Визнання російської окупації – це не мирна угода. Це запрошення до нових війн, яке стане першим актом у виставі під назвою «Кінець світового порядку».
25 квітня президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп в інтерв’ю виданню Time сказав:
«Ну що ж, Крим перейшов до росіян. Його передав їм Барак Хусейн Обама, а не я. З огляду на це, чи зможуть його повернути? Росіяни були там. Їхні підводні човни перебували там задовго до будь-якого періоду, про який ми зараз говоримо, багато років. Люди в Криму переважно розмовляють російською. Але це було передано Обамою. Це не було передано Трампом. Чи відібрали б його у мене так, як відібрали у Обами? Ні, цього б не сталося.
Крим, якби я був президентом, не був би втрачений…
Якщо говорити про те, чи залишиться Крим із Росією — ми маємо говорити лише про Крим, тому що завжди згадують саме його. Крим залишиться з Росією».
Так, можна погодитися, що Обама допустив втрату Криму через нерішучість. Трамп же своїм вибором може поставити під удар честь Америки.
Крим – далеко не єдиний випадок незаконної анексії, який «завжди згадують». Росія висуває свої територіальні претензіїі до інших українських територій. Так, президент РФ Володимир Путін та міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров відкрито заявляли про претензії на українські території, окрім Криму — зокрема на Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області. 30 вересня 2022 року Путін офіційно оголосив про анексію цих чотирьох українських регіонів. У своїй промові він заявив: «Люди, які живуть у Донецьку, Луганську, Херсоні та Запоріжжі, стають нашими громадянами — назавжди». Цей крок був рішуче засуджений міжнародною спільнотою, як грубе порушення міжнародного права.
У червні 2024 року Путін висунув умови припинення війни, які включали вимогу до України відмовитися від вступу до НАТО та передати Росії повний контроль над Донецькою, Луганською, Херсонською та Запорізькою областями. У квітні 2025-го запропонував припинити наступальні дії на поточних лініях фронту та висловив готовність наразі відмовитися від претензій на інші частини українських територій, які залишаються під контролем Києва.
Слідом за Путіним Лавров заявив, що територіальні амбіції Росії в Україні виходять за межі Донбасу і включають такі області, як Херсонська та Запорізька. Він прямо зазначив, що цілі «спеціальної військової операції» розширилися, натякаючи на подальші територіальні претензії Росії в Україні.
Згодом підтвердив свою позицію, заявивши, що український уряд «не представляє інтереси мешканців Криму, Донбасу, Новоросії та інших територій, які залишаються під контролем України».
Ці заяви підтверджують, що Кремль має намір анексувати не лише Крим, а й інші значні території суверенної України, якщо їм це вдасться.
Ідея піти на поступки Москві, визнаючи за нею право на Крим, ймовірно, мотивована прагненням зупинити руйнівну війну. Але вона стане катастрофічною. Не лише для України, а й для всієї системи міжнародного права, глобальної стабільності, а також для авторитету американської дипломатії.
Ситуація України вимагає чесного розуміння історії.
Коли Україна у 1991 році проголосила незалежність, ми успадкували третій за величиною ядерний арсенал у світі. Заради глобальної безпеки та нерозповсюдження ядерної зброї Україна погодилася відмовитися від свого ядерного потенціалу. Це рішення підтримали і гарантували, як Сполучені Штати, так і Росія в рамках Будапештського меморандуму 1994 року. Трагічно, але саме в цьому випадку США та Росія, незважаючи на інші розбіжності, діяли на одному боці, що згодом створило вакуум безпеки, яким Росія скористалася для окупації Криму та розв’язання війни. Навіть президент Білл Клінтон, за часів якого був укладений Будапештський меморандум, пізніше визнав, що переговори про роззброєння були серйозною помилкою. У 2023 році він зауважив:
«Я відчуваю особисту відповідальність, тому що я переконував їх [українців] відмовитися від ядерної зброї. І зараз ніхто в Україні не вірить, що Росія наважилася б на цю авантюру, якби Україна зберегла свої ядерні сили».
Історія дає суворий урок: щоразу, коли Сполучені Штати йдуть на поступки тоталітарним режимам заради політичної вигоди, це обертається не лише зрадою власних принципів, а відкриває шлях до більших і кривавіших конфліктів.
Від невтручання у розгортання фашизму у 1930-х, фатальні компроміси часів Холодної війни чи помилки під час гарантування безпеки України — закономірність незаперечна. Питання не в тому, чи говорять у Криму російською мовою, чи перебували там російські підводні човни десятиліттями. Воно в іншому: чи залишиться Америка країною, що стоїть на захисті верховенства права, чи стане тією, що виправдовує беззаконня щоразу, коли це політично зручно?!
Російсько-українська війна – не єдиний конфлікт, який залишається невирішеним.
Південна Осетія та Абхазія, окуповані Росією; Придністров’я у Молдові; Тибет, анексований Китаєм у 1950-х роках; Тайвань, який КНР називає своєю «провінцією»; Північний Кіпр, окупований Туреччиною з 1974-го; Західна Сахара, більшість території якої окупована Марокко з 1975 року після виходу Іспанії; Аксаї Чин та Аруначал-Прадеш, Курильські острови, Кабінда (Ангола), Півострів Бакассі; а також Східний Єрусалим і Голанські висоти, анексовані Ізраїлем. Усі ці території досі не визнаються міжнародною спільнотою, включно зі Сполученими Штатами. Чи тепер ми маємо вибірково легітимізувати такі акти агресії залежно від того, хто їх вчиняє? Що тоді залишиться від довіри до лідерства демократій у світі, якщо США перетворять базові принципи суверенітету та територіальної цілісності на предмет торгу? Світ спостерігає. Історія веде свої записи. Ми, українці, чітко говоримо:
КРИМ НЕ ПРОДАЄТЬСЯ!
Воєнний злочин не можна легітимізувати
Анексія Криму Росією у 2014 році була кричущим порушенням міжнародного права. Вона порушила статтю 2(4) Статуту ООН, яка забороняє використання сили проти територіальної цілісності іншої держави, і Заключний акт Гельсінської наради 1975 року, що гарантує непорушність кордонів. Також вона суперечить Будапештському меморандуму 1994 року, в якому Росія разом із США та Великою Британією підтвердила суверенітет України в обмін на відмову від ядерної зброї. Генеральна Асамблея ООН неодноразово засвідчувала, що Крим — це частина України, а російська окупація є незаконною. Визнання анексії сьогодні не виправить несправедливість. Воно її узаконить. Ще гірше — створить небезпечний прецедент, що кордони можна змінювати силою, а міжнародні зобов’язання не мають значення, якщо виникає політична доцільність.
Це зруйнує світовий порядок, створений після Другої світової
Світовий порядок після Другої світової війни був встановлений через угоди в Ялті та Потсдамі, Статут ООН і принципи Нюрнберга. Він спирався на одну базову істину: війна більше ніколи не повинна приносити територіальні здобутки.
У Ялті 1945 року лідери союзників взяли на себе зобов’язання щодо світу, побудованого на праві, а не на загарбанні. У Потсдамі вони підтвердили, що мир можливий лише за умови дотримання суверенітету і кордонів. Вся система, що виникла — Організація Об’єднаних Націй, міжнародне право, багатостороння безпека — була створена для того, щоб не допустити нормалізації агресії.
Визнання претензій Росії на Крим означатиме розрив з цими принципами. Це стане сигналом кожному потенційному диктатору, що історія перегорнула сторінку, і світ повертається в епоху імперських захоплень.
Це буде зрадою кримських татар і всіх пригноблених народів
Крим — це не просто територія. Це історична Батьківщина кримських татар — тюркського мусульманського народу, який у 1944 році був депортований Сталіним. У 2015 році Україна визнала цей злочин геноцидом. З моменту російської окупації у 2014 році кримські татари знову зазнають репресій: арештів, катувань, викрадень, заборони Меджлісу, релігійних переслідувань.
Визнати анексію означає зрадити не лише кримських татар, а й усі бездержавні й пригноблені народи, які покладаються на міжнародне право: чеченців, уйгурів, рохінджа, курдів. Це підірве довіру до Заходу, як захисника прав корінних народів і релігійних меншин.
Це зруйнує юридичний і економічний авторитет США
Є ще один наслідок, який часто недооцінюється у стратегічних дебатах: удар по економічній довірі до Сполучених Штатів. Америка є глобальним лідером не лише через військову силу чи ринки, а й завдяки своїй відданості верховенству права. Саме це забезпечує долару статус світової резервної валюти і приваблює інвестиції до країни. Якщо США почнуть вибірково застосовувати міжнародне право, визнаючи захоплення територій, коли це політично зручно, це зруйнує основу довіри до американських інституцій. Партнери, інвестори, союзники почнуть ставити питання: А чи можна взагалі довіряти американським зобов’язанням — юридичним, політичним чи економічним?
Колишній міністр фінансів США Ларрі Саммерс застерігав: «Верховенство права важливіше за верховенство будь-якого лідера. Саме верховенство права дозволяє долару залишатися світовою резервною валютою». Підрив цієї основи матиме наслідки далеко за межами Криму.
Це відкриє шлюзи до нових війн
Навіть не сумнівайтесь: на Кримі це не зупиниться. Якщо Росії дозволять зберегти здобуте силою, інші підуть її шляхом:
• Китай активізує претензії до Тайваню
• Туреччина закріпить окупацію Північного Кіпру
• Сербія вимагатиме перегляду кордонів у Боснії
• Авторитарні режими по всьому світу використають силу, аби змінити карту
Те, що зараз виглядає як «компроміс», може завтра стати причиною серії нових воєн.
Миру без принципів не існує
Так, Україна потребує миру. Але його не можна купити ціною суверенітету. Як і неможливо досягнути, зрадивши право, справедливість і надії тих, хто довіряє міжнародному правопорядку. Його не можна будувати на руїнах принципів, що уберігали світ від великої війни понад 80 років.
Крим — не предмет торгу. Це частина України. Це дім народу, що пережив депортацію, геноцид і нову хвилю репресій. Це тест для світового порядку — чи вірить міжнародна спільнота у свої ж правила, чи готова зрадити їх заради тимчасового полегшення?
Америка, в яку ми віримо, захищає справедливість. Навіть перед обличчям найважчих випробувань.
Якщо людська цивілізація хоче зберегти світ, у якому закон важить більше, аніж сила, угоди виконуються, суверенітет поважається, а слово має ціну — всі мають сказати чітко і однозначно:
КРИМ НЕ ПРОДАЄТЬСЯ!
Джерело: https://censor.net/ua/b3548970