У Вашингтоні політики все частіше закликають пожертвувати інтересами України, щоб посварити Китай і Росію. На це щонайменше двічі натякав й сам президент Трамп, пише американська Hill.
Видання нагадує, що схожий план на початку 1970-х років реалізував 37-й президент США Річард Ніксон. Щоправда, він зближувався з Китаєм, щоб разом протистояти СРСР.
Тоді американський задум загалом спрацював. Але зараз успіх трампівської політики “Ніксон навпаки” (Reversed Nixon) зовсім не гарантований, вважають автори статті: аналітик Майкл Мацца та науковець Шей Хатірі.
На їхню думку, ця стратегія – хибна, адже ґрунтується на викривленому розумінні як історичних подій, так і сучасної геополітичної ситуації.
Нинішній союз Росії й Китаю – не ситуативне партнерство, як у 1970-ті, а міцний альянс, побудований на спільному баченні світу.
Екскурс в історію
Експерти згадують, як відбувався поворот США в бік Китаю за часів президентства Ніксона.
Тоді Америка скористалася старим конфліктом, який вже існував між Пекіном і Москвою.Пропустити WhatsApp і продовжитиBBC Україна тепер у WhatsApp
Головне про Україну та світ – у нашому WhatsApp-каналі
Клікніть тут, щоб підписатися
Кінець WhatsApp
Ідеологічне суперництво, ядерні перегони і прикордонна війна 1969 року самі по собі розкололи два комуністичні табори – без участі Заходу, вказують аналітики.
“Китай мав усі підстави боятися влади в Росії й шукати противаги у США”, – додає оглядач Washington Post Девід Ігнатіус.
1956-го, за три роки після смерті Сталіна, перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов виступив із критикою сталінізму, чим обурив тодішнього китайського лідера Мао Цзедуна.
Той вважав це відступом від справжнього марксизму-ленінізму і спробував утвердити лідерство Пекіна у світовому комуністичному русі.
Його “Великий стрибок уперед” 1958 року був частково відповіддю на радянську критику.
Ідеологічна прірва між державами закріпилася 1963 року – коли китайці опублікували памфлет під назвою “Про фальшивий комунізм Хрущова і його історичні уроки для світу”.
Цей розкол мав і практичні наслідки. 1960-го Радянський Союз відкликав з Китаю всіх своїх радників, включно з тими, що працювали над китайською ядерною програмою.
Коли Китай звернувся по співпрацю до США, щоб зберегти рівновагу в ядерному балансі, це викликало невдоволення Москви.
Стосунки стрімко погіршувались.
До кінця 1960-х напруга сягнула піку й СРСР навіть припускав, що може завдати превентивного удару по китайських ядерних об’єктах – на тлі прикордонної війни 1969 року.
Тож США не мали жодного стосунку до створення цього конфлікту, підкреслюють автори статті. Поїздки Кіссінджера і Ніксона до Пекіна в 1971 і 1972 роках не змогли “вбити клин” між Пекіном і Москвою, а радше використали розкол, що вже існував.
Сучасні реалії
Сьогодні ж ситуація інша. Китай і Росія не ворогують, а зміцнюють стратегічну дружбу.
На думку аналітика Аарона Фрідберга, ці дві країни об’єднує “антиідеологія” – відмова від ліберального світопорядку, за який виступають США.
Китайські й російські політики вивчили уроки історії не гірше за американців, запевняє видання. Вони знають, що китайсько-радянський розкол сприяв американському тріумфу, і не хочуть допустити повторення цього сценарію.
Нині усе свідчить про те, що між Пекіном і Москвою немає охолодження, яким могли б скористатися США.
Китай, за повідомленнями, попросив Росію відкласти вторгнення в Україну до завершення Олімпійських ігор у Пекіні – і Путін погодився. А перед самою війною обидва лідери підписали меморандум про союз “без кордонів”.
Крім того, Китай підтримує Росії у її війні проти України: на дипломатичному, економічному і навіть військовому рівні.
Країни співпрацюють у сфері технологій, штучного інтелекту й космосу. Вони також нарощують свої ядерні арсенали, залишаючи США єдиною державою, яка не розширює свої запаси.
Росія і КНР навіть владнали давнє прикордонне питання – одна з головних причин напруги у минулому. 2008 року вони підписали угоду щодо демаркації кордону по річці Амур, згідно з яким Китай отримав острів Тарабаров і половину острова Великий Уссурійський.
Хоч дехто й досі твердить, що Москва має остерігатися китайських претензій на Далекий Схід, фактично Путін цього не боїться, і Сі Цзіньпін не дає йому підстав для занепокоєння, вважають автори статті.
“Нині Москву і Пекін пов’язує спільний ворог: США і міжнародний порядок, який вони підтримують. А як доводить історія, спільні вороги створюють сильних союзників”, – вказують експерти.
На їхню думку, сучасні відносини між Росією і Китаєм аж ніяк не нагадують відносини 1960-1970-х років. Для США було б серйозною помилкою спробувати підхід 1971 року.
“Така політика приречена на провал”, – резюмує видання.