За майже три роки повномасщтабного вторгнення росіян в Україну помінялися і методи роботи чи її PR-у у керівника громади Олександра Корінного.
На початку його дії виглядали так: оголошення повітряної тривоги, турбота про блокпости, розмови про затемнення, вживання алкоголю. Перші потуги про волонтерство, а через певний час оголошення про роздачу допомоги переміщеним особам, яку потім чомусь “засекретили”. Потім все це відійшло кудись на третій план і затихло.
До поздоровлень з святами додалися некрологи про загиблих з громади, а їх нині десятки. Оголошення про прощання з героями та нав’язування московських попів до участі в них. Чи влада не розуміла щось про роль цієї ворожої Україні церкви у цій війні. Що це було? Щось свідомо навмисне, чи недоумкувате несвідоме є майже загадкою.
За цей час з запізненням майже півроку мінялася вулична топоніміка, а от прибрати нарешті російську поміщицьку топоніміку, що як ярмо на шиї українців перебуває по двісті років чомусь не здогадалися. Прямо під райцентром, наприклад, є Звірівка та станція Адабаш – прижилося притерпілося? Дорогу туди нову зробили, а « русскоє наслєдіє» в географічних назвах залишили. А ще кілька років «охороняли» пам’ятник більшовика Мокряка. Російсько-більшовицький угар в Новоукраїнці щільно когось обгортає не один рік. Життя в минулому часі та ностальгія за совком…
В середині минулого року громада «втратила контроль за ринком-базаром, а перед тим без російських дронів знищила залишки нафтобази. Втрату контролю
над ринком помітили і мало не зробили імпічмент міському голові. Але він вперся і сам не пішов у відставку, а ще й військовий проти перевиборів. Тож і живе місто в бур’янах, з засохлими катальпами на «алеї міст-героїв», аж двома алеями слави. Після скандалу просидів тихо кілька місяців, похизувався грамотою від військових, поставив у місті ялинку під новий рік, і тихенько як колись писав щотижневі «звіти про дріб’язкові успіхи». А що у звітах – поназбирано всього потроху, до чого міський голова і відношення не має… Не було б його, то все було б «по написаному» все одно! Синдром порожнього крісла схожий на пам’ятник перед мерією в обласному центрі. Але ж чимала зарплата на те «порожнє місце» нараховується з грошей платників податків…
Деякі мери міст пішли на фронт воювати, і крісло від цього не постраждало. А тут навпаки – інвалідність серед війни «намалювалася». Але є хлопці, що і на протезах рвуться в бій, а тут не той випадок – лише думи про Стразбург… Серед плюсів сьогодення – після «базарного скандалу» тиша про надбавки «великому керівникові показової громапди», де і показати по великому рахунку немає чого…
Максим Буцалюк
https://surmanova.wordpress.com/2025/01/17/%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%be%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%ba%d0%b0-%d0%b7%d0%bc%d1%96%d0%bd%d0%b8-%d0%b0%d0%bb%d0%b3%d0%be%d1%80%d0%b8%d1%82%d0%bc%d1%96%d0%b2-%d0%b4%d1%96%d0%b9-%d0%ba%d0%b5/embed/#?secret=c2h4qGNJdb#?secret=b0sGRK4YwN