На початку 1990-х провінційні керовники масово прикрасили службові столи фотографіями карапузів – дітей та онуків. Мене це дивувало: навіщо в держустанові інші портрети, крім Верховного головнокомандувача? Розумні люди пояснили, що володар кабінету таким чином підкреслює свою сімейність, а сім’я, як відомо, – ячейка общества. Тепер, коли заходжу до якогось начальника і бачу в нього на столі знімок щокатого опецька, не сумніваюся: тут трудиться чоловік, який перебуває в щасливому патріархальному моногамному гетеросексуальному шлюбі.
Довелося бувати в кабінеті чиновника, де стояло два опудала вовків. Вовки були як живі, з вищериними зубами, і створювали теплу, затишну атмосферу – як пізньої осені десь у степу під Бобринцем.
Якось мене впустили в кабінет, де одразу захотілося перехреститися. Ні, не через характер володаря. Навпаки, той чоловік – милий, ввічливий. Тільки навіщо облаштовувати в службовому кабінеті іконостас? Образів тих вистачило б на сільську церкву.
Бував у кабінеті одного місцевого мільйонера – невеликому, але обставленому па-багатому: дорогущі стіл, книжкові шафи, крісла, тумбочка з телевізором, статуя коняки майже натуральної величини і, звісно ж, бар у вигляді глобуса (до речі, одному міському чиновнику якось на день народження подарували з десяток таких барів-глобусів – сам бачив, як несли). Тіснота! А на столі, в шафі – безліч статуеток, половина – діснеєвські принцеси, половина – буддійські божества. Не уявляю навіть, як прибиральниця наводила там чистоту.
У кабінетах деяких чиновників і бізнесменів вразила повна відсутність на столах паперів.
Розчулив один пажилой чиновник (вже колишній), який, намагаючись крокувати в ногу з часом, поставив на столі монітор, не підключений до комп’ютера. Компа й не було, бо посадовець не вмів цією технікою користуватися. І справлявся ж!
Незабутні враження справили приймальні, вхід з яких до начальницьких кабінетів – через меблеві гарнітури-стінки. Відкриваєш потрібні дверцята гарнітура – і потрапляєш в святая святих.
Якось потрапив у капітолій американського штату Айови, сфотографувався там у кабінеті якогось начальника. Помпезно, але нічого цікавого.
Віктор Крупський