику частину дронів на оптиці закуповують і благодійні фонди. Проте, як і у випадку з децентралізованими закупівлями військових частин, значна частина — це лише компоненти для «оптики», з яких у майстернях підрозділів потім намагаються зібрати щось робоче.
Усі ці «локалізовані» рішення недостатньо відтестовані — по суті, це сирі альфа-версії. Тому вони й коштують дешевше. Куди вже тут до 80% дольотів як у русні.
Добрий дрон на оптиці у більшості випадків має бути дорогим. Проте все українське законодавство і самі великі закупівельники «заточені» на показник для прийняття рішення у вигляді найнижчої ціни, а не на якість. Рішення щодо стійкого стабільного зв’язку потребує повної екосистеми — і вона не може бути дешевою. А максимальне локалізоване виробництво котушок в Україні сьогодні — це 1000 одиниць на місяць.
Геймчейнджер — чи ні?
Ні. Поле бою змінилося настільки, що кожній бригаді потрібно мати різні засоби ураження безпілотними системами на відстані від 0 до 50 км від ЛБЗ. І забезпечити це вже сьогодні неможливо дронами одного типу — навіть на оптиці, і тим більше від одного виробника. Та й не лише дронами можна вирішити бойові завдання через складову «повітря».
Тому замість розмов і слоганів на кшталт «закупимо сотні тисяч дронів на оптиці» варто віднайти реальні ресурси (а маркерів, що в ДССЗІ та АОЗ бракує бюджетних коштів на різні типи БпЛА — вже більш ніж достатньо) і працювати над створенням для кожної бригади (а тим більше — корпусу) повноцінної лінійки безпілотників різного функціоналу.
Але це — тема наступної статті на