Як історик і краєзнавець хочу підтримати позицію Олександра Горбунова та Ігоря Смичека про перейменування нашої області на Кропивницьку, як найбільш об’єктивну, обґрунтовану, і як таку, що містить найбільше проукраїнський зміст. Історико-краєзнавчий контекст та традиції українського соціуму свідчать про похідність назви областей від назви обласного центру. На мою думку, саме такий підхід уможливлює найбільш ґрунтовно й всебічно передати місцевий колорит та враховує історико-краєзнавчий потенціал регіону. Окрім того, все ж таки, хочу в черговий раз нагадати та наголосити, що головною метою перейменувань, як вулиць, так і обласного центру, не повинно бути просте бажання на кшталт, давайте щось змінимо, бо старі назви вже набридли.
Ще гірше, й це неприпустимо, якщо ці процеси знову стануть таким собі майданчиком для утвердження будь-яких політичних наративів. В процес перейменування потрібно закладати саме ментальний проукраїнський контекст, для того, щоб за допомогою цих історико-краєзнавчих топонімів підіймати рівень свідомості населення краю й разом з тим утверджувати ідею українства в Україні й за її межами. Вважаю, що Марко Кропивницький як «батько українського театру», який у свій час відстоював проукраїнську ідею в російському недодержавному утворенні, до якого, на жаль, не по своїй волі та згоді входила тоді й територія сучасної Кіровоградської області, цілком заслуговує бути вшанованим в назві не лише нашого міста, а й області. В той досить складний політичний період для українського народу, коли українську мову й культуру нівелювали як селянську, більше того забороняли її вільне використання, а їх прихильників всіляко переслідували та карали, Марко Кропивницький, за допомогою мистецтва, як справжній патріот України, відстоював ідею українства.
Щодо певної непізнаваності нашого міста в Україні, про яке зазначає Андрій Домаранський, то це провина не Марка Кропивницького, а в першу чергу, все ж таки, наша – істориків й краєзнавців, які не приділили достатньої уваги для того, щоб донести до населення краю й України в цілому, актуальність, об’єктивність й проукраїнський концепт саме цієї назви для нашого міста та області.
Окрім того, сьогодні повинен бути поглиблений й менеджмент із боку влади міста та області, спрямований на поширення, утвердження та популяризацію нинішньої назви міста Кропивницький. Вважаю саме цю назву міста – Кропивницький та області – Кропивницька, найбільш об’єктивною, обґрунтованою з історико-краєзнавчого погляду, цілком проукраїнською й особливо доречною сьогодні, враховуючи ті реалії російсько-української війни, в яких нам доводиться жити щодня.
Щодо питання про те, на часі чи не на часі будь-які перейменування. Вважаємо, що якщо в суспільстві є запит на перейменування, а він сьогодні однозначно є, якщо ці перейменування спрямовані на утвердження української ідеї й українства в цілому, тоді це потрібно робити, як кажуть тут і зараз, й брати на себе відповідальність перед наступними поколіннями за ці перейменування.
Щодо назви Центральноукраїнська область, то вона у своєму змістовому контексті несе більше географічне навантаження, така традиція не є характерною для України, особливо, щодо назв областей. З іншого боку, саме при радянській тоталітарній системі, її керманичі та замовні історики, журналісти, завжди намагалися ділити, й тим самим, розділяти українські землі за географічним принципом. До того ж не вважаю за необхідне створювати саме сьогодні такий історичний прецедент в назві обласного центру.
Щодо символіки нашого краю, то тут я погоджуюся й підтримую думку Ігоря Смичека, про те що вона повинна була бути змінена разом зі зміною назви нашого міста ще у 2016 р. На жаль, наше суспільство й влада, запізнилися вже майже на 10 років. Символіка нашого краю повинна, нарешті, залишити в минулому, й позбутися будь-яких навіть мінімальних проявів проросійських назв і наративів.
Як історик й людина, дуже сумніваюся в тому, що Єлизавета Петрівна, вирішивши назвати військову фортецю на честь Святої Єлисавети, навколо якої надалі відбулося формування нашого міста, робила це з почуття любові до України та українського народу, та й віроючою людиною в повному розумінні цього слова вона не була. А отже, так утверджувала й прагнула прославити виключно своє ім’я.
Шановні земляки, прошу вас, не будьте сьогодні байдужими до питань перейменування вулиць нашого міста, області, адже це ваше право як громади ініціювати й утверджувати топоніми похідні або ж дотичні до нашого краю, й тим самими утверджувати українську ідею, українські традиції та вшановувати пам’ять про видатних діячів нашого краю та України.
З повагою до кожного – кандидатка історичних наук, доцентка Тетяна Печериця
Детальніше: https://www.kypur.net/czentralinoukrayinsika-chy-vse-zh-taky-kropyvnyczika-chas-utverdzhennya-ukrayinsikyh-tradyczij-idej-i-diyachiv/