.
Погодьмося, світлина цього вже немолодого генерала, доволі ефектна, принаймні, запам’ятовується. Можливо тому й засідає у нашій пам’яті, що погляд цього сивочолого фронтовика випромінює якусь крайню рішучість і сталеву волю, яку ми сьогодні так рідко зустрічаємо.
.
Ви запитаєте: а, яке відношення цей високий військовий чин, який зображений на цьому фото, мав до нашого Львова і до Галичини в цілому..?
.
Відповідаю: зображений тут генерал-фельдмаршал Август фон Макензен, який будучи саксонцем, все своє життя вірно служив своєму народові, має цілковите право вважатися рятівником Львова і Галичини в цілому від російської окупації.
.
Отож, далі – коротко і почну з простого: всі ми знаємо, що у вересні 1914 року російська імперія захопила Львів, Тернопіль та підійшла до Перемишля. У той час російські війська окупували фактично майже усю Східну Галичину і навіть створили на цих землях Галицьке генерал-губернаторство.
.
І, уявіть собі: майже дев’ять (!) місяців над львівською ратушою майорів російський триколор, а у Львові та по інших містах і містечках новоствореної “львівської губернії” у грошовому обігу в усі ці місяці ходили російські рублі, а усі тутешні українські інституції (банки, товариства, музеї та інше) були розграбовані росіянами або ж вивезені до росії, а українська мова була заборонена на усіх рівнях.
.
І розпач у ті місяці був такий, що на початку зими 1915 року здавалось-би все, крапка – росія в Галичині це серйозно і назавжди (то я переповідаю слова зі спогадів очевидця тих подій). І, це при тому, що у ході Карпатської операції російські війська ведучи кровопролитні бої із австро-німецькими арміями, втратили вбитими і пораненими понад один мільйон російських солдат і офіцерів, у той час як австро-угорські й німецькі армії – вісімсот тисяч. (Росія ніколи не заморочувалася кількістю вбитих на полі бою росіян. Просто той народ з іншого тіста: він далекий від цивілізації, не поділяє загальнолюдських цінностей і всю свою історію демонстрував, що людське життя для нього абсолютно нічого не значить: причому – ні своїх ворогів, ні своїх однокровних).
.
І, от тут якраз і з’являється на арені галицьких фронтів бойовий генерал-саксонець, війська якого проломили оборону 3-ої російської армії в Галичині (в районі Горлиці) і погнали окупантів у напрямку Збруча. Причому, росіяни почали відступати із Галичини зі щораз зростаючими втратами. Посудіть самі: якщо до того часу росіяни щомісяця втрачали у боях вбитими і пораненими в середньому 140 тисяч солдат і офіцерів, то вже тікаючи з Галичини ця цифра становила в середньому 235 тисяч вбитими і пораненими щомісяця.
.
І вже третього червня 1915 року війська німецької 11-ої армії на чолі із генерал-фельдмаршалом Августом фон Макензеном звільнили від росіян Перемишль, а 22 червня – і наш Львів.
.
Ось такий внесок цього незвичного уродженця далекої Саксонії, у звільненні Галичини від російських окупантів і який зберіг військову честь та неперевершений талант стратега навіть в останні години існування однієї із найбільших імперій тогочасної Європи: Австро-Угорської монархії…
.
P.S.
Хотів би нині звернути вашу увагу на один історичний факт, який чомусь все вислизає з нашої пам’яті, коли ми ведемо мову про наше місто під час воєнних лихоліть: чому – не чинячи жодного опору – Львів віддавали росіянам і у 1914 році і у 1939-му..?
.
От, уявіть собі: більш як сто літ тому – 20 серпня 1914 року одразу чотири російських армії майже без кровопролитних битв увійшли до Галичини зайнявши Тернопіль, Броди і Бучач. Єдиний важкий кавалерійський бій з австріяками росіяни тоді мали під Зборовом на Тернопільщині.
.
У ті дні третьою армією південніше Буська на Львівщині командував Рудольф фон Брудерман. Чи не єдиним районом, де росіянам одразу дали по зубам було межиріччя Гнилої і Золотої Лип в околицях Бережан і південніше, де наші підавстрійські галичани показуючи неймовірні чудеса військової доблесті змогли на довший час зупинити восьму армію генерала Брусілова.
.
Отой: “не наш Львів” і підступи до нього, ніби-то обороняли два резервні корпуси угорського генерала Германа фон Кьовессгаза і австрійського Франца фон Гьотцендорфа. Але цим віденським високопоставленим військовикам не вдалося вирівняти лінію фронту в районі Свіржа під Перемишлянами і тому австро-угорські армії кинулися у неорганізований відступ полишивши Львів напризволяще…
.
І вже третього вересня 1914 року до Львова – без жодного (!) пострілу з боку львів’ян – увійшла сорок друга піхотна дивізія ще одного “русского” генерала: Готліба-Вільгельма фон Роде. Причому тогочасна Львівська міська Рада одразу почала урочисто і помпезно вітати росіян як своїх визволителів, а сам віце-президент Львова, Тадеуш Рутовський навіть виніс росіянам “ключі від Львова”, урочисто передавши їх ворогові вгорі вулиці Личаківської (у мережі є численні світлини того акту ганьби). І після цього Львів на довгих дев’ять місяців став… Галицьким військовим генерал-губернаторством у Російській імперії.
.
… Чи могло зі Львовом трапитися інакше у тому 1914 році..? Так, могло. Але за однієї умови – якби Львів тоді був не австро-угорським, а українським. І тоді б галицькі українці билися за своє рідне місто до останнього, так як вони це чудово показали через чотири роки після тієї російської агресії – у листопадові дні 1918 року звільняючи Львів від польських окупантів, а потім ведучи з ними впродовж майже двох років одну із найкровопролитніших війн в історії Західної України.
.
А ті австро-угорські найманці-генерали, які і за Статутом і згідно з військовою честю мали б кістьми лягти під Львовом але не дати росіянам захопити Львів, втікали з української Галичини як наполохані шулікою курки, замість того щоб виконати свою Присягу.
.
Але уся та ганебна історія із дев’ятимісячною російською окупацією Львова у 1914-1915 роках, львівську владу нічого так і не навчила.
.
Бо схожа ситуація склалася двадцять п’ять літ потому, коли у вересні 1939 року “доблесні” польські війська навіть не думали обороняти Львів, а відразу дременули з-під стін нашого міста, як тільки-но побачили наступаючих росіян. Але на цей раз – росіян радянських…