Article information
- Author,Відділ новин
- Role,BBC Україна
- Twitter,@BBC_ua
Візит Володимира Зеленського до Варшави став формальним маркером нормалізації діалогу України і Польщі. Але й підтвердив важливу больову точку відносин – питання Волинської трагедії, яку в Польщі часто називають Волинською різаниною.
Апогеєм “Волинської різанини” польські дослідники вважають 11 липня 1943 року – “криваву неділю”. Цього дня, за їхніми словами, бійці українського націоналістичного підпілля здійснили скоординовані напади на поляків у кількох десятках сіл.
Українські історики називають ці події “Волинською трагедією”. У працях більшості вітчизняних істориків йдеться про обопільні етнічні чистки.
При цьому українські науковці не заперечують, що кількість жертв серед цивільних мешканців – поляків є більшою, ніж кількість загиблих українців, однак сумніваються у масштабі цифр, якими оперують історики та політики Польщі.
Волинська трагедія і візит Зеленського
Як пояснює кореспондентка ВВС Україна Мирослава Пеца, яка відстежувала візит президента Зеленського до Варшави на місці подій, впродовж уже кількох років Польща проживає практично безперервний цикл виборів – парламентських, місцевих, а тепер президентських.
І на кожному волевиявленні так чи інакше зринає питання України.
Наприкінці минулого року на перший план знову вийшла “Волинь” і питання екзгумації її жертв.
Приїзд міністра закордонних справ Андрія Сибіги до польської столиці у листопаді 2024 року та його заява польською мовою про те, що Україна не перешкоджатиме ексгумації, заспокоїв частину польського суспільства.
Утім, на початку 2025 року, всього за кілька днів до приїзду Володимира Зеленського до Варшави, кандидат у президенти Польщі і очільник тамтешнього Інституту пам’яті Кароль Навроцький заявив, що “не бачить України в жодній структурі – ні в ЄС, ані в НАТО, поки не будуть вирішені важливі для поляків цивілізаційні питання”, маючи на увазі Волинську трагедію.
Під час брифінгу з Володимиром Зеленським Дональд Туск відповів Навроцькому, хоча й не вимовив його імені, заявивши, що не допустить, аби шантаж був методом переговорів про європейське майбутнє країни.
Туск пішов далі і назвав євроінтеграцію України елементом польської безпеки:
“Ми тут говоримо про польську безпеку. Хто не розуміє, що співпраця Польщі з Україною і повна європейська солідарність є в життєвому інтересі Польщі, є або дурнем, або зрадником”.
За словами польського прем’єра, питання Волинської трагедії вимагає емпатії як з боку України щодо Польщі, так і навпаки, і це має відбуватися паралельно.
Очолювана Туском партія “Громадянська платформа” висуває на президентські вибори іншого кандидата – мера Варшави Рафала Тшасковського, а от Навроцький – кандидатура партії “Право і справедливість”, від якої 10 років тому переміг чинний президент Анджей Дуда.
Однак Дуда не виказував негативу в бік українського лідера або держави. Навпаки, кілька разів повторив, що відчуває радість від приїзду Зеленського до Варшави, а український народ назвав “братнім”.
Гострі кути навколо питання Волинської трагедії він обходив так само уважно, як і Дональд Туск.
Утім, уже 18 травня у Польщі відбудуться президентські вибори. Зараз рейтинги Тшасковського падають і становлять близько 34%, а Навроцького – зросли до 29%. Є ще й третій кандидат від “Конфедерації” Славомір Ментцен, за якого готові проголосувати 13% поляків.
І хоча, як під час зустрічей з польським прем’єром, так і з президентом панувала дружня атмосфера, існує великий ризик, що відносини Києва і Варшави можуть знову потрапити в зону турбулентності.
Обмін заявами про Волинь
Незадовго до візиту Зеленського прем’єр-міністр Дональд Туск повідомив про рішення провести перші ексгумації польських жертв Волинської трагедії в Україні.
І це збіглось у часі із заявою Навроцького, що він не бачить Україну ні в ЄС, ні в НАТО через “Волинь”. Ці заяви директора польського Інституту національної пам’яті українське МЗС назвало “тенденційними і маніпулятивними”.
У день візиту Зеленського до Варшави Навроцький повторив, що не відмовляється від своєї позиції, але уточнив її.
На пресконференції у польському місті Турек він заявив, що досі не бачить Україну в ЄС і НАТО до вирішення історичних протиріч, але готовий до діалогу з цього питання, якщо стане президентом Польщі.
“Дбаючи про польські інтереси, я б чітко повторив, що поки не будуть вирішені наші питання, включаючи ексгумацію жертв Волинського геноциду в Україні, я не бачу майбутнього для України в Євросоюзі і в НАТО”, – заявив кандидат у президенти Польщі.
- Трагедія Волині: спроби замирення і стереотипи28 червня 2013
- Польща: події 43 р. на Волині – “етнічні чистки з елементами геноциду”20 червня 2013
- Дещиця: рішення Сейму про геноцид викличе взаємні звинувачення22 липня 2016
Президент Зеленський відповів, що “якщо Україна не буде в ЄС і не буде в НАТО, якщо Україна не буде мати гарантій безпеки, то пану Навроцькому треба вже починати тренуватися, бо може так статися, що йому доведеться разом зі своїми співвітчизниками брати в руки зброю, щоб захищати свою країну”.
Він наголосив, що у разі поразки України “Росія одразу опиниться на кордоні з Польщею, і тоді (Навроцький – Ред.) не матиме політичної боротьби, а боротиметься за своє життя”.
Водночас нинішній президент Польщі, Анджей Дуда, який також представляє “Право і справедливість”, продемонстрував значно стриманішу позицію. Він заявив, що під час його зустрічей із президентом Зеленським тему “Волині” не ніколи оминали. Але завжди намагалися вирішувати її у спокійний та конструктивний спосіб.
“Це не нова тема, про це ми спілкуємось із президентом уже давно, і це спокійно і конструктивно. Не таємниця, що це – важка тема, яку потрібно спокійно вирішувати”, – заявив польський президент.
Свіжа рана і політична карта
Поступово польсько-українське примирення вже сталося з більшості питань, каже історик, професор Українського греко-католицького університету, Ярослав Грицак в коментарі для ВВС Україна.
“Поляки не мають претензій до жодних українських територій, українці – до польських. Це принципово і важливо”, – підкреслює історик.
Але Волинь залишається єдиним “каменем спотикання”, бо “рана є надто свіжою, не пройшло ще так багато поколінь, щоб це забути, особливо в Польщі”.
На погляд Ярослава Грицака, у розв’язанні цієї проблеми певний час не було політичної волі з обох сторін. Але нині, як виглядає, вона з’явилася.
“Не кажу про те, що не було доброї волі, але враження, що із польської, і з української сторони власне еліти занедбали цю справу”.
Цим зрушенням, на думку історика, став дозвіл на ексгумацію польських жертв трагедії.
Проблемою також стало і те, що Волинську трагедію використовували, щоб розіграти політичні карти, – “як в Україні, так і головно у Польщі”.
Цю ж карту можуть розіграти і під час наступних президентських виборів у Польщі, і у питанні просування України до членства в ЄС, хоча вона й не буде головною.
“Коли ми говоримо про тих, хто блокує інтереси України, – це лише окремі сегменти польського суспільства, чи польські фермери, чи польські перевізники, це не є позицією всіх поляків, – наголошує Ярослав Грицак. – Але історія як фактор може перетворити ці секторні невдоволення у національне невдоволення. І тому важливо погасити ці пожежі якомога швидше”.
Чи можливе польсько-українське примирення
Історик також твердить, що українці не мають відчуття важливості цієї сторінки історії, і трагедія на Волині “не фігурує в їхній історичній пам’яті”.
Тоді як для поляків це одне з найважливіших питань – приблизно такою ж мірою, як для українців Голодомор.
На думку Ярослава Грицака, нині ані польське, ані українське суспільство не готові до повного порозуміння. Але українське суспільство буде готове до цього, коли скінчиться війна, і коли Україна реально почне інтегруватися в ЄС, “тому що набагато легше примирятися в Євросоюзі, аніж поза ним”.
“Ця формула проста: просимо вибачення і вибачаємо, – вважає Ярослав Грицак. – Обидві сторони мають вибачатися, тому що провина є обопільна. Звичайно, українці мають головну вину стосовно конкретних подій на Волині. Але польська сторона має вину, тому що вона довела до цієї ситуації”.
На думку історика, примирення поляків та українців щодо цього є цілком можливим, але “це займе покоління-два”.
Варто нагадати, що частина українських істориків не поділяють погляди Ярослава Грицака і схильні покладати на польську сторону більше провини за те, що питання “Волині” не вирішувалось в останні роки.
Зокрема, історик Олександр Зінченко твердить, що заборони чи мораторію на ексгумацію жертв Волинської трагедії з українського боку в останні роки фактично не було.
“Заборони як такої не було. Це, радше, словесний виверт польських журналістів і польських політиків. Йдеться про те, що коли Польща не виконує свою частину угоди, яка була підписана в 1994 році, то чому ми маємо в інших частинах все одно виконувати цю угоду. Це був мораторій не на ексгумацію. Це був мораторій на виконання угоди 1994 року. Якщо Польща виходить з цієї угоди і не дотримується своїх зобов’язань у рамках цієї угоди, то чому Україна має?” – твердив Зінченко в інтерв’ю “Громадському радіо” у жовтні 2024 року.
Наприкінці 2017 року Український інститут національної пам’яті ініціював мораторій на ексгумацію поляків в Україні у зв’язку з актами вандалізму щодо пам’ятників та пам’ятних знаків на українських могилах у Польщі.
Домовитись про зрушення у питанні не вдавалось аж до теперішнього часу.